Зерновий конфлікт Польщі та України. Щось тут не так
Авторська стаття
Чиї інтереси насправді за ним стоять?
Міжнародною подією тижня, що вже минає, для України, безумовно, був візит президента Зеленського до США для виступу на Генасамблеї ООН, а також для зустрічей з американським керівництвом. Однак, цей безумовно вдалий візит був затьмарений взаємною пікіровкою президентів України та Польщі. Виступи нашого президента і президента Польщі на Генасамблеї містили взаємні звинувачення у завданні шкоди однією країною іншій.
На виправдання президента Зеленського хотів би сказати, що ті висловлювання, які він вжив, чи йому написали за кілька днів до візиту, про всякі там неназвані країни, які готують сцену для московського актора, тобто є поплічниками Росії, – вони могли стосуватися не Польщі. Вони могли стосуватися Угорщини. І щодо Угорщини така оцінка була справедливою. Бо сьогодні в Європі в цілому, і у Східній зокрема, саме про Угорщину з чистою совістю можна сказати «раби, підніжки, грязь Москви». Однак, звинувачення не мало конкретного адресата і прозвучало у момент різкого загострення напруги у двосторонніх торгівельних відносинах, яке було пов’язане з експортом зерна з України, напруги, яка існує вже з півроку. Не знаю, яку країну мав на увазі наш президент особисто і його команда загалом, але польська сторона прочитала це як «наїзд» на себе. Президент Польщі виступав після нашого президента і відповів достатньо різко вже з точною вказівкою країни-адресата своєї критики.
Ці взаємні публічні нападки на найвищому рівні стали піком, так сподіваюся, що саме піком у загостренні конфлікту Києва та Варшави і пішло на спад. Бо далі розвиток конфлікту спустився не тільки до різних капосних заяв обох сторін на кшталт заборони Україною імпорту деяких сільськогосподарських продуктів, а Польщею – припинення постачання нам зброї. Далі вже мав місце і позитив, досягнення наче б то домовленості про створення територією Польщі транспортного коридору для українського зернового експорту.
Дії Києва. Чому саме проти Польщі?
Ситуація, яку ми спостерігали, є програшною для обох країн. Україні вона не вигідна, бо Польща є чи не найбільшим нашим торгівельним партнером взагалі, а в Східній Європі – однозначно саме таким. Ми завжди спиралися на допомогу Польщі у війні з Московією. Ну, а для Польщі такий публічний конфлікт завдав значних іміджевих втрат. Пригадаю лише реакцію США, точніше офіційне звернення до польської сторони за роз’ясненням своєї позиції з непостачання Україні зброї.
Конфлікт, як відзначалося вище, тягнеться вже давненько. Неупереджено розібратися в його причинах непросто, зокрема, через відсутність достатнього фактажу стосовно того, а що там дійсно відбувається, особливо у фінансовому вимірі. На сьогодні ми знаємо, що десь 85% зерна українського походження, яке було завезене з України в Польщу транзитом, з когось дива доброго було продане саме там, а не поїхало далі. Причому, продано за демпінговими цінами, бо продавці могли собі це дозволити у значних масштабах (зерно ж для продажу за кордоном в українським фермерів скуповують взагалі за безцінь, вигода від продажів все одно була). Ми також знаємо, що частину з нього навіть ввозили та продавали за підробними сертифікатами якості.
Зрозуміло, що продаж такої кількості зерна за демпінговими цінами став ударом по зерновому ринку Польщі. Однак, зрозуміло, що без сприяння таким продажам з боку представників польської влади та бізнесових кіл такі оборудки прокрутити було б неможливо. Тобто ми маємо тут корупційну складову, бізнесові схеми, які прикривалися кимось з державних структур. Але всі ці питання до польської влади, то нехай ними переймаються польські громадяни.
Для українських громадян важливими, насамперед, є дії своєї влади. На моє тверде переконання, у будь-якому міжнародному конфлікті, у будь-яких ситуаціях, у які потрапляє Україна, не треба все «валити» на ворога. Треба починати з аналізу дій своєї держави. Що було зроблено не так і призвело до негативних наслідків, що мало бути зроблено для запобігання негативному розвитку подій. Класичний приклад захоплення Московією Криму. Хто винен? Найпростіша відповідь – Путін. І це правда. Але чи тільки Путін? Чи може насправді основною причиною стала неготовність українського керівництва відстоювати Крим військовим способом? Бо Путін зробив те, що мав зробити, а ми для протидії йому – ні. А далі захоплення Донбасу. Хто винен? Ну, звичайно, Путін! Але чи тільки він? А може, і Україна, зокрема тим, що не боролася за Криму, і тим спонукала Путіна до кроків, на які він мабуть і не сподівався від початку кримської авантюри? Повномасштабне вторгнення в Україну, коли за день російська армія захопила значну частину нашого Півдня, а також опинилася під Києвом. Хто винен, Путін? Чи ті в українському керівництві, хто роками не готувалися до війни, не готувалися до вторгнення, про яке попереджав увесь світ? Винна Україна, винне наше керівництво, бо саме на нього суспільством покладена відповідальність за ухвалення необхідних рішень. Але винні і ми всі, що не наставили наших «керовників» на путь істинний, що були і є до них занадто поблажливими. Тому, повторюся, прагну зосередити аналіз і свої питання саме на діях України, а не Польщі.
Головних із цих питань загалом три.
Перше з них: чому саме Польща? Чому торговельну війну, пов’язану з блокадою експорту зерна з України, ми почали саме проти Польщі? Чому не почали проти Угорщини? Угорщина блокує наш транзит так само, як Польща. Але Угорщина не допомагає нам так, як Польща. І Угорщина не є одним з наших провідних торгівельних партнерів. Саме Угорщина є васалом Москви та її «троянським конем» у Євросоюзі. Однак, чомусь проти неї ніяких торговельних санкцій запроваджено не було.
А чому немає торговельних санкцій проти Туреччини? Туреччина, як відомо, скуповує і вивозить до себе майже все вугілля, яке зараз добувається в окупованому Донбасі. Тобто, спокійно вивозить крадене українське вугілля. А Україна ні пари з вуст…
А чому немає нормальних дієвих санкцій проти Ірану, зброя якого вже майже рік щодня вбиває наших громадян? Щодня ж хтось гине! Ах, ми ж щось там запровадили… Та ці наші санкції проти Ірану, – це куркам на сміх. Вони передбачають заборону на авіасполучення на 50 років (і так не літаємо нікуди і ближчим часом не літатимемо, а відмінити цю заборону у майбутньому, – взагалі не проблема), на постачання товарів подвійного призначення (так Іран перебуває під міжнародними санкціями, спробуйте щось таке поставити, і відразу отримаєте нагадування з Вашингтона), якась там ще дурня. А от заборони на постачання нашої сільськогосподарської продукції до Ірану немає. А чому? Чому поставки сільськогосподарської продукції до цієї країни нам важливіші за життя наших громадян? Чому і Іран, і Угорщина, і Туреччина нам, так видається, ближчі ніж Польща? Польща що, є більшою загрозою для України ніж всі оці країни разом узяті? Щось тут не так. Однозначно. Але відповіді на питання «чому» я не маю. Принаймні поки що. Однак, можна однозначно констатувати: стан справ із економічними санкціями, які Україна запроваджує загалом і щодо Польщі зокрема, не відповідає ні здоровому глузду, ні міжнародній практиці, ні, найголовніше, інтересам України.
Друге питання важливе для аналізу ситуації: кого саме своїми діями захищають президенти та уряди кожної з країн – Польщі та України?
Причини антиукраїнських дій польського керівництва достатньо чітко і детально висвітлено багатьма експертами. Вони пов’язані з двома чинниками: вибори і фермери, точніше голоси фермерів на виборах. Справа у тому, що продаж зерна за демпінговими цінами негативно вплинув на власний польський зерновий ринок, на здатність польських фермерів продавати своє зерно. Вони, звичайно, ж отримали компенсаційні виплати від Єврокомісії і свого уряду. Однак, ситуація дозволила фермерам говорити про знищення на ринку зерна чесної конкуренції, що неприйнятно, і вимагати від уряду дій на її захист. Невдоволенням фермерів, їхніми претензіями до уряду у переддень парламентських виборів прагнуть скористатися, мабуть, всі без виключення польські партії. І боротьба за їхні голоси, так розумію, достатньо гостра. У цій боротьбі правляча партія, очевидно, вирішила продемонструвати свою твердість у відстоюванні інтересів фермерів шляхом показового грубого тиску на Україну. Правильно чи ні діє уряд у цій ситуації з точки зору польських інтересів, – у будь-якому випадку вирішувати полякам. Бог з ними. Для завдань цього аналізу важливо, що антиукраїнські дії польського керівництва спрямовані на захист інтересів фермерів і правлячої партії. Ці дії є достатньо логічними в своїй основі.
Що стосується того, чиї інтереси захищає українське керівництво у конфлікті з Польщею, то відповідь на це запитання знайти значно складніше. На перший погляд, здавалося б все дуже просто: йдеться про захист експорту українського зерна, а значить – інтересів українських фермерів і бюджету (податкових надходжень від продажу зерна за кордоном). Однак, при більш прискіпливому аналізі виявляється: все дещо складніше. Справа у тому, що те зерно, яке продається у Польщі, воно значною мірою вже не є українським. Так, воно було вирощено українськими фермерами. Але потім продане транснаціональним корпораціям, а також безлічі одноденних фірм-прокладок, створених з метою продажу зерна за кордоном цими корпораціями та українськими олігархічними групами. Тобто, зерно, яке експортується, по суті, належить транснаціональним корпораціям і цим нечисленним олігархічним групам. Але ж ніяк не державі і не фермерам-виробникам. Воно вже не є українською власністю. Оскільки власниками є транснаціональні корпорації та фірми-прокладки, то виручка за продаж зерна значною мірою в Україну не повертається, вона осідає в офшорах (див. про цей механізм). Більше того, фірми-прокладки створюються для того, щоб не сплачувати податки. З цієї причини, через несплату податків, вже заведено сотні кримінальних справ, а загальні збитки, завдані бюджету несплатою податків на сьогодні сягають, думаю, десь під $200 млн (див. детальніше журналістське розслідування з цього приводу). Багато це чи мало? От, зараз у підсумку візиту Зеленського Україна отримала від США військову допомогу на $325 млн. Як на мене, то цифри – співмірні. Бо ще не вечір, торгівля зерном ще не закінчилася. Бенкет продовжується…
З наведеного вище логічно витікає висновок, що український уряд і президент Зеленський у зерновому конфлікті з Польщею захищали невідомо чиї інтереси, інтереси невідомої сторони. Інтереси українських виробників зерна тут не проглядаються, українського бюджету – теж. Звичайно ж, напевно українській громадськості багато цифр просто невідомо. А саме, скільки всього отримав український бюджет від торгівлі зерном? Скільки грошей повернулося в Україну у підсумку цих продажів та на яку суму його взагалі було вивезено? Яка заборгованість фірм-прокладок перед бюджетом? Хто і коли її погасить? А головне, а які дії вживалися урядом і президентом, для того, щоб не допустити весь цей бардак, і врегулювати український експорт зерна саме в інтересах України, а не якихось інкогніто.
Взагалі, чесно кажучи, ситуація із захистом українським керівництвом експорту зерна українського походження чомусь дуже нагадує мені ситуацію із колишнім міністром оборони Резніковим, коли він «груддю кинувся на амбразуру», захищаючи і виправдовуючи яйця по 17 грн. Підкреслю, що він тоді відверто вводив в оману українське суспільство, публічно заявляючи, що злочин не був скоєний і його немає. Якби таке заявляла людина без юридичної освіти, це було б ще якось зрозуміло. Але Резніков – досвідчений юрист, і не міг не знати, що кримінальний кодекс передбачає покарання за злочинний намір, який однозначно був.
Я не кажу, що президент Зеленський (чи міністр Резніков раніше) безпосередньо пов’язані з цими дивними схемами, які завдають збитків бюджету. Але якщо вони з ними не боролися, якщо ці схеми існують, то наші керівники несуть відповідальність, щонайменше політичну, за їхнє існування та поширення. А то й юридично-правову за такий стан справ загалом, а у воюючій країні зокрема.
Питання захисту інтересів у зерновому конфлікті України та Польщі має ще один аспект, менш значущий, але цікавий. Україна заявила про заборону на імпорт низки польських продуктів. Добре, але це удар по кому? По польських фермерах чи по українських споживачах? А якою буде реакція українського ринку і наступний крок польської сторони? У нас що, вдосталь усіляких продуктів за цінами, доступними для широкого загалу, а не для просторої кишені міністра економіки з його заступником, прем’єра чи президента? Толкових роз’яснень з боку наших викопосадовців мені не траплялося. Може, був неуважний. Але чомусь, знову-таки, думаю, що захист інтересів українських громадян у цьому рішенні теж не проглядається.
Чому не Угорщина?
Третє питання пов’язане з тим, що проблеми з експортом українського зерна є не лише у Польщі. Не Польщею єдиною багата наша зовнішня політика. Заборони на ввезення українського зерна вводилися також вже згадуваною Угорщиною, Словаччиною, Румунією і навіть Болгарією.
Уся ця ситуація, навіть на перший погляд, має дуже дивний вигляд, десь так: з України вивозять зерно; замість транзиту вивалюють його за демпінговими цінами на ринки країн по всьому периметру українського сухопутного кордону з ЄС; це призводить до збурення місцевих фермерів і, як наслідок, до заборони на ввезення зерна з України по всьому периметру її кордонів. Тобто, у результаті однакових дій зернотрейдерів у всіх без виключення прикордонних країнах ми отримали повну блокаду транзиту зерна сухопутними коридорами. Така блокада – це що? Збіг обставин? Можливо. Однак, особисто я не вірю у такі співпадіння. Особливо, у час війни. Особливо, коли сухопутна і морська блокади взаємно доповнюють одна одну. Теж збіг?
Головним незрозумілим моментом у цій ситуації є те, що вона розвивається вже з пів року. Це достатньо часу для того, щоб навести лад у вивезенні зерна та його транзиті. Однак, українським керівництвом це зроблено не було. Значить, не було бажання. Бо це комусь вигідно? А кому? На мою думку, на це питання мають дати відповідь СБУ і ДБР. А відповідні урядовці і президент мають їм і нам пояснити, які заходи для врегулювання ситуації вони вживали упродовж усіх цих місяців, які вказівки давали для того, щоб ситуація розсмокталася і далі не загострювалася; з ким і які переговори проводили, які пропозиції висували?
А СБУ і ДБР мають нам дати відповідь на питання: провокування блокади експорту зерна з України самим цим зерном – це взагалі що? Службова халатність? Чи таки умисел? Невже хтось-таки, як казав президент Зеленський у виступі на Генасамблеї ООН, витанцьовує на московських підмостках, але не десь там в Польщі чи Угорщині, а у нас?
Будемо чекати на відповіді. Може й не дочекаємось. Але «на олівець» обов’язково маємо взяти. А там побачимо.
Підсумовуючи: немає відповіді на питання, а що то була за сварка України з Польщею. Хіба висновок у контексті прислів’я щодо різниці між розумним і мудрим. Вона проста: розумний завжди знайде вихід зі складної ситуації, а мудрий у неї не потрапить. От мудрості та й, навіть, розуму з боку української влади я у цій ситуації не віднайшов. Не проглядається.
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома».
Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів
Коментарі — 0
