Саміт ЄС – співтовариство держав Латинської Америки та Карибського басейну. Не все так погано

Поки ми стежили за кадрами втомленого Керченського мосту, переміщеннями вагнерівців та деяких російських генералів, у Брюсселі 17-18 липня – вперше за останні вісім років – відбувся саміт 27 держав Європейського Союзу і 33 країн Латинської Америки та Карибського басейну.

В порядку денному саміту були питання економіки й торгівлі, безпекові та екологічні, учасники провели чимало двосторонніх зустрічей і уклали низку угод. Розглядалося й питання російської агресії проти України. А що у вітчизняних ЗМІ почали з'являтися коментарі, варто зробити кілька уточнень.

Нікарагуа не заблокувала підсумкову Декларацію, Нікарагуа – єдина країна, яка її не підписала. Решта держав – у тому числі прихильні до Росії Куба та Венесуела – підписали. Інше питання, що заради цього європейцям довелося піти на поступки, змінивши деякі формулювання. Ось як виглядає підсумковий текст пункту 15, що нас цікавить:

«Ми висловлюємо глибоке занепокоєння через триваючу війну проти України, що й далі спричиняє величезні людські страждання та примножує існуючі недоліки світової економіки, стримує зростання, збільшує інфляцію, розриває ланцюги постачань, збільшує енергетичну й продовольчу небезпеку, підвищує фінансові ризики. У цьому сенсі ми підтримуємо необхідність справедливого і тривалого миру. Ми так само підтримуємо Чорноморську зернову ініціативу та зусилля генерального секретаря ООН з її продовження. Ми підтримуємо всі дипломатичні зусилля, спрямовані на досягнення справедливого і сталого миру відповідно до Статуту ООН.»

І далі: «Ми підтверджуємо нашу відданість Статуту ООН та міжнародному праву, зокрема, щодо необхідності поважати суверенітет, політичну незалежність і територіальну цілісність усіх держав».

Отже, не «війна в Україні», а «війна проти України» – відчуваєте різницю? Венесуела та Куба вперше погодилися з цією формулою. Не менш важливими видаються й одностайно (за винятком Нікарагуа) висловлена підтримка Чорноморської зернової угоди (про вихід з якої тоді ж заявила Росія) та заява про відданість Статуту ООН і міжнародному праву в контексті поваги до суверенітету й територіальної цілісності всіх держав.

Маємо не забувати, що держави Латинської Америки та Карибського басейну неоднорідні. Серед їхніх лідерів є і визнані демократи, як президенти Гватемали або Чилі, і традиційні симпатики Москви. На ставлення політичних еліт цих держав до російської агресії проти України впливає багато чинників – і географічна віддаленість (через що агресія сприймається не так гостро, як європейцями), і російська пропаганда, помножена на кількість випускників радянських та російських університетів та традиційне для регіону політичне лівацтво, і іноді бажання дозолити США (приміром, пропозиція Джо Байдена про надання американського озброєння тим країнам регіону, які передали б Україні наявне у них радянське,  наразилася на «миролюбні» відмови президентів Колумбії, Бразилії та Аргентини), і звичка озиратися на Китай (з-під впливу якого якраз і намагаються вивести регіон європейці), і незрівнянно більші обсяги торгівлі цих країн з Росією, ніж з Україною.

Якщо взяти все це до уваги, то формулювання Декларації саміту ЄС і Співдружності держав Латинської Америки та Карибського басейну не такі й погані. Маємо, що маємо. І дякувати за це можемо європейським дипломатам, сподіваючись, що і українські на цьому непростому напрямку ще скажуть своє слово.