Глава держави й не зогледівся, як за пів року розгубив потенційних впливових союзників
Ілюзія монобільшості, отриманої в парламенті, загнала президента Володимира Зеленського у пастку. Маючи такий рейтинг довіри при дуже короткій кадровій лаві, він міг показово поділитись частиною влади зі своїми вчорашніми опонентами чи тими, хто показов тримав нейтралітет під час його битви з Петром Порошенком. Шалена підтримка Зеленського та «Слуги народу», продемонстрована на виборах, просто вимкнула тумблер будь-якої серйозної критики на адресу нового глави держави.
Але Зеленський обрав свій шлях, показово відсторонившись від тих, кого вважає «старими», і зробивши ставку лише на свою команду. А вона… виявилась доволі умовною.
За пів року на троні Зеленський встиг налаштувати проти себе більшу частину політикуму та так званих еліт, які не звикли, що з ними просто не будуть рахуватись. Президенту можна було б поаплодувати, якби така принциповість призвела до «хірургічних» дій та приголомшливих результатів. Але виявилось, що і монобільшість не така вже й «моно», і сам Зеленський та його бойовита канцелярія загрузли в кулуарному болоті. Тож президент зараз побачив зворотній бік повної самостійності – відсутність союзників. І це, зауважимо, фактично лише на старті його каденції.
Останньою в шеренгу опонентів влади стала Юлія Тимошенко. Вона наполегливо намагалась прислужитися новому президенту, не критикувала його, але голосування за законопроект про продаж землі став для ЮВТ останньою краплею, після якої вона заявила про свій перехід в опозицію. До прикладу, «Європейська солідарність» Петра Порошенка та «Опозиційна платформа «За життя» Віктора Медведчука нічого не вичікували і перейшли в опозицію із самого початку роботи нового парламенту. Юлія Володимирівна ж до останнього сподівалась якщо не на омріяне прем’єрство, то хоча б на кілька посад у владі для своїх людей. Але не склалось.
У результаті Зеленський (чи хто це зробив за нього) написав відомий скандальний пост в «фейсбуці» про те, що Тимошенко подавала список людей на «солодкі» місця, але отримала відмову. «Але подивіться, який гарний вигляд має зараз «опозиція». Така фігура! А знаєте, чому? Тому що зараз їй просто не дають «солоденького», – жорсткувато зіронізував на додачу президент, отримавши звинувачення у несмаку та сексизмі.
З відповіддю Тимошенко не забарилась і теж не без сарказму натякнула, що Зеленському скоро треба буде готуватись до повернення на колишню роботу – ведення корпоративів.
Хтось побачив в цьому обміні люб’язностями «договорняк» з метою перевести «Батьківщину» в нішу офіційної контрольованої опозиції, але співрозмовники в найближчому оточенні Тимошенко запевняють: конфлікт ненаграний. «Слуги» добре знали, що для нас «червоними лініями» є питання землі та газотранспортної системи, – пояснюють соратники лідерки «Батьківщини». – Як тільки вони почали це проштовхувати, звісно, ми офіційно пішли в опозицію. Але це не означатиме, що ми тепер просто з принципу не будемо нічого підтримувати, що вони пропонують».
А тим часом спільне фото Тимошенко з мером Києва Віталієм Кличком з конгресу Європейської народної партії дало хід розмовам про те, що вони почали збирати коаліцію «антиЗе». Кличко свого часу став ледь не першою мішенню нової влади, яка зухвало, але дещо незграбно намагалась позбавити його частини повноважень. У результаті ініціатори цієї операції трохи обламали зуби та поки сокиру війни з Кличком якщо й не закопали, то заховали за спину. Тож вдалий досвід протистояння «зеленій» команді у мера столиці вже є. Але про якесь об’єднання Кличка з Тимошенко з їхньою непростою історією стосунків говорити поки не доводиться.
«Ситуативна взаємодія у протистоянні з Зеленським може бути, бо ображених багато, – вважає політолог Володимир Фесенко. – Між Кличком та Тимошенко такі союзи можливі, але лише тимчасові і тільки проти Зеленського. В іншому їхні інтереси розходяться. Кличко хоче лишити за собою посаду мера Києва, і йому для цього потрібні впливові союзники».
На думку Фесенка, гіпотетичний альянс Тимошенко та Зеленського був приречений, бо це персонажі з різних політичних епох: «Тимошенко, мені здається, сприймала Зеленського як вискочку, який поламав її президентські плани. А Зеленський просто не сприймає політиків з минулого, він не хоче грати за їхніми правилами».
Поки з парламентських фракцій нейтралітет до президента та його політичної сили тримає лише найменша – «Голос». Та й тут, є питання, як довго політичний проект Вакарчука протягне в такій напівпозиції чи, як її пафосно називають у фракції, «надпозиції».
«Ми підтримуємо владу в позитивних кроках, на кшталт анбандлінгу «Нафтогазу», і критикуємо за негативні, наприклад, тенденції по концентрації влади в правоохоронних органах та судовій системі», – пояснює позицію фракції нардеп Ярослав Юрчишин. Для «Голосу» критичним буде вирішення питання Донбасу – у Вакарчука очікують результатів Нормандської зустрічі. «Якщо буде продовжуватись тактика «мир за будь-яку ціну» – це буде тією червоною лінією, яка змусить нас піти в опозицію, – допускає Юрчишин. – Якщо ж влада буде відстоювати національний інтерес, переходити в опозицію ми не збираємось. І з опозиційними фракціями ми наразі свої кроки не координуємо».
«Привіти» від олігархів
Олігархи – ще один фактор, який вже б’є по позиціях Зеленського.
Ігоря Коломойського називають одним з головних бенефіціарів перемоги Зеленського. Але балакучий олігарх на радощах наговорив вже стільки контроверсійних речей, що президенту доводиться максимально дистанціюватись від нього. Хоча б тому, що можливим впливом олігарха на політику, яку проводить Київ, дуже занепокоєні західні партнери.
Але і зовсім ігнорувати мільярдера в Офісі президента не можуть. Коломойський завчасно завів у список «Слуги народу» зо два десятки людей, які безпосередньо чи непрямо з ним пов’язані. До того ж, під впливом Ігоря Валерійовича знаходиться «запасне колесо» монокоаліції – група мажоритарників «За майбутнє», яка, наприклад, підтримувала «слуг» при голосуванні за бюджет. Якщо всі «штики Коломойського» одночасно влаштують бунт, а з іншими фракціями домовитись про підтримку не вдасться, робота парламенту може бути паралізована. Також не варто забувати про потужний рупор Коломойського – медіагрупу «1+1», яка більш ніж лояльна до Зеленського. Але це триватиме лише до того часу, доки її власник не відчує, що з ним припинили рахуватися.
Якщо Коломойський вважає себе переможцем виборів, то у Рината Ахметова – прямо протилежний настрій. Всі партійні проекти, на які він робив ставку, не потрапили до парламенту, а група мажоритарників, яким все ж вдалося зайти під купол, надто малочисельна. Найбагатша людина України здала позиції у парламенты, але в Ахметова досі достатньо ресурсу, аби продовжувати інвестиції у політику. В тому числі, як кажуть недоброзичливці, в купівлю «слуг народу».
Втрачений політичний вплив Ахметов намагається повернути також за рахунок посилення своїх масмедіа. Закривши не надто ефективну в сучасних реаліях паперову газету «Сегодня», олігарх на своєму телеканалі «Україна» прихистив призабутого Савіка Шустера з його ток-шоу та збирається запускати власний інформаційний канал. Поки в цій ніші панують пули каналів, які пов’язують з Віктором Медведчуком та Петром Порошенком. Підгодовані гості тамтешніх ефірів не шкодують критики на адресу Зеленського. Важко передбачити, чим завершиться запуск нового каналу Ахметова, але сам факт, що він зважився на цей крок лише тепер, свідчить олігарх відчуває проблеми.
«Привіт» владі донецький мільярдер передає і через Олега Ляшка, який в ВІП-залі очікування аеропорту поштовхався зі «слугою народу» Андрієм Герусом. Гнів Ляшка викликала внесена Герусом поправка про можливість закупівлі електроенергії в Росії, яка, так сталося, зачіпає якраз енергетичний бізнес Ахметова. Той самий, який розквітнув за минулої влади завдяки скандальній формулі «Роттердам плюс». «Торпеду» проти Зеленського в особі Ляшка ми, мабуть, побачимо ще не раз, хоча запал «радикала» має охолодити порушена проти нього справа за фактом тієї сутички. До речі, голову Радикальної партії взяли на поруки депутати від «Батьківщини» та «Європейської солідарності» – ось вам і ситуативна коаліція опонентів влади, які у минулому парламенті чого тільки не говорили в бік один одного.
Вулиця – страх Банкової
Головний «радикал» Ляшко – приклад гучної позапарламентської опозиції до Зеленського. А є ще різноманітні націоналістичні партії та організації, які з несхвальним свистом та вигуками «зрада» супроводжують будь-які спроби президента про щось там домовитись на Донбасі. Як реагувати на таку публіку, Зеленський, схоже, не дуже розуміє.
Зіштовхнулась владна команда і з спротивом місцевих еліт, які дуже умовно діляться за партійними кольорами. Його попереднику вдавалося різними специфічними методами отримувати підтримку одіозних міських голів великих міст (Кернес, Філатов, Труханов). Зеленський до таких перемовин не готовий. Йому вже довелось звільнити кількох призначених ним же голів обладміністрацій, а, наприклад, на Харківщині, за інформацією джерел «Главкома», облрада готується висловити недовіру тільки-но призначеному губернатору. І це не єдиний регіон, де «око государеве» можуть підбити.
Так, Зеленський не приховує, що його не влаштовує фігура одіозного мера Одеси Геннадія Труханова, який порівняв «слуг народу» з «хлопчиком в публічному домі, якому там все подобається, але що робити він не знає». Зеленський прокоментував цей жарт так: «Коли приходять хлопчики, дяді йдуть». Проти фігури Труханова, який обріс купою карних справ, налаштовані і багато одеських еліт, але навіть якщо мера вдасться сковирнути, президенту доведеться мати справу вже з ними.
Така кількість ворожих стріл з усіх боків націлена на Зеленського в умовах, коли в нього самого не все в порядку з власними тилами – фракція «Слуга народу» почала сипатись та загрузла у скандалах і «зашкварах».
«Потенційне об’єднання опонентів за принципом «гуртом і Зе легше бити» нічого хорошого президенту не обіцяє, бо їхній спільний ресурсний потенціал дуже високий, – робить висновок політтехнолог Андрій Золотарьов. – Якийсь час Зеленський може протистояти їм як президент, який несе нову політику, відмінну від попередників, але для цього мають бути міцні тили у власній команді. Якщо глава держави буде демонструвати конкретні результати, то опозиція буде йому не страшна. Якщо ж цього не станеться, а владна команда ще й буде з’ясовувати стосунки між собою, старі політичні важковики можуть створити йому проблеми».
Зеленський, який за своє акторське життя звик до аплодисментів, зізнавався, що дуже болісно сприймає критику і негатив. Але йому треба звикати до того, що «медовий місяць», коли інші політики, приходили в себе після нокауту та боялись чіпати нового президента-всенародного улюбленця, завершився. І ворогів навколо вже набагато більше, ніж друзів.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0