Росія прагне обмежити українські сили на Півдні. На чиєму боці Кишинів?
На початку поточного тижня територією невизнаного Придністров’я прокотилася хвиля вибухів. Перший інцидент, коли невідомі поцілили з РПГ в будівлю «Міністерства держбезпеки», стався у понеділок, 25 квітня. Наступні вибухи пролунали вже наступного дня зранку. Тираспольські детективи відразу встановили «український слід», а президентка Майя Санду вже традиційно закликала «не вмішувати Молдову у війну». Офіційний Кишинів звинуватив у провокаціях протиборчі групи у самому анклаві, який контролює Росія. Проте і в Україні, і в Молдові, і в невизнаному Придністров’ї ситуацією вкрай стривожені. До чого може призвести дестабілізація непідконтрольного Придністров’я, який є насправді «бомбою уповільненої дії», – у матеріалі «Главкома».
Протиборчі сили
Отже, перший сигнал – перший вибух, пролунав 25 квітня у Тирасполі. Сталось це на наступний день після Великодня. Невідомі поцілили із РПГ в «урядову» будівлю. Ціль дуже символічна – постраждало «Міністерство державної безпеки». За дивним збігом обставин, всередині такого важливого «відомства» нікого не було. Про інцидент відразу ж відрапортувалися місцеві пропагандистські сайти та п’ята колона в Кишиневі. Усі недвозначно вказували пальчиком в бік України.
Кишинів у позі страуса
Офіційна реакція президентки країни Майї Санду з’явилася вже наступного дня, 26 квітня, після того, як в Придністров’ї пролунали ще два вибухи. У селищі Маяк було підірвано дві опори телерадіовежі та ще один, поблизу населеного пункту Паркани, де знаходиться військова частина.
У своїй заяві лідерка натякнула: ситуація має внутрішньополітичний характер.
«За нашою інформацією, спроби ескалації пов'язані з силами всередині Придністров'я, які виступають за війну та зацікавлені у дестабілізації ситуації, проте ми продовжуємо збирати інформацію», − сказала Санду після засідання Радбезу.
Представник молдовської делегації в Об’єднаній контрольні комісії (ОКК — тристороння миротворча комісія, що складається з представників Молдови, Придністров’я та РФ) Віталіє Русу у розмові з «Главкомом» також зазначив, що багато в яких питаннях діалог у самому Придністров'ї важко назвати злагодженим.
«Очевидно, що там (у Придністров’ї – «Главком») не всі групи громадян зацікавлені в ескалації подій, у воєнному стані й так далі. Ми можемо сказати, що діалог не синхронізований, різні політичні сили мають різні інтереси», – описав бачення Кишинева Русу.
Однак, такої точки зору дотримуються не всі. На думку колишнього віцепрем'єра Молдови із придністровського врегулювання Александру Фленкі, терористичні акти в Придністров'ї мають оцінюватися через призму війни в Україні.
Політик підкреслив, що заяви Санду про «внутрішнє протистояння протиборчих груп» загалом свідчить лише про стиль політичної поведінки, який обрав Кишинів, аніж про пояснення реальних причин.
«Ці події (вибухи – «Главком») виходить далеко за межі придністровського, і навіть молдовського контексту, і це треба розглядати, в рамках війни й діяти відповідним чином», – відмітив Фленкя.
Бачення з України
На думку українського військового експерта, директора New geopolitics research network Михайла Самуся, загальний задум дестабілізації у Придністров’ї полягає у спробі Росії обмежити українські сили на Півдні. Експерт додає: маючи під боком нестабільне Придністров’я, Україна завжди тримала на тій ділянці посилену військову присутність, тому надії росіян на те, що кордон буде оголений через бої на Сході – видаються наївними.
«Це намагання Росії відкрити ще один фронт проти України, оскільки в них не виходить успішний наступ на Миколаїв, Одесу, вони намагаються організувати ще один фронт, щоб відтягнути Збройні сили України. З цим же пов’язаний удар по мосту в Затоці – для того, щоб перерізати логістику, щоб сили, які знаходяться в регіоні були обмежені в маневрі та логістиці», – сказав Самусь.
Молдову втягують у війну: хто?
Попри заяви про «внутрішньополітичний контекст», Санду також в черговий раз закликала не втягувати Молдову у війну. При цьому, президентка жодного разу не відреагувала на прямі погрози російського військового керівництва дійти до Придністров’я та чудернацькі звинувачення про утиски російськомовних в анклаві, де майорить російський прапор.
«Придністровська криза може бути вирішена раз і назавжди»
Нагадаємо, днями виконувач обов'язків командувача військ Центрального військового округу Рустам Міннекаєв розповів про плани створити сухопутний коридор у Крим й вийти аж до кордонів Молдови.
«Він (коридор – «Главком») також дасть Збройним силам РФ ще один вихід у Придністров'я, де спостерігаються… факти утиску російськомовного населення», – із серйозним виглядом заявив Міннекаєв.
Але реакції на цю маячню Кишинева не послідувало й агресивної риторики в цьому там не побачили. Втім, поодинокі манкурти все ж скористалися моментом, щоб дорікнути Санду та її команді в тому, що це саме Кишинів зіпсував відносини з Росією, а не Росія озвучує агресивні плани стосовно республіки.
Таким чином, з риторики молдовської влади досі не зрозуміло: хто ж це втягує Молдову у війну? Саме через це місцеві проросійські посіпаки цілком успішно перекладають відповідальність на Україну, годуючи свою публіку заявами про «програш» України на всіх фронтах. Триває це зомбування вже понад два місяці: чого варте щоденне «взяття» Маріуполя. Молдовські споживачі російської пропаганди вже мали б щось запідозрити…
Однак, нічого не змінюється.
Михайло Самусь вважає, що успішний наступ з боку Придністров’я можливий лише за умови, якщо Росія оточить Одесу, тоді придністровські війська завдавали б «ударів в спину». При будь-яких інших обставинах, наступ з боку Придністров’я обернеться успіхом для України.
«Але не дай Боже, для Росії й Придністров’я, якщо хоч один придністровський чи російський солдат, перейде кордон України, тоді у пані Санду взагалі жодних аргументів не буде. Це вже буде агресія з боку Молдови, бо вони не визнали цю територію окупованою, але вони й не здійснюють там ефективний контроль», – вважає Самусь.
«Український слід»
Прямо про причетність України до вибухів у Придністров’ї заявив лідер придністровських сепаратистів Вадим Красносельський. За його словами, провокації мали український слід. Після цих заяв у Придністров’ї взялися за зведення блокпостів та оголосили про «червоний» рівень терористичної небезпеки.
У Головному управлінні розвідки України зазначають, що за серією вибухів стоїть ФСБ. Всі ці провокації вони мають спланований характер. Їх метою є втягування Придністров’я до участі в бойових діях на території України.
«Придністров’я – проросійський регіон, але від України він залежить більше, ніж від Росії»
За даними ГУР, вибухи сплановані тираспольськими керівниками й у підтвердження цієї тези був опублікований доказ – документ від 22 квітня, в якому йшлося про необхідність підготувати «захищений пункт управління цивільної оборони міста» та про його термінове створення у разі відсутності. Крім того, розвідка Міноборони України попереджає, що Росія може завдати по Тирасполю ракетного удару.
Александру Фленкя підтверджує, що у регіоні в останні місяці спостерігалася дивна активність, яка свідчила про підготовку сепаратистського анклаву до загострення ситуації. «Наприклад, минулого року відбувався імпорт дизельного палива в безпрецедентних об’ємах, які тоді розглядалися виключно через призму контрабанди, а зараз, у світлі війни в Україні, це має вже зовсім інші відтінки. Питання в тому, наскільки Красносельський та все керівництво «Шерифа» розуміло тоді, що відбувається. У мене великі сумніви, що хтось їх взагалі тримав в курсі того, що відбувалося, і в курсі планів», – розповів Фленкя.
Разом з тим Фленкя не відкидає й того, що лідер тираспольського режиму Вадим Красносельський міг і не знати про те, які насправді плани виношують російські куратори, тому пояснення Кишинева про протистояння внутрішніх угрупувань не виключає й впливу Росії.
А от сама заява Красносельського про те, що, мовляв, за вибухами в Придністров’ї тягнеться український слід говорить багато про що. «Заяву Красносельського я розцінюю, як нервозність та реальні побоювання. Ви помітили, що з першого дня (повномасштабного вторгнення в Україну – «Главком») Тирасполь зайняв тиху та делікатну позицію? Вони жодного разу не висловлювалися щодо війни в Україні. Звісно, це проросійський регіон, але він залежить від України набагато більше, ніж від Росії. Крім того, і Красносельський, і Ігнатьєв (Валерій Ігнатьєв, глава придністровського «МЗС» – «Главком»), і багато хто ще мають українське громадянство. Тому вони й сиділи тихо. Спроба звинуватити Україну і ця заява Красносельського видає його невпевненість щодо того, чи їм вдасться втримати ситуацію під контролем. Вони починаються розуміти, що все має свою ціну, і ціна їхнього «безплатного» газу – це бути пішаками у чужій грі», – вважає Фленкя.
Стабільність в часи нестабільності
Експерти з Молдови та України вважають, що обом країнам час активно розробляти подальші спільні дії в регіоні для подолання кризи, яку Росія підживлювала впродовж 30 років.
Михайло Самусь переконаний: при проактивній позиції Молдови придністровська криза може бути вирішена раз і назавжди.
«Цей час – це кілька тижнів – Україна має використати, щоб провести потужну роботу із керівництвом Молдови, із керівництвом Румунії, США, Великобританії, можливо, з ЄС, щоб визначитися, як діяти далі. Після того, як Україна отримає підсилення, будуть проведені контроперації й на Півдні, і на Донбасі. Тоді постане питання: що робити з Придністров’ям? Чи ми повернемося до ситуації, коли Росія буде знову нам розказувати казочки… й це затягнеться ще на 30 років, чи ми наберемося рішучості й розв'яжемо це питання», – вважає експерт.
Самусь підкреслює: критичний момент полягає у тому, як Молдова буде ставитися до проведення такої операції, адже Придністров’я є суверенною територією Молдови.
Александру Фленкя також поділяє думку про те, що Кишинів має ініціювати діалог із партнерами у сфері безпеки. На думку політика, вчасні рішення допомогли б не тільки уникнути напруження із Києвом, але й нівелювати безпекові виклики спільними зусиллями. «Очевидно, що така невелика країна, як наша, не може самостійно забезпечити безпеку і зараз треба активно говорити із всіма нашими партнерам – це Київ, Бухарест, Брюссель, Париж, Лондон і Вашингтон», – підсумував Фленкя.
Маріанна Присяжнюк, для «Главкома»
Коментарі — 0