Депутат, який двічі воював за Батьківщину. Згадаймо Юліана Матвійчука
«Таку людину можна зустріти тільки раз у житті», – наголосила дружина полеглого воїна Лілія Матвійчук
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Юліана Матвійчука.
Молодший сержант Юліан Матвійчук, позивний Бобер, помер у Дніпровському шпиталі 20 травня 2023 року. За 5 днів до цього в районі міста Мар’їнка на Донеччині отримав важке поранення в результаті прямого влучання ворожого снаряда в бліндаж.
Юліан родом з міста Полтава. Він вчився у музичній школі, спеціальність «скрипка» (продовжив у музичному училищі). Навчався у Полтавській художній школі. Співав у народному хорі «Калина». У 2014 році закінчив Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка, де здобув фах вчителя історії та правознавства. Диплом отримували рідні, бо на той час вже ніс службу на сході як доброволець «Азова».
Під час навчання брав активну участь у Революції Гідності. Був одним із лідерів полтавського Майдану. Командував Полтавською сотнею самооборони в Києві. 27 листопада 2013 року отримав поранення під час сутички з «беркутівцями».
У 2014 році добровольцем пішов боронити незалежність України в російсько-українській війні у складі «Азову». Брав участь у боях в районі Іловайська, Широкиного, Новоазовська, Сартани, Старобешевого, Донецька. Після повернення з війни був депутатом Полтавської міської ради VII та VIII скликань.ʼ
Юліан займався національно-патріотичним вихованням, збереженням пам’яті про загиблих героїв, збереженням історичних пам’яток міста, проведенням деколонізації Полтави. Щороку його військово-патріотичні вишколи проходили понад 200 дівчат і хлопців, отримуючи знання з історії України, спортивного орієнтування і картографії, тактики і домедичної допомоги.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік знову став на захист України. Воював у складі 116-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Був оператором-розвідником розвідувального відділення розвідувального взводу.
До останнього чоловік вірив у перемогу України. «У наших хлопців бойовий дух на максимумі. Ми готові й можемо перемагати, вміємо перемагати. Взагалі ніяких негативних моментів у цьому питанні немає.
Перемога обов’язково буде. У ворога бойовий дух на нулі, так що нам залишається просто пережити цю зиму і все буде добре», – сказав військовий в одному з інтерв’ю.
Найбільше у цей час жорстокої війни мені додає сили моя сім’я та плани на майбутнє. Звичайно, що хочеться якнайшвидше вигнати ворога. Швидше повернутися до нормального життя, до наших сімей. Все це стимулює пришвидшувати такий момент. Звичайно, ще рано думати про перемогу, але вона вже не за горами.
Юліан Матвійчук
«Найкращий аеророзвідник на Мар’їнському напрямку, врятував сотні життів вояків, коригував знищення живої сили ворога та його техніки, з безкомпромісною впевненістю та рішучістю знищував ворогів точними влучаннями зі «скидів» та віртуозно виводив дрони із зони дії ворожих РЕБ. Командири високо цінують таку роботу, адже Юліан може обійти ворожі РЕБи та залетіти на десять кілометрів вглиб окупованої території навіть на маленькому Мавіку. Виявляє навіть замаскований міномет чи добре прихований танк. Філігранно працює зі «скидами». Знищує живу силу противника та його вогневі потужності там, де інші засоби неможливо або неефективно застосовувати. Один з найуспішніших екіпажів в ОТУ «Донецьк», командиром якого був Юліан, не зміг не привернути увагу ворога. Останнім виконаним завданням Юліана було коригування роботи важкої артилерії в районі Донецька», – написав командир загиблого.
«Наша перша зустріч відбулася раптово. Ми з колегою по тб готували сюжети. Я запитала твою думку про легалізацію зброї, Аня – про твоє розуміння поняття «сім'я». Я слухала відповідь і думала: «Боже, оце комусь пощастить з чоловіком». Через кілька місяців ти сам мене знайшов. Ми незчулися, як почали зустрічатися. Згодом ти зізнався, що при першій зустрічі захопився моїми «великими-уважними очима» і шукав нагоди поспілкуватися більше. Через два місяці ми вже мали кота, а ще через кілька – спільний бюджет і автоматичне відкладання коштів на весілля мрії… Ми завжди говорили, що особисте – це особисте. Але ти бодай іноді хотів ним ділитися, а я здебільшого наполягала – оберігати. Бо, думала, щастя любить тишу. А зараз я хочу, щоб кожен знав, якою щасливою ти робиш мене щомиті. Ніколи не прийму, ніколи не повірю, ніколи не усвідомлю. Моя любов, мій Всесвіт, я чекаю тебе! Найкращий у світі», – написала дружина полеглого воїна Лілія Матвійчук у річницю весілля 3 липня 2023 року.
«У нас було справжнє українське весілля – з традиційними обрядами, троїстими музиками. Ми стали під вінець у національному вбранні в колі найближчих людей. На річницю нашого весілля Юліан, повернувшись із Харківщини, де виконував бойові завдання з прикриття державного кордону, ніс службу в Полтаві. Я хвилювалася, чи відпустять його додому, чи матимемо ми змогу бодай побачитися того дня. Аж тут зранку Юліан каже мені телефоном: «Виглянь у шибку». Дивлюся – дрон під керуванням мого чоловіка підлетів до вікна, а до нього прикріплена табличка з привітанням: «Із річницею!» Потім безпілотник розвернувся, і я побачила напис з іншого боку таблички: «Кохаю тебе до нестями». А невдовзі й сам коханий став на порозі квартири з квітами. Знаєте, з ним жилося надзвичайно легко. Він умів щомиті робити мене щасливою. Таку людину можна зустріти тільки раз у житті», – додала жінка.
«Юліан був кращий у всьому, хоч за що б узявся. В нього був такий характер, що, беручись за будь-яку справу, він мав викластися на всі 150 відсотків і неодмінно досягти найліпшого результату. Після бойового чергування на «нулі» бійцям давали певний час на відновлення сил. Та мій чоловік не міг собі цього дозволити. І коли я просила його відпочити, знаючи, що йому доведеться знову брати до рук пульт дистанційного управління безпілотником і фактично від сходу до заходу сонця «літати», він відповідав, що має переглянути і змонтувати відзнятий відеоматеріал, відправити дрони на оновлення прошивки тощо. Тобто він усім цим жив. І отак завжди викладався на повну силу, будучи чи то громадським діячем, чи то депутатом міськради, чи то військовим», – розповіла Лілія про загиблого чоловіка.
У 33-річного Юліана Матвійчука залишилася дружина Лілія, донечка Єва, якій на момент загибелі тата не було і двох років.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0