Війна буде довго. Влада нарешті це визнала

Верещук своїми постами про «війна буде довго» – Америки не відкрила і сенсацій не сказала.

Скоріше це компіляція заяв військових, волонтерів, усіх притомних експертів, які наче папуги просили припинити хрінь про «планіруйтє свой отпуск в Криму уже сєйчас», «РФ скоро развалітца, успокойтесь».

Чи не найбільше лиха у прошивці – розслабтесь і чекайте, поки «народжені для війни» (насправді ні) зроблять нам красиву перемогу – зробили заяви Арестовича про 2-3 тижні, численні інтерв’ю Буданова про Крим в кінці літа і звісно, переживання Верховного головнокомандувача за власні рейтинги, аніж про те, щоб вийти і сказати: «друзі, нас чекає кров, піт і сльози, а не Мальдіви і ТРО Монако».

Що ж. На другому році війни – офіційна влада почала нарешті говорити голосами поганих журналістів і самих військових. Першою вийшла Верещук – довіри до якої мало і яка зуміла прославитись у минулому заявами в стилі «НАТО не буде, РФ не дозволить туди вступити». А ще минулого року грубо затикала роти всім на перші сигнали корупцію імені товариша Єрмака і Ко.

Сподаваюсь, після цих перших заяв – будуть і дії. Буде менше грошей єлєнам кравєц з горбуновими і буде більше грошей на дрони, медичні аптечки і розробки нашого ВПК.

Можу сказати так – Банкова і її балакаючі голови наобіцяли таку перемогу, так нагріли обіцянками суспільство, що якщо не буде цього бодай близько – полетять голови всіх. І патріотичні худі не врятують. І ні – у разі гіршого сценарію не можна буде списати провали на ЗСУ, на Залужного, Кличка, децентралізацію і так далі. Це пряма відповідальність верховного головнокомандувача, який спочатку інфантильно поставився до підготовки до війни. А далі годував усіх ілюзіями, бо так було легше утримати рейтинги.

Зацитую статтю «Українського тижня» про причини поразки Черчиля, який на відміну від нинішніх очільників вигрібав сповна і не був помічений з жінкою десь на Мальдівах:

«Попри збереження високого рівня особистої популярності, сам Черчилль також був однією з причин своєї політичної поразки. Влітку 1945 року це була вже не та сповнена рішучості та запалу людина, що надихала націю. Роль лідера в роки найбільшої війни в історії людства, з усіма її трагедіями та важкими рішеннями, не могла не залишити сліду на його особистості. Незадовго до виборів він сказав своєму лікарю лорду Морану: «У мене дуже сильне передчуття, що мою роботу зроблено. Мені немає з чим звернутися до людей. Раніше було. А тепер я лише кажу «Бийте клятих соціалістів». Люди помічали, що він помітно постарів, його знана енергійність наче зникла, а промови більше не запалювали серця».