Воював на Донбасі, втратив ногу, але знову у строю. Історія добровольця із Молдови

Станіслав Гібадулін зараз займається інструктажем новобранців
Станіслав Гібадулін зараз займається інструктажем новобранців
Фото: Станіслава Гібалуліна

Станіслав Гібадулін: 24 лютого я вийшов на вулицю і заспівав гімн України

Вісім років, які триває війна, на боці України б’ються добровольці з різних країн. Уродженець Республіки Молдова Станіслав Гібадулін на фронті – з 2015 року. Пояснює: інакше не міг, адже у Молдові добре знають, що таке російська окупація, яка триває з 1992 року.

Він воював на Світлодарській дузі, поблизу Попасної та Широкиного, у 2018 році став кавалером ордену «За мужність» III ступеня, а у 2019 втратив ногу, підірвавшись на протипіхотній міні.

24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, Станіслав, який тоді перебував у Києві, вийшов на вулицю і просто заспівав гімн України. А потім пішов із друзями у військкомат. Згадує, що готувався до найгірших сценаріїв, коли бої точитимуться на київських вулицях.


Станіслав втратив ногу у зоні ООС в 2019-му, але все одно повернувся на війну у 2022-му

Станіслав втратив ногу у зоні ООС в 2019-му, але все одно повернувся на війну у 2022-му

З чого почався ваш шлях у Збройних силах України як громадянина Молдови?

На мене добре вплинуло виховання, бо я виріс у патріотичні сім’ї і просто не міг зробити інший вибір. Я приїхав в Україну ще на початку 2015 року і приєднався до «Азова». Це було можливо при тому, що я тоді ще був громадянином Молдови.

Що мені подобається – під час війни не важливо, хто ти і звідки. Якщо хочеш допомогти, знайдеш і можливість. Зараз я вже громадянин України: відмова від молдовського громадянства була умовою при отриманні українського.

Що ви робили 24 лютого?

Я прокинувся від того, що до мене підійшов переляканий сусід. Зібрався, вийшов на вулицю і почав співати гімн України.

Я не відчував страху. Зрозумів для себе ще раніше: я не боюся смерті. Усвідомив, що я воїн і перестав боятися.

Пішов до військкомату разом зі своїми друзями і почав питати, чи дадуть мені зброю – враховуючи дані західної розвідки, думав, що бойові дії будуть навіть у Києві, можливо, з вікна доведеться стріляти. 24 лютого міністр оборони написав, що кожен українець зможе отримати зброю за паспортом, не кажучи вже про УБД (учасників бойових дій,«Главком»). Про зброю у військкоматі сказали, що ще везуть, тому звідти я відразу поїхав у свій підрозділ – «Азов» і доєднався добровольцем.

Куди вас відправили?

У Києві був створений добровольчий підрозіл тероборони «Азов» при Збройних силах. А той підрозділ, який знаходиться в Маріуполі – підпорядковується Національній гвардії.

Тобто, це одна тусовка, але різні військові формування?

Так.

Розкажіть про свій військовий досвід за час повномасштабного вторгнення. Як вас прийняли з першою групою інвалідності?

Це заважало не стільки мені, скільки побратимам, які постійно за мене переживали, що впливало на хід бойових дій. Тому мені таки довелося припинити активну участь у боях через стан здоров’я і зараз я займаюся переважно інструктажем.

А до цього був навідником БМП розвідувального взводу. Ми працювали на Київщині і про те, що відбувається у Бучі, дізналися майже одразу. Один з наших під час відступу потрапив у полон, його вели вулицями Бучі, він це все бачив, але йому дивним чином вдалося втекти. Він нам одразу сказав, що у Бучі – геноцид, вулиці були всіяні трупами.

Вам відомо про ваших співвітчизників, які також захищають Україну?

Я намагався під час АТО/ОСС дізнаватися про них. Якщо знаєте, – Крістіан Жерегі (український кінорежисер, сценарист, журналіст молдавського походження, «Главком») брав участь в АТО і ще кілька осіб, досі воюють. Багато людей із Молдови мене просили допомогти потрапити у Збройні сили Україні. Я робив все, що міг, але не цікавився, як надалі склалася їхня доля.

Як ви вважаєте, провокації у Придністров’ї свідчать про серйозну загрозу для України?

Загрозу? Звідти? Я думаю, що українські Збройні сили цю загрозу здолають. Якщо ми даємо по зубах Росії, то угрупування «ПМР» взагалі не мають шансу. Їхній наступ завершиться тим, що так звані придністровські військові поїдуть на концерт до Кобзона.

Ви слідкуєте за тим, як складається суспільна думка стосовно війни в Україні у Молдові? Чому досить великий відсоток людей виправдовують агресію проти України?

Молдова – пострадянська країна. Там багато проросійськи налаштованих людей, багато росіян. Всі політики, які казали,

що вони проєвропейські, обіцяли заборонити пропагандистські канали, але наразі понад 47 російських каналів доступні у Молдові.

Деяким людям платили й платять гроші, щоби вони знімали відео, що паплюжать репутацію українських біженців, начебто вони десь насмітили тощо. Росія завжди приділяла велику увагу пропаганді у Молдові, тому так відбувається.

Нещодавно було опубліковано результати дослідження, за якими третина молдаван готові захищати свою країну у разі військової загрози. На вашу думку, ці дані зображають реальну картину?

Я думаю, так.

Проросійські сили намагаються розхитати політичну ситуацію. Які у них шанси?

Ще перед 24 лютого я спілкувався з хлопцями зі служби безпеки й вже тоді була інформація, що проросійські сили готують певні заходи. Намагалися залучити представників і інших політичних сил, щоб це виглядало так, наче абсолютно всі не задоволені чинною владою. Я маю перевірену інформацію, що Молдову окупували би наступною, якби Україну росіянам вдалося взяти, як вони планували, за кілька днів.

Маріанна Присяжнюк, для «Главкома»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі ()
1000 символів залишилось

Читайте нас Google News Telegram

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies