Продюсер Михайло Ясинський: Тому, хто співатиме російською в Україні, загрожує доля маргінала
«Я би не поспішав глузувати з артистів, які повернулися з Росії в Україну»
Український шоу-бізнес значно змінився з початком повномасштабної війни. Артисти, які співали російською, різко перейшли на українську, більшість з них перекладають свої старі російськомовні хіти на державну. Ті, хто виступав у Росії після 2014 року, врешті припинили їздити туди з концертами, а дехто навіть записав відео із каяттям: мовляв, раніше не розумів, що розважати агресора – це зрада.
Але ключовий тренд – на українській засяяла нова величезна плеяда українських зірок. Вони не скомпрометовані співпрацею з Росією, їхні пісні не вимагають перекладу на вимогу часу і обставин і вони не обтяжені багажем неоднозначного минулого, зв’язків з політиками чи музичним кланами.
В інтерв’ю «Главкому» музичний продюсер, керівник агентства Secret Service Entertainment Михайло Ясинський ділиться своїми думками щодо того, яким є український шоу-бізнес версії 2024 року, дає оцінку артистам, які виступали у Росії, а потім «прозріли», а також пояснює, чому Максу Барських суспільство пробачило концерти у Москві, а Світлані Лободі – ні…
«Музичний світ забуває, що війна»
Михайле, яким був 2023 рік для українського шоу-бізнесу? Позитивні і негативні тенденції: ваша версія.
Можу назвати одне, що є позитивним і негативним водночас – це створення такої собі «бульбашки», у якій почали створюватися цікаві музичні проєкти і продукти. Одночасно музичний світ у цій бульбашці забуває, що йде війна, створює таку реальність, де війни наче як немає.
Маєте на увазі, стало менше гостросоціального контенту і більше розважального?
Так. З одного боку, створюється багато якісного, з’являються нові імена. А з іншого – складається враження, що війна десь далеко. Це впливає на слухача.
Тобто, артистам треба знову почати активно розповідати у своїй творчості про війну та внутрішні проблеми у державі?
Не зовсім. Музичній спільноті треба створити платформу для обговорення тем у своїй творчості. Біда у тому, що не існує спільної програми роботи музичної індустрії з державою в умовах війни. Всі щось роблять самостійно. Хтось поїхав на фронт, а хтось – донатить. Інші виступають з концертами і збирають гроші в Україні або закордоном. Та навіть не повертаються… Відбувається такий собі хаотичний творчий рух. На мій погляд, він некерований, неусвідомлений. Це дезорієнтує слухачів. Від держави занадто мало уваги до творчого сектору. Артистам така увага важлива з емоційної точки зору. Не отримуючи оцінки від держави, творчі люди швидко будуть зневірюватися у правильності власних дій під час війни.
Мені б хотілося, щоби держава зустрілася з найпотужнішими представниками музичної спільноти. По-перше, аби подякувати за те, що та спільнота робить. У загальних рисах окреслити майбутнє, послухати наші питання. Повірте, їх багато. Наприклад, щодо участі артистів, виконавців, авторів у війні. Багато хто, не будемо зараз називати імена, тікають з країни, не бачать себе зі зброєю у руках. Це проблема, яку теж треба вирішувати.
Дорогий кліп зараз матиме недоречний вигляд
Ваш колега Олег Боднарчук, який виїхав до Іспанії, наприклад, каже, що наш шоу-бізнес на тлі вторгнення повернувся до свого початку. Коли був бум української музики, «Територія А» тощо. А як ви оцінюєте розвиток індустрії після двох років повномасштабної війни?
По-перше, аби робити якісь висновки щодо стану українського шоу-бізнесу, треба перебувати в Україні. Інтернету і соціальних мереж недостатньо. По-друге, часи «Території А» – це, на мій погляд, найкращі часи українського шоу-бізнесу до початку війни у 2014 році.
«Територія А» – українська мистецька агенція, що займалася культурно-мистецькими, благодійними та медійними проєктами. Була представлена на телеканалі ICTV з 1995 по 2000 роки.
Хіт-парад «Території А» був першим в історії українського телебачення щоденним хіт-парадом. Всі відео, що потрапляли до хіт-параду, були українського виробництва. «Територія А» стала прообразом пізніших «фабрик зірок», бо народила цілу хвилю української популярної музики.
У ті далекі часи утворився фундамент, на якому потім стояла україномовна музика у наступні роки. Ми пам’ятаємо той період до сьогодні. Він залишив певний слід у музичній індустрії України. Я не був прихильником якості «Території А», але з точки зору значення цього проєкту для всього музичного бізнесу – це просто надзвичайно. Порівнювати теперішні часи з тодішніми – це робити комплімент для часів теперішніх.
А щодо коштів на кліпи, ресурсів, то нині країна перебуває у періоді перезавантаження. І економічної, і елітарної систем. Звісно, поки ця система не запрацює по-новому, ми не зможемо побачити якісно новий шоу-бізнес. Те, що зараз відбувається у цій сфері – це інертні процеси. Ресурсна база, створена у недалекому минулому, незадовго до вторгнення Росії. Сюди я відношу таланти, гроші, технічні засоби, досвід. Усе це – реактивна енергія періоду з 2014 до початку 2022 року. За цей час виросло нове покоління музикантів, творців. Світ навколо набув нових сенсів, і ці сенси виплескуються у вигляді по-справжньому цікавого продукту. Не завжди він якісний, не завжди талановитий, але він різний, і це круто. Це нормальний стан речей.
Поряд із цим концертна діяльність артистів почала оживати. У країні залишилися люди, здатні робити шоу належного технічного рівня. Відбувається багато різних подій. Нам не вистачає тільки пана Олега (іронізує).
То ціла плеяда нових артистів, сотні пісень, дешеві кліпи і все таке – це про розвиток, чи про загальне погіршення якості?
Ми не можемо говорити про погіршення якості у часи, коли основним інструментом просування артиста є Тік-Ток. Відео у цій соцмережі не можуть бути дорогими.
Коротші і вужчі спідниці з’явилися, коли треба було заощаджувати сукно під час Першої світової. Сукно було потрібне, щоби шити одяг для фронту. Пізніше у світі так склалося, що спідниця ставала все коротшою. І це вплинуло на моду. На те, що ми можемо назвати якістю. Так само і тут. Часи і умови, у яких ми зараз працюємо, впливають на все, що ми називаємо актуальним, модним, трендовим. Чесно кажучи, дороге відео зараз навіть матиме недоречний вигляд. Така ситуація підштовхує режисерів, кліпмейкерів робити прикольні та успішні хітові відео простими засобами. Так само і з піснями.
На вашу думку, чи важливі тепер для артиста ротації на радіо і телебаченні? Колись для популярності це було вкрай важливо, значні суми вкладалися у розкрутку в медіа.
Телебачення вже дуже давно перестало бути засобом для просування музичного продукту. У нас майже немає музичних каналів. А той, що залишився, має потужний бренд, але не дуже високі рейтинги. Я кажу про М1. Думаю, єдиним виходом для нього є переформатування. У якому вигляді канал постане у майбутньому – це вже справа команди, котра ним займається.
Одним з інструментів просування музики нині є швидше Тік-Ток. Але й він повністю всіх потреб не покриває. Там своя специфіка, пов’язана з трендами й алгоритмами платформи.
Головне, про що має думати артист, – це як створити хітову пісню, як на мене. Де знайти аудиторію для прослуховування – справа вже другорядна. Чи на традиційному телебаченні, чи на радіо, чи в інтернеті.
Коли ви востаннє платили за своїх артистів, щоби їхні пісні взяли на радіо, а кліпи – на телебачення? І скільки платили?
Дуже давно це робив. Уже навіть і не згадаю, коли саме. Щодо грошей теж не пригадую. Займався таким ще до Революції Гідності.
Телебачення дуже давно перестало бути засобом просування музичного продукту
Відкриваємо плейлист однієї провідної столичної радіостанції, там тепер лише українська музика. Дані за добу 15 січня: Океан Ельзи - 9 пісень, Білик – 9 пісень, Барських – 8, Пивоваров – 6, Монатік - 5 Кароль – 5, Оля Полякова – 3 пісні. Можете пояснити, чому Полякова, яка насправді є однією з топових артисток у країні, тепер так мало присутня в ефірі? Така ж ситуація і з Сердючкою.
Бо тільки 17 січня ми випустили альбом старих пісень Полякової «100% UA», перекладених українською. Місце того чи іншого артиста в ефірі складається із сукупності всіх пісень, які звучать на тій чи іншій радіостанції. «Океан Ельзи» все своє існування є україномовним гуртом. Не дивно, що його всюди більше. Інші артисти переклали свої пісні українською та випустили їх раніше. Тому Барських усюди більше.
З Олею у нас інша стратегія. Ми рік не випускали ці пісні. На концертах ми їх співаємо з березня минулого року. Так було зроблено саме для того, щоби люди почули поступово її нові пісні українською. Якби я вже тоді випустив старі пісні перекладені, то їх радіостанції дуже швидко би узяли у каталог. І через це було би складно мені досягти навіть третьої позиції з новими піснями.
А може, проблема у тому, що Оля Полякова їздила до Росії до повномасштабного вторгнення, як і Світлана Лобода.
Це припущення хибне. Оля не їздила у Росію з 2015 року. Вона утримувала у колі українських інтересів більшість російськомовної аудиторії України. Після рішення закрити для себе «російське питання». Люди дивилися на неї і розуміли, що можна бути російськомовним артистом в Україні, можна бути успішною. І при цьому не їхати у Москву. Що тут немає гонінь через мову. Тому можна залишатися спокійно у своїй країні. Тоді краще було, щоби наші російськомовні українці слухали своїх, ніж росіян.
Але ж війна почалася у 2014 році, а не у 2015...
Багато хто забув, але у 2014 здавалося, що це от-от закінчиться. Зараз політики домовляться, американці дотиснуть санкціями і росіяни підуть з Криму. Що прості росіяни не підтримують владу. Думали, що проженемо російських терористів з Донбасу до кінця літа. Багато чого здавалося, але життя розставило все на свої місця.
Добре, а якщо говорити не про Полякову, а про Макса Барських?
Барських зараз набув такої популярності в Україні, якої у нього, мені здається, не було до повномасштабної війни. 1 грудня він зібрав на своєму київському концерті у Палаці спорту 10 тис. людей. Сьогодні триває підготовка до ще одного виступу на цьому ж майданчику. Концерт відбудеться у травні. Як ви думаєте, про що це говорить?
Про те, що він якісно переосмислив свою творчість, зробив хороші переклади російськомовних пісень…
Ні, він просто талановита людина, у якої є позиція. І люди це бачать. Артист цілком щиро зробив свідомий вибір, його позиція переконує людей.
«Повірте, дуже складно відмовитися від російського ринку»
Гаразд, а як ви ставитеся до артистів, які почали проявляти свою патріотичну позицію лише після 24 лютого 2022 року, а до того спокійно собі їздили до Росії, наче нічого не відбувається?
Так само ставлюся, як і до людей, що до 24 лютого не вірили у бомбардування російські, у злі наміри росіян, у війну. Які їздили до Білгорода чи інших російських міст. Через кордон український їздили до Криму. А потім одразу змінилися кардинально. Це нормально.
Зараз поясню. Я сам із Запоріжжя, але в останні роки дуже рідко там буваю. Але бачив там оголошення ще кілька років тому про автобусні рейси до РФ. Цілий ринок Барабашово у Харкові обслуговував тисячі росіян, які приїжджали на закупи з Білгорода. Артисти – такі самі люди. Сідали у ці маршрутки і їздили туди. А 24 лютого ці люди із Запоріжжя та Харкова пішли у наші військкомати. Бо вони щось усвідомили.
Макс Барських визнав свої помилки та назвав речі своїми іменами
Що робити українській аудиторії із такими артистами? Слухати їх музику, чи застосувати культуру «скасування»? Який раціональний підхід?
Кожна людина сама для себе обирає. Щось не подобається на телебаченні? Взяв пульт і перемкнув. Не подобається в Instagram щось? Видалив, заблокував. Ми зараз вільні, як ніколи.
Ваше питання трошки навіть не з цієї реальності. З якоїсь такої пострадянської реальності. Я щось маю з цим робити? Якщо людина, музикант, не робить нічого протизаконного і проти неї немає ніяких карних справ, я можу піти на її концерт. Або не піти. Це мій свідомий вибір. Але якщо ця людина якось непорядно себе повела й це загрожує національній безпеці, або ще будь-чому, то цим мають займатися відповідні органи.
Засуджувати це – неправильно. Хейтити, кенсилити – це можна також робити. Це також прояв свободи.
Як тоді бути зі Світланою Лободою, яка до повномасштабного вторгнення їздила у Росію з концертами, сказала «Яка до біса різниця, яка це країна? Росія, Україна, Казахстан...», а потім раптом прозріла?
Розчарую вас. Все одно дуже багато людей ходитимуть на її концерти.
Разом із тим, є багато людей, навіть серед медійної еліти, які, через свої погляди, не пропустять таких артистів у ефіри.
Чому така різниця у ситуації з Лободою і Барських. Обидвоє активно працювали у Росії після 2014 року. Але Барських зараз зібрав Палац спорту. А Лобода – парія...
Максим став популярним у Росії і мав певну концертну діяльність там ще до 2014 року. Але він не ставав частиною московської тусовки. Вони цим і відрізняються. Максима не можна було побачити на певних подіях у кремлівському палаці, в оточенні певних осіб. Він залишався українським співаком і сприймався як український артист.
Наші артисти, які там залишилися, або тільки нещодавно повернулися, вибрали свого часу бути частиною російського шоу-бізнесу. Вони там давали якісь інтерв’ю на політичні теми. Максим же ніколи цим не займався. Але коли він побачив усе як є, його порвало. Визнав свої помилки та назвав речі своїми іменами.
Основне питання у тому, вірить аудиторія артисту чи ні. До 2024 року Барських був у Росії популярним закордонним співаком.
Ані Лорак влилась у російську музичну тусовку і тепер каже, що в Україні не війна, а якась там «ситуація»…
Повірте, дуже складно відмовитися від російського ринку, якщо ти у нього постійно інтегрований, маєш там друзів, бізнесові відносини. Я би не поспішав глузувати з артистів, котрі повернулися в Україну, підтримали її. Про мене, то це привід не для глузування. Можливо, треба з розумінням поставитися. Мене хтось за такі слова може й засудить, але і їхні рішення треба поважати.
Спільний хіт Олі Полякової та Army of Lovers минулого року посідав вершини хіт-парадів, зокрема у скандинавських країнах. Цей успіх ви якось намагалися масштабувати?
У нас є певні плани щодо Європи. З кожним місяцем вони ускладнюються, на жаль, але ми від них не відмовляємося. Тому, думаю, що поступово, крок за кроком, все буде.
Взагалі, це було записано випадково. Оля поїхала до Швеції дозаписати пісні, які ми почали писати до вторгнення. І от, одного дня, на студії разом з Олею опинився лідер гурту Александр Бард і запропонував спільну пісню. Ось і все.
Чому Оля Полякова не взяла участь у Нацвідборі на Євробачення?
Через правило від 2019 року, згідно з яким у відборі не можуть брати участь артисти, які після 2014 року їздили до Росії.
Вже згаданий Боднарчук заявив, що в Україні взагалі тепер нема місця для таких артистів, як Полякова, Дзідзьо... Чим ви можете пояснити таку його категоричність?
Повторюю: для того, щоби робити подібні заяви, треба бути в Україні. Відчувати контексти не через соцмережі. Коментувати коментатора я не буду.
Ви з Боднарчуком не спілкуєтеся після того випадку зі звинуваченням Олі Полякової у плагіаті? Коли спершу Оксана Білозір висловила їй претензії, а тоді вже і Боднарчук?
Плагіатом є виконання пісні, яку ти називаєш своєю у той час, коли та пісня насправді належить перу іншого творця. Оксана Білозір цю мелодію не писала. Її пісня була зовсім інша. Ми не робили комерційний продукт, жодного разу не використовували пісню Олі «Колискова України» з комерційною метою. Повідомили про це нащадків Мирослава Скорика.
Але їх це не влаштувало. Пішла мова про якусь грошову компенсацію, але до конкретики справа не дійшла. Все закінчилося, так і не почавшись. Пані Білозір потім щось натякала на суди. Питання до неї: що вона планує подавати до суду? Авторство Скорика ніхто не заперечував. Було непрофесійне використання мелодії автора у некомерційних цілях. Яке було обумовлено певним емоційним станом артистки, яка рефлексувала на події у країні. На той момент здавалося, що життя закінчилося, і не буде більше ані концертів, взагалі нічого. Хотілося просто записати пісню. Так ми і зробили, разом з автором тексту Олександром Вратарьовим. Знайдіть її в інтернеті, вона неймовірна.
«Одне слово у мене є для оцінки Винника – розчарування»
Лобода нині записує пісні і російською, і українською. На вашу думку, це нормально?
До цього ставлюся як до кроків, що не мають жодного сенсу. Це невиправдано. Якщо хтось з артистів вважає, що це якось допоможе у бізнесі, можу сказати: скоріше за все, ні. Світлана Лобода тут не виняток.
Щоби мати успіх у російськомовному світі, треба бути у Росії. В Україні будь-якій людині, яка співатиме російською, загрожує доля маргінала.
А як би ви оцінили ситуацію з Олегом Винником. Чому у мережі так багато критики на його адресу. Артист давним-давно жив у Німеччині, які можуть бути претензії до нього тепер? Чому такі високі вимоги саме до нього? І чи не бачите ви у цьому підступів його колишнього продюсера?
Одне слово у мене є для оцінки Винника – розчарування. Образ, який він складав собі, виявився фальшивим. Людина виявилася неспроможною відповідати створеному власноруч іміджу. Тим сенсам, про які він співав і так далі. Саме ця аудиторія від нього щось чекала, але те інтерв’ю, яке він дав… спочатку було розчарування, а потім стало, навіть, трошки смішно.
Про Винника продовжемо, точніше про його клона. Чи слідкуєте ви за творчістю такого співака, як Андрій Кравченко. Він і зовнішньо, і тембрально дуже схожий на Винника. І саме зараз його активно розкручують. Хто його продюсер? Це часом не команда, яка раніше працювала з Винником? Що вам про це відомо?
Він займається собою. Гарний хлопець, молодець. Енергійний, завзятий, бажаю йому успіху. Але для того, щоби повторити успіх Винника, треба пройти відповідний шлях. І все ж це великий артист, справжній співак. З дуже величезним досвідом сценічної роботи.
Команда Олега Винника не має стосунку до Кравченка. Це принципово новий артист, який намагається працювати з аудиторією, що колись була віддана Виннику.
Як змінилися підходи до концертної діяльності під час війни. Розцінки, райдери. Яким коштом живуть зараз українські артисти, чим вони заробляють, особливо артисти масштабу Полякової, яка утримує не лише себе, а й колектив?
У райдері нічого не змінилося. Єдине, що змінилося – це фінансова складова. Роботи стало менше, але вона все одно є. У Полякової нічого складного в райдері нема. Паперові рушники, водичка. Колективу – номер у готелі. Все як завжди
Скільки грошей заробляють Полякова, Барських, інші клієнти вашої продюсерської компанії?
Майже нічого. Все йде на оплату колективу, творчої команди.
Якими були для Олі Полякової наслідки скандалу через виступ на відомому львівському весіллі? Чи її стали менше замовляти на корпоративи?
Не можу про це сказати, бо у мене немає якоїсь статистики. Якщо людина не замовила виступ Олі Полякової після цього, вона мені не подзвонила і не сказала. Жодних відмов від тих подій, які у нас були заплановані до скандалу, не надходило.
Дуже цікаво, що було багато хейту в соцмережах. Але я подивився статистику Оліних аккаунтів у Facebook, Youtube, Instagram. Там не було відписок взагалі. Більшість поганих коментарів у Facebook були із аккаунтів з обмеженим доступом.
Як минув сезон новорічних корпоративів? Хто замовляв виступи Олі Полякової?
На Новий Рік Оля працювала, і це добре. Не можу вам сказати, хто замовляв, це закрита інформація.
Серйозно?
Так, найзакритіша з можливих.
Кого із нових артистів, які вистрілили за два останні роки і до яких ви не маєте стосунку, ви би виділили?
Мені подобається співачка Kola. Дуже гарні у неї мелодії, текст, аранжування до пісень.
Багато української музики зараз слухаю, але нічим особливо не вражений поки. Поки що не почув аж надто видатних артистів. Але вони обов’язково з’являться серед цього всього розмаїття.
«Байрактарщина» – це те, що треба пережити»
У вас на Facebook є допис про те, що артисти, які пишуть свої псевдоніми англійською, згодом почнуть писати пісні виключно на англомовну аудиторію. І це призведе до згасання нової української культури.
Звернув на це увагу. Ми відриваємося від російського світу, не створюючи свій власний, а вже підлаштовуючи себе під західний світ. Це непогано, такий вже еволюційний процес. Прогнозую, що у певний момент вони усвідомлять, що не зароблять гроші україномовними піснями. Щойно перший український артист, якому зараз 12-15 років, стане проривом десь у світі, виконуючи пісні англійською, інше покоління молодих артистів візьме з нього приклад. Побачите. Жити вони будуть тут, але виступати їздити будуть закордон із англомовними піснями.
Як наслідок, українська мова у пісенному світі знову стане непопулярною. Залишаться умовні «Океан Ельзи», Іво Бобул і «Танок на майдані Конго». Це один зі сценаріїв. Він мені дуже не подобається.
Що ми можемо зробити, щоби цього не відбулося?
Треба створювати закони, на кшталт тих, які існують в музичній індустрії Південної Кореї. Там створили державну програму для просування інтересів держави через поп-культуру.
Маєте на увазі K-Pop?
Так, це їхній національний продукт. Генерує $2 млрд на рік у бюджет країни. Дуже великі гроші. Це вплив, управління свідомістю, створення своєї культури. І вплив за рахунок культури на оточуючі країни.
У нас цього не станеться найближчим часом. Треба дочекатися демократичної зміни влади і тоді думати про такі речі. Я розумію, що нинішній владі зараз не до цього. Все зрозуміло. Але мало би бути і до цього теж, якщо чесно.
Вас дратує байрактарщина у сучасній пісенній творчості? Чи може це природна необхідність підтримувати дух народу? Варто з цим боротися як із тим, що псує смак нації?
Політтехнолог Олексій Ковжун дуже прикольно про це сказав у інтерв’ю медіа «Ґрунт»: «Ми ж українці і розуміємо, що для гарного врожаю треба підживлювати землю». А добрива у нас роблять із гною. Тому так, трошки такого треба, аби земля дала потім добрий урожай. «Байрактарщина» – це те, що треба пережити і не волати: о, Боже мій, все пропало! Нічого ж не пропало. Чекайте!
А як вам пісні на кшталт, «Горить, палає техніка ворожа, рідна Україна переможе!», або «спи, котику милий, працюють Збройні сили». Ви не вважаєте, що саме так ми заколисуємо народ тоді, коли цього якраз не варто робити? Бо Сталін піднімав людей піснею «Вставай, страна огромная», а ми закликаємо спати, а за нас хтось подбає інший і перемога вже у нас у кишені. Це нормально?
Це справжня народна творчість навіки. Справжній музичний символ нашого часу. Підтримую це. На кожну пісню «Спи, котику милий…» знайдеться пісня «Немає москаля, одна лише сира земля…».
Який з перекладів російськомовних пісень у наших артистів вам найбільше подобається?
Чесно кажучи, не звертаю на це увагу. Більше цікавить нове. З того, що ми зробили, подобається переклад «Шльопок» від видатного українського поета та актора Петра Маги. Справжній бойовий шлягер вийшов.
Богдан Боднарук, «Главком»
Коментарі — 0