Російський паспорт? Із речами на вихід!

Українська держава 30 років не звертала увагу на врегулювання питання множинного громадянства, попри законодавчі намагання. Останні серйозні спроби зайнятися цим були зроблені народними депутатами та Офісом Президента за рік до війни. Але, на жаль, нічим не скінчилися. На початку 2024-го президент Володимир Зеленський зробив «третій підхід до снаряду» і подав до Верховної Ради ще один законопроєкт, покликаний врегулювати цю сферу.

А розрубати «гордіїв вузол» множинного громадянства, з урахуванням повномасштабної війни з Росією необхідно не те щоб терміново – «на вчора». Скільки у владі перебуває людей із паспортами країни-агресора точно не знає ніхто. Проте, згідно з експертними оцінками за 2021 рік, загальна кількість громадян України, які мають додатково паспорт іншої іноземної держави, становила близько 4 млн.

Щоб процес очищення влади від «патріотів» кількох держав не переріс у «полювання на відьом», необхідно запровадити загальне декларування громадянства іншої країни

Увесь час з моменту набуття Україною Незалежності, на цю проблему заплющував очі цілий сонм держчиновників та силовиків. Маючи в задній кишені кілька іноземних паспортів «на крайній випадок», чиновники Кабміну або Офісу (Адміністрації, Секретаріату) президента кровно були незацікавлені в публічності та наведенні порядку в цьому процесі. Адже довелося б відповідати суспільству на неприємні запитання: «Патріотом якої країни ти є?» і «Чи можеш ти перебувати на держслужбі?». З початку повномасштабної війни з «російською імперією» саме ці «громадяни» склали кістяк «батальйону Монако», показавши свій справжній «патріотизм».

Спецслужби також не поспішали вирішувати це питання. По-перше, наявність у державного менеджера паспорта іншої країни – це зручний компромат, який дозволяє зробити такого громадянина дуже зговірливим за необхідності. По-друге, «головне під час слідства – не вийти на себе». Якщо розпочнеться процес розкриття інформації про наявність іноземних паспортів, то рано чи пізно, та сама СБУ також має відповісти, хто з керівництва служби мав (має) російський паспорт.

Наведу лише один приклад. У 2021 році я написав запит до СБУ, щоб вони провели розслідування і надали інформацію, хто з народних депутатів має російські паспорти. І виявилося, що менш ніж за рік до повномасштабного вторгнення, СБУ не мала такої інформації. А вже після російського вторгнення, навесні 2022-го, вона раптом з'явилася одразу за кількома народними обранцями.

Хочу наголосити на тому, що наявність паспорта іншої держави (навіть Росії) автоматично не робить людину ні ворогом, ні зрадником. Але вона відразу потрапляє до групи підвищеного ризику, особливо, у разі громадянства РФ. Навіть, якщо російський паспорт отримано 15-20 років тому, залишаються причини такого кроку: родинні чи бізнес зв'язки, майнові інтереси. Український громадянин, який має документ із «двоголовим бройлером» на обкладинці, стає вразливим для шантажу та маніпуляцій з боку спецслужб ворога. А якщо він чиновник чи депутат, то й небезпечним. ФСБ та ГРУ РФ точно знають, у кого з істеблішменту України російський паспорт та як цим скористатися.

Щоб процес очищення влади від «патріотів» кількох держав не переріс у «полювання на відьом», необхідно запровадити загальне декларування наявності громадянства іншої країни. При цьому влада має гарантувати відсутність юридичного переслідування за паспорти інших держав. Декларанти, як і раніше, залишаються громадянами України, насамперед. Як це й записано у Конституції. Таким чином, ми на 90% знизимо навантаження на правоохоронні органи щодо перевірки наявності других-третіх іноземних паспортів. У результаті залишиться лише невеликий відсоток чиновників, які приховуватимуть це.

При цьому необхідно визнати право людини прийняти громадянство будь-якої країни, без обмежень. У нинішній редакції президентського законопроєкту, наприклад, вибір обмежений країнами ЄС, США, Канадою та Японією. Чим гірша та сама Аргентина, Норвегія чи Австралія, відповіді немає. А ось для громадян країни-агресора обмеження мають бути прописані чіткіше. Навіть не щодо заборони на отримання, а в обмеженні цивільних прав власників такого документа. Зокрема, на право обиратись до органів влади України чи голосування на виборах. Інакше проблему наявності у 2 млн громадян України паспортів Росії не вирішити.

А ось за приховування множинного громадянства вже має наступати кримінальна відповідальність. Після завершення декларування правоохоронні органи зобов'язані відпрацювати найбільш ризиковані держпосади та виявити ці паспорти. До війни Зеленський спробував запустити процес декларування іноземного громадянства чиновниками, а НАЗК навіть внесла цей пункт до обов'язкових реквізитів декларацій про доходи з 2022-го. Але через відсутність кримінального переслідування за ненадання такої інформації та низької пропускної спроможності Агентства з перевірки декларацій процес не пішов. Та й не спеціалізується НАЗК на перевірці статусу громадянства, їй би корупції нарешті запобігти.

Влада має гарантувати відсутність юридичного переслідування за паспорти інших держав при його декларуванні

Наріжним каменем закону про множинне громадянство має стати очищення влади від агентів іноземного впливу, насамперед російського. І існуючі законопроєкти необхідно доопрацювати саме у цьому ключі. Наприклад, подив викликає пункт «г» у статті 20 президентського законопроєкту, згідно з яким, якщо громадянин не отримав на руки сам паспорт, то й громадянства іноземної держави в нього немає. Хоча, у тій же Росії вважатимуть навпаки. Це створює небезпечний прецедент. Як приклад наведу справи судді Верховного суду Богдана Львова, якого колеги відновили на посаді, незважаючи на російський паспорт, та голови ВККС Романа Ігнатова, якого теж зловили на російському паспорті. Основна проблема в тому, що довести, що громадянин особисто отримав паспорт на руки, практично неможливо.

Сподіваюся, що цей та інші дискусійні моменти Верховна Рада закриє у процесі ухвалення закону про множинне громадянство. Зокрема, мій офіс готує правки щодо декларування іноземного громадянства, врегулювання правових аспектів роботи з біженцями, додаткового обмеження набуття громадянства «російськопідданими». І, природно, при поданні документів на набуття громадянства України претендент-чоловік мобілізаційного віку має пройти ТЦК та ВЛК.

Усі інші питання: роботу з українською діаспорою, надання громадянства людям, які захищають Україну зі зброєю в руках у лавах ЗСУ та їхнім сім'ям, й інші можна вирішити вже після нашої Перемоги.

Олег Дунда, народний депутат, для «Главкома»