Авдіївка стане для російської армії пірровою «неперемогою»

За два тижні, присвячені штурму Авдіївки, російська армія втратила танків і бронемашин більше, ніж за кожен із попередніх 11 місяців.

І якщо спочатку можна було розцінювати цей наступ так само, як літні рухи біля Куп'янська (захід, покликаний відволікти наші резерви), то після численних кадрів із палаючим залізом і наполегливого повторення атак колонами стало зрозуміло, що це спроба оточити й узяти.

На мій погляд, усе це має не військове значення, а політичне.

Путін уже місяці три бубонить, що український наступ на півдні провалився. І якби російській армії вдалося взяти Авдіївку штурмом, він ніби поставив би жирну крапку – мовляв, недолугі укри чотири місяці мучилися, а ми дмухнули-плюхнули і Авдіївка наша.

Тому сили накопичили і кинули в атаку божевільні. Кинули проти одного з найбільш укріплених районів. Тобто явно хотіли закидати шапками.

Думаю, тут зіграв свою роль той самий «зіпсований телефон», по якому інформація про бойові дії доходить від фронту до Кремля. Я ні на секунду не сумніваюся, що Путін реально вірить у співвідношення втрат 8 до 1 на користь Росії та інші казки про знищення Хаймарсів вагонами.

А якщо у всяке таке вірити, неминуче створюється відчуття, що українська армія вже закінчується, а російська бадьора і всемогутня. І тоді можна відправляти колони в самовбивчі атаки.

Тепер же, коли бліцкригу не вийшло, зупинити цей згубний наступ не виходить. Не по-пацанськи.

І чим усе це закінчиться, поки що не ясно.

Піррова перемога – це коли ти досягаєш перемоги в локальній битві, але такою ціною, яка призводить до загальної поразки.

Прогнози робити я не можу, але ніхто мені не заборонить сподіватися, що спроба взяття Авдіївки закінчиться для російської армії пірровою «неперемогою». Що й Авдіївку їм узяти не вдасться, і сил вони втратять стільки, що це відгукнеться в масштабах усієї війни.