Загинула під час евакуації. Згадаймо 12-річну Вероніку Куц з Чернігова
Після загибелі дівчинки її мама та маленька сестричка опинилися у полоні окупантів
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Вероніку Куц.
12-річна Вероніка Куц загинула 5 березня 2022 року на околицях села Ягідне Чернігівської області.
Того дня мама дівчинки Вікторія разом з чоловіком Петром вирішили евакуюватись із Чернігова – у машині з ними їхала також молодша сестра Вероніки. На шляху в околицях Ягідного дорога була перегороджена камінням. Петро вийшов з авто, щоби відтягнути їх. Почався обстріл. Петро і маленька Вероніка загинули. Маму та сестру дівчинки російські окупанти викрали й наступні 20 днів тримали в підвалі…
Вероніка Куц навчалась у 5-му класі. Мала багато друзів, була веселою та кмітливою дівчинкою. Любила знімати відео, у яких розповідала про своє життя.
«Вона ніколи не приносила мені жодних турбот. Завжди все розуміла», – говорить мама Вікторія.
Друзі розповідають, що Вероніка була яскравою дівчиною. Вона дуже любила гуляти: і в сонячну, і в дощову чи сніжну погоду. Влітку часто каталася на велосипеді та ходила на річку. Вероніка дуже любила життя.
«Вона обожнювала ходити по магазинах, розглядати різні речі. Вероніка була дівчинкою з характером – могла і посперечатися, але завжди доводила все до кінця! Коли народилася її сестричка Варя, Вероніка мені написала і попросила допомогти зробити тортик для матусі. Ми з нею більш ніж годину складали список, що нам було потрібно», – пригадує подруга Ніки Настя.
Вероніка дуже любила тварин, а особливо котів. Мала свого пухнастика Томаса.
«Це просто не подруга, а мрія! Ми з нею дружили ще з дитсадка. Вона просто – the best! Таких як вона вже ніколи не буде», – розповіла Настя.
Мама розлучилась із батьком, коли Веронічці було три роки. Але зв’язок із татом дівчинка не втрачала. Навіть подружилась із його новою коханою – Оленою. «Я її називала своєю дитиною, а вона мене – мамою вихідного дня», – згадує Олена Суслова.
Вони продовжили дружити навіть після того, як Олена розійшлася із батьком Вероніки. «Коли я вийшла заміж, мій чоловік вже знав, що Вероніка – для мене ріднесенька. Дівчинка часто ночувала в нас. Любили перед сном тихенько спілкуватися. Вероніка казала: «Поговоримо?». Вмикала нічник, ми лежали, а вона розповідала, що хтось їй подобається або хтось її ображає. Завжди просила: «Тільки давай це буде між нами», – згадує Олена Суслова.
Олена каже – Вероніка завжди здавалася їй дорослішою за свій вік. «Такі розумні очі, наче у ній жила якась мудра людина. Вона була ніжною, вихованою», – говорить жінка. Пізніше жінка стала хрещеною молодшої сестрички Вероніки – Варвари.
У Вероніки були творчі здібності – вона любила знімати відео, вела кілька сторінок у соцмережах. Але ще не визначилась, ким хоче стати у майбутньому: побажання змінювались – від стоматолога до нотаріуса, говорить мама дівчинки Вікторія.
Після 24 лютого 2022 року родина – Вероніка, молодша Варя (їй тоді був приблизно рік), мама та вітчим – з Чернігова вирушили до рідних у село Іванівку, щоб там перебути активні бойові дії.
Далі родина вирішила евакуйовуватись у західні регіони України. Виїздили з села на автівці вранці 5 березня. Подолали зовсім трохи шляху. Біля Ягідного на Чернігівщині зупинилися, щоб з дороги прибрати каміння. Чоловік Вікторії вийшов з авто. Вона з дівчатками залишалась у машині. Почався обстріл. Уламки поранили жінку, із голови потекла кров. Вероніка налякалася, почала плакати. «Виходьте з авто», – прокричав чоловік.
«Ми почали вилазити на лівий бік, ближче до узбіччя. Найстарша донька – перша, а я за нею. Коли ми з Варею вилізли, Вероніка вже була мертвою. Їй у голову прилетів осколок…», – згадує Вікторія події 5 березня минулого року.
З молодшою донькою на руках жінка побігла на узбіччя. Поклала дитину на землю та прикрила. Потім лише озирнулась на автівку: «Я знала, що Вероніка вже загинула. Але коли поглянула на машину, всередині на місці водія лежав ще Петро, я не знаю, коли він туди повернувся… За кілька хвилин авто спалахнуло».
Обстріл не припинявся. Вікторія, рятуючи маленьку Варю, спочатку сиділа під рекламним щитом на узбіччі. Потім у чужій покинутій автівці, але всюди було небезпечно. Жінці важко було думати про те, що її старша дитина та чоловік мертві й лежать просто посеред дороги. Утім, вона мусила рятувати Варю.
Трохи пізніше Вікторії вдалося добігти до будівлі за кілька сотень метрів від дороги – вона була без вікон та побита снарядами, але здавалась укриттям.
Там жінка змогла оглянути Варю, дівчинка була неушкоджена. Лише маленькі осколки випалили дірки в її зимовому комбінезоні. Сама ж Вікторія була вся у крові через поранення голови.
«Мені страшно було, що щось прилетить до будівлі. А ще – що десь російські солдати бачать мене. Бо я ходила будівлею… Пам’ятаю, як дуже заважало волосся у крові. Я хотіла знайти ножиці, щоби його відрізати, але під руку попались лише кусачки для нігтів. Впоралась із ними».
У будинку Вікторія з Варею пробули приблизно добу. Вранці маму з донькою знайшли росіяни та відвезли до Ягідного, де родина просиділа у підвалі понад 20 днів…
«Вероніку та чоловіка росіяни поховали у лісі. Самі ж запропонували: «Ходи подивишся, щоб ти знала, де їх шукати». Там серед дерев було дві могили», – каже Вікторія.
Після того, як російські війська покинули Чернігівську область, рідні поховали Вероніку та її вітчима, а Вікторія разом із Варею поїхала у Львів. Далі – у Польщу.
Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 9444 і поранили 16940 мирних українців. Серед загиблих – 545 дітей, поранених неповнолітніх – 1156. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.
За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 503 дитини. Ще понад 1100 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0