Місяць під росіянами. Селище зазнало страшних звірств та руйнувань
Селище міського типу Бородянка на Київщині місяць було під росіянами. Окупанти обстрілювали його з літаків, танків та артилерії, вбивали і катували місцевих жителів.
1 квітня українська армія звільнила селище. Вже третій тиждень тривають роботи з розбору завалів, встановленню кількості жертв та документуванню злочинів. Досі точна цифра загиблих не відома...
Чим зараз живе Бородянка – у репортажі «Главкому».
«Казали не повертатися, але дуже хотілося додому»
Найвідоміше нині фото з Бородянки – пам’ятник Тарасу Шевченку з простріленою головою. «Страчений» Кобзар дивиться на будинок, під’їзд якого внаслідок обстрілу перетворився на груду бетону.
Чи не вперше за останній місяць на вулиці багатолюдно: одні повертаються додому, інші навпаки готуються до виїзду. Рятувальники розбирають завали, журналісти спілкуються з жителями, хтось стоїть у черзі за гуманітаркою. Купити майже нічого не можна, магазини зруйновані.
Літня жінка годує котів. Крім вуличних котів у Любові ще двадцятеро домашніх. Вона нещодавно повернулася з евакуації – розповідає, що кілька днів відсиділа з дітьми в підвалі, перш ніж вирішила їхати з Бородянки.
Фотографувати себе забороняє, але охоче спілкується. Каже, що багато друзів досі не вийшли на контакт і вона сподівається, що це просто досі проблеми зі зв’язком.
У місті нема електороенергії, газу і води. Любов каже: це вже не так і страшно. Вона повернулася попри застереження про замінування. Сил, каже, чекати більше не було. Дуже хотілося додому.
Місцеві розповідають «Главкому», що окупанти заселялися у квартири тих, хто втікав від війни, облаштовували свої вогневі позиції просто у дворах, ставили «Гради» біля шкіл та між будинками, прикриваючись цивільними як живим щитом і гатили звідти.
«Пролітало над нашими хатами так, що погріб трусився», – згадує пенсіонерка Надія Павлівна. З жінкою розмовляємо на шляху до церкви, де дають гуманітарну допомогу.
«Встиг виїхати, інакше б розстріляли»
У церкві Різдва Пресвятої Богородиці вже тиждень не тільки моляться, а й роздають гуманітарну допомогу. Отець Дмитро Кошка, який завідує цією справою, розповідає, що найбільше жителям Бородянки нині потрібні продукти, батарейки, свічки і генератори.
Отець Дмитро теж повернувся у селище одразу після деокупації. З росіянами до виїзду не зустрічався. Каже,тому і живий.
«Виїхав завдяки нашим Збройним силам за 20 хвилин до появи росіян. Інакше би розстріляли, тому що наш московський батюшка продався і мене здав», – розповів отець Дмитро. Московський батюшка – це Віктор Талько, настоятель храму Архістратига Михаїла церкви Московського патріархату. За словами отця Дмитра, тепер «СБУ його забрала і ним займаються»
«Все життя тут прожив. А тепер нема де жити»
Будинки на колишній вулиці Леніна, а нині Центральній постраждали найбільше: росіяни обстріляли їх танками, а потім ще й розбомбили з літаків. Пошкоджені стіни, частина квартир вигоріла вщент, частина під’їздів повністю зруйнована. Рятувальники розбирають кількаметрові завали. Тут вже і власники квартир: прийшли подивитися, що залишилося і чи можна щось врятувати.
Василь Петрович, разом із сином, розбирають залишки вибитих шибок та речей. «Вони постійно стріляли з танка, гупали мені в стіну», – згадує він. Поки гупало, ховався від обстрілів у підвалах на вокзалі. У тому ж районі шастали близько двадцяти кадировців, ходили по підвалах, шукали зброю.
Олександр – сусід Василя, його квартиру теж сильно побило, тому дуже тішиться, що родини у цей час тут не було, встиг вивезти у безпечне місце. А от багато сусідів і знайомих, каже він, могли загинути під завалами. Невідомо, що з ними тепер.
«Все життя тут прожив. Вже все, вже немає, де жити», - зітхає Олександр. У його квартирі вибуховими хвилями повиносило вікна, а через діру у підлозі видно нижній поверх. Олександр впевнений, що це був постріл з танка: росіяни просто обстрілювали будинки, коли їхали вулицею.
Від квартир по інший бік під’їзду взагалі залишилися обгорілі руїни.
Понівеченого Шевченка окупантам здалося недостатньо і на виїзді з Бородянки вони розстріляли ще й меморіал про подвиг місцевих мешканців під час Другої світової війни. 11 квітня 1943 року німецькі окупанти спалили дощенту село Раска, яке тепер входить у Бородянську територіальну громаду. 80 років тому місцеві героїчно опиралися загарбникам. Тут було три партизанських загони. За це окупанти спалили 110 хат і вбили майже пів тисячі людей.
Російські окупанти, судячи з побаченого, перевершили попередників. Генеральна прокурорка України Ірина Венедіктова каже, що у Київській області найбільше жертв серед місцевого населення – у селищі Бородянка.
Маріанна Присяжнюк, Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0