Скільки триватиме війна? Варто прийняти реальність

У всіх цих хвилях суперечок «війна триватиме вічно – війна ось ось закінчиться» немає ніякого сенсу.

Хоча ці хвилі будуть супроводжувати нас до кінця війни.

Правильної відповіді скільки триватиме війна ніхто не знає, бо це питання маси невідомих факторів і ймовірностей. І ніякого об’єктивного знання нема.

Є відчуття і адаптивні механізми психіки.

Є прогнози, екстраполяції і аналогії.

Є страхи і надії.

А об’єктивного знання нема. З цим просто треба жити. Хоча це і не просто.

***

Давайте коротко сформулюємо головну відмінність можливостей сторін до 2022, першого етапу повномасштабного вторгнення і того, що є зараз (і буде в майбутньому).

З лютого 2014 до лютого 2022 рівень ескалації визначала майже виключно Росія. Коли вести більш активні бойові дії, коли тримати режим умовного затишшя.

З лютого 2022 до Харківської операції ситуація була та сама. Не зважаючи на провал спроб захопити Київ, Харків та Одесу, Росія визначала місце головних подій, інтенсивність бойових дій, порядок денний війни. Не завжди вдавалося реалізувати задум, але місце подій і їх характер визначали вони.

З Харкова та Херсона поступово почався шлях до паритету. Так, російський задум «великого наступу» розвивався саме так, як треба нам. Росія за всю зиму так і не змогла адаптуватися до української стратегії оборони. Не змогла використати перевагу у кількості на суші і в якості в небі.

Спроба «перегорнути стіл» атаками на інфраструктуру дала тактичний ефект, але виявилася стратегічною поразкою. Росія не змогла зруйнувати українську інфраструктуру, а Україна отримала надпотужне посилення ППО.

Український контрнаступ виявив набагато більшу адаптивність ЗСУ і можливість зміни тактики «по ходу справи». Це свідчить про більшу гнучкість українського командування, можливість приймати і (що ще важливіше) імплементувати управлінські рішення в повсякденну практику ПІД ЧАС виконання свого задуму.

А хто, зрештою, здобуде стратегічну ініціативу при більш-менш співставних ресурсах на полі бою? Більш адаптивний. Той хто визначатиме поле бою – і в наступі, і в захисті. І тут командування ЗСУ надихає. Бо доводить свою компетентність на практиці. Як і вся вертикаль управління силами оборони.

Чи буде паритет ресурсів? Десь він вже є. По деяких позиціях ми до нього рухаємося. По якості артилерії та інтенсивності використання дронів нам цілком по силах випередити росіян. Десь – навіть за наявності політичної волі – нівелювати лінійну перевагу росіян не вдастся. Але можна компенсувати в інших місцях.

Тому наразі можливість України діяти проактивно як мінімум не поступається можливостям Росії. Місцями – навіть переважає. Тому немає можливості у Путіна в одну сторону визначати рівень ескалації. Він не може вже «припинити війну, коли і де захоче». Не залежить це більше виключно від бажання РФ.

Якось так.