Чи змінює війна людей?

Соціальні психологи стверджують, що війна не змінює людей. Вони стверджують, що війна міняє в першу чергу групову поведінку.

Люди не міняються, вони лише пристосовуються під тренд, який, ставши вибуховим і ураганним, задає стандарт групової поведінки.

Це натяк на те, ЩО ми побачили з початком війни: вчорашні не-сильно-патріоти враз стали гіперпатріотичними якраз тому, що такою стала групова поведінка. Такі люди завжди йдуть за сильнішою енергією, і цією сильнішою енергією стала Україна як така.

Історія всіх загальнонаціональних піднесень – це історія мас, а не особистостей

Тому що в нашому випадку проукраїнські особистості були проукраїнськими задовго до того, коли до них завдяки потрясінню доєдналася велелюдна маса всіх решта, здатних бути лише в більшості і лише з більшістю.

В цьому – ключ і формула дієвості майбутньої України: вона МУСИТЬ бути більшістю, МУСИТЬ бути єдиним домінантом, без варіантів! Українськість має закріпитися як основна й аксіоматична форма групової поведінки – тоді під цей стандарт підтягнуться навіть перекінчики. Як тільки піде відкат і рецесія патріотичного наративу – шарм України почне збавлятися, й умовна «решта» тихенько вернеться назад у свої кокони пасивних спостерігачів. Бо такою була їхня ідентичність і соціальна модель до 24 лютого.

Люди не міняються, вони лише пристосовуються

На «Львівській хвилі» днями прозвучала інформація, буцімто вкраїнські громадяни, жертви російської агресії, які змогли виїхати до Польщі, почали там запитувати в приватному порядку, чи будуть організовувати російськомовні школи для їхніх дітей? Без сумніву, це оруеллівський сюжет: російськомовні школи/курси в Польщі для українців, які ледве вижили під російськими обстрілами.

А просто зараз у західних областях ми бачимо іскри від тертя сильного українського й чисельного русифікованого.

Я вельми обережно ставлюся до всіх цих емоційних фе, стараюся не загострювати увагу на них, хоча й розумію їх природу: за останній тиждень західні терени мовно стали, наче східні. А так не має бути і не буде.

Дивлюся на гарячі баталії з цього приводу і вкотре переконуюся, що, зціпивши зуби (ібо воєнний стан, нікому кривого слова не скажи) – треба продовжувати щохвилинно і щосекундно доводити проукраїнську групову поведінку до рангу безальтернативної.

Знаєте, я вже починаю сумувати за першими днями війни, коли люди нещадно шмагали все російське, від мови до безкінечності. Бо розуміли, хто ворог і що вороже. Невже щось змінилося??

Підтримую думку, що зараз дуже важливо не відкривати внутрішніх фронтів на догоду ворогу.

Святі слова! Ігнорувати українську й українське – це на догоду ворогу. Ігнорувати українську й українське – це в інтересах ворога. Ігнорувати українську й українське – це і є той внутрішній фронт, який не можна відкривати.

Нічого ж бо не змінилося.