Сергій Грабовський Політичний аналітик

Росія розширює масштаби війни: що робити Україні?

Кремлю в ситуації, коли бліцкриг проти України вочевидь провалився, конче потрібне щось грандіозне

Хто лише обороняється, програє

Якщо хтось і намагався не дати росіянам політичні козирі внаслідок активних дій на ворожій території – мовляв, дивіться, українські націоналісти знищують наші мирні міста та села, вбивають наших громадян! – то це до певної міри зрозуміле намагання зазнало фіаско. Російська влада у своїй відпрацьованій стилістиці вже влаштувала «сеанс масового телегіпнозу» для підданих – дивіться, й об’єкти у Курській і Брянській областях атакували українські безпілотники, і села на Білгородщині українці обстріляли, і терористів найняли для вбивства низки провідних журналістів РФ… Не має значення, що до Брянська навряд чи долетить «Байрактар», що обстрілювати села, де відсутні військові об’єкти, українським військам не було жодного резону, що вербувати для здійснення актів терору наркоманів-нацистів, які гарантовано перебували під наглядом поліції, жодна спецслужба б не стала (я вже не кажу про те, що такі персонажі – запеклі російські шовіністи), не має значення і ціла купа відзначених уже коментаторами нісенітниць у «речових доказах» начебто українських «злочинів» - російський піпл, отой самий «колективний Путін», усе проковтне. Для повноти картини «української агресії проти миролюбної Росії» не вистачає ще кількох іще масштабних деталей; якими вони можуть бути, неважко уявити, згадавши гекатомби, якими мостили собі шлях до всевладдя «кремлівські чекісти». І не тільки на території РФ мають відбутися «напади» – он «миролюбне Придністров’я» вже потерпає від них, а Росія погрожує Україні, мовляв, усе це коїть вона…

Іншими словами, Кремлю в ситуації, коли бліцкриг проти України вочевидь провалився, конче потрібне щось грандіозне, аби витіснити зі свідомості та підсвідомості своїх підданих цей провал. А що ж може стати у цьому сенсі кращим, ніж відбиття масштабної агресії українських «нацистів і націоналістів» на «матінку Росію»? Оголошуються воєнний стан і загальна мобілізація, сотні тисяч ненавчених солдатів й офіцерів резерву на іржавій техніці стрункими лавами зі співом «Вставай, страна огромная» йдуть уперед на Київ! З тим, щоб задавити українців кількістю. А при цьому покласти пару сотень тисяч «багнетів» – не проблема для Путіна, «мы за ценой не постоим».

А паралельно з тим і далі триватимуть розстріли крилатими ракетами об’єктів міської інфраструктури та залізничних комунікацій України, щоб зірвати постачання всього необхідного фронту та нормальне життя тилу. Ці розстріли вестимуться як з літаків, що базуються на території Росії, так і з Криму з кораблів і берегових установок, як це вже робилося. І ледь не щодня – пропозиції капітулювати, тобто підписати угоду з РФ на її умовах, тобто перетворитися на демілітаризовану (армія в 60 тисяч без західної зброї), «денацифіковану» (тобто де українізовану) та повністю нейтральну державу (яка за визначенням не претендує на членство в Євросоюзі, оскільки члени ЄС зобов’язані допомагати один одному у разі нападу на когось із них). Поки що Путін не перевів війну на рейки «нової вітчизняної», але вочевидь до цього готується, і чекати, судячи з усього, недовго. Чи не єдине, що стримує Кремль, – це небезпеки, пов’язані з загальною мобілізацією у такій державі, як РФ; факт такої мобілізації буде позитивно сприйнятий населенням лише у разі попереднього «розкручування» шаленої шовіністичної істерії, а в разі перших же поразок «армії воєнного часу» з фронту у тил, у «глибинку» ринуть тисячі й тисячі дезертирів зі зброєю в руках…

Отже, в підсумку маємо дилему: капітуляція чи «велика війна», до якої веде справу Кремль. Не капітулюємо – то він на порядок посилить масштаб провокацій, і не має значення, що лідери Заходу їм не повірять, головне – мобілізувати більшість російського населення на «порятунок батьківщини».

А тепер погляньмо на ситуацію під іншим ракурсом. ЗСУ, Нацгвардія та ТРО ведуть війну на території України. Вони лише обороняються (в тому числі й активно) та контратакують. Натомість агресор на своїй території може вільно перегруповувати та накопичувати сили, бити зі своєї території з артилерії, вести обстріли ракетами, піднімати літаки і гелікоптери для ударів по українським позиціям. Танки й іншу бронетехніку росіяни можуть ставити рядами, наметові табори – теж. Логістика зійде найпримітивніша, ніхто не розірве шляхи сполучення, не пошкодить склади з запасами. Крім власних ідіотів, звісно, та крім провокаторів із ФСБ і ҐРУ.

Але ж той, хто лише обороняється, програє. Навіть якщо веде активну оборону. Глуха тривала оборона ще гірша. Починається якщо не братання, то «договірняки» з противником. Куди кращими у плані підтримки високого морального стану вояків виглядають не тільки контратаки задля звільненням територій і розгрому ворожих угруповань, а й рейди вглиб позицій противника, у його тили задля знищення складів, баз тощо. Проте це окрема тема. Тут же зазначу, що Україна має не тільки право, а й обов’язок вести повномасштабні бойові дії і знищувати всіма способами російських агресорів не тільки на територіях, зайнятих ЗСУ станом на 24.02.2022, а й на всіх міжнародно визнаних теренах Української держави.

Ідеться передусім про знищення важливих комунікацій, складів, баз на території т.зв. «ОРДЛО». Досі Україна поводила себе щодо них надто по-джентльменському, мовляв, там же наші люди, в той час, як там не менше половини не-наших, тобто громадян РФ, а місцеві гауляйтери є членами «Єдиной России». А тому «органи влади» на цих територіях мають бути знищені, всі військові об’єкти – також. Звісно, потрібна високоточна зброя, не можна застосовувати «килимові бомбометання», але ж поставмо собі запитання: чи змогли б агресори та їхні маріонетки здійснити наступ на Маріуполь, якби в тилу у них постало пекло? Ні. Те саме з Кримом. Сьогодні там вільно накопичуються мотострільці, танки, установки залпового вогню, щоб рушити у наступ на Миколаїв і Кривий Ріг. Усі військові об’єкти на півострові мають стати цілями для ЗСУ, в тому числі й кораблі у бухтах. Це – окупована територія України, значить, війська окупантів має чекати кара, як і маріонеткові «органи влади». Ясна річ, РФ здійме галас, загрожуватиме українцям усіма лихами, проте хіба всі ті провокації, які Кремль улаштував уже, всі ці обстріли своєї території та удари по ній ракетами, хіба вони не є інструментами розширення масштабів війни? Однозначно – є. Тобто війна так чи інакше розширюватиме свої масштаби, то чи не слід діяти відповідно?

P.S. Міністр з питань збройних сил Великої Британії Джеймс Гіппі 26 квітня заявив, що Україна має законне право атакувати об’єкти на території Росії: «Україна як суверенна країна мирно існувала у своїх кордонах, а потім інша країна вирішила їх порушити. І стягнула 130 000 солдатів з усієї своєї території. Це започаткувало війну між Україною та Росією, і у війні Україні потрібно завдавати ударів по тилу супротивника – атакувати його логістичні лінії, сховища палива, арсенали… Цілком законно атакувати цілі у глибині території противника, щоб порушити його логістику і лінії постачання».

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: