Найближче десятиліття Європи – не розвиток, а виживання

Історичним і високозрілим називають виступ німецького президента Штайнмаєра в палаці Бельвю. Я б назвав це новим стандартом антипопулістичної риторики в світі.

До цієї війни цивілізацій увесь Захід оцінював успішність політиків за критеріями економічного росту, відсотків зростання ВВП, добробутної стабільності й цін на мармурові креветки в ресторанах середземноморської кухні.

Цього вже не буде. Затяжна рецесія та економічні провалля – нова норма в осяжному майбутньому. Тепер основний критерій успішності політика – відсутність загрози війни. Тепер основний наратив комунікації влади з виборцем – гірка правда, попередження про погіршення, підготовка до криз і ніякого популізму, який стає синонімом до профнепридатності. Загравання з плебсом стає антидержавною діяльністю.

Тепер чесність – це розмова про неминучість ускладнення життя. Тепер відповідальність – це хірургічні й болючі рішення. Тепер ідеологія – це готовність терпіти во ім’я перемоги демократії над тоталітаризмом.

Попутний вітер в Європі закінчився. Прийшов етап штормів та ураганів. Готовність безбідного європейця приносити жертву, редукуватися до ощадливості й стриманості у споживанні благ – ці риси тепер культивуватимуться навіть там, де розніжений обиватель ще не доганяє, що війна з диктатурами є його війною також.

Епоха без викопних енергоносіїв почнеться з болісної зміни напівавтоматичних звичок. Захист здобутків науково-технічного прогресу з усією інфраструктурою побутового комфорту стає питанням національної безпеки. Геополітична одинокість лишилася в минулому: гряде епоха міждержавних союзів та спілок. Поодинці не вигребе ніхто. Найближче десятиліття Європи – не розвиток, а виживання.

Це мусів хтось сказати.