Яким би не був фінал – Янукович остаточно став ретроградом

«Євромайдан - це тест на здатність робити усвідомлений вибір. Він цінний насамперед тим, що країна в такий спосіб демонструє, якою вона НЕ хоче бути. ЄвроМайдан – це рубіконний вибір, який у подальшому унеможливить компроміс із самим собою. На одній шальці терезів – невідоме і незвідане майбутнє в Європі терра інкогніто. На другій шальці – відоме минуле в відомій Росії, звідки виповзають хіба що каліками. ЄвроМайдан – це вибір між не до кінця знаним майбутнім і дуже прогнозованим минулим. Це вибір між хорошим очікуванням і поганою пам’яттю.

Нам докоряють тим, що ми стоїмо за Європу, яку взагалі не знаємо. Ось це мені й подобається! Бо ми стоїмо за світлу мрію, а не за моторошний спогад. Вектор ЄвроМайдану спрямований проти тих, кому нічого не потрібно. Європа – це купа претензій до нас самих, це довгий перелік незробленого і упущеного. А Росія – це одна-однісінька вимога: нічого не робити, не мінятися, не працювати над собою, залишатися в своєму нереформованому болоті й нічого не прагнути. Тому ЄвроМайдан ділить суспільство на креатив і баласт. Креатив, який обожнює рух уперед, – за Європу. Баласт, яких вимагає не рухати його, – за Росію.

В числі баласту - якщо не проплачені бомжі, то бабусі в турецьких светрах в обнімку з іконами, то совєтський люмпен-пролетаріат, який сумує за путьовками в санаторій і бальшой страной. ЄвроМайдан – це сутичка нового покоління з залишками того покоління, яке за дешевші комунальні послуги готові платити своєю свободою та гідністю.

Не беруся прогнозувати, чим це все скінчиться. Але яким рішенням не завершився б Вільнюський саміт – в нашому суспільстві крига скресла. Утворився цілий шар продуктивних, якісних людей, які всіма силами відмежувалися від російського напрямку. Коли Майдан-2004 малював Росію у дружніх тонах – то зараз у країні сформувався виразний антипутінський тренд. Це дуже добре. Немає місця прізвищам лідерів чи назвам партій. Немає малозрозумілого скандування «Так». ЄвроМайдан став спільнотою, об’єднаною цінностями та ризиками. Буде Асоціація чи ні – країна вже точно знає, якою вона не хоче бути.

Совєтське покоління ще більше відчує свою маргінальність. Адепти Митного союзу можуть мати переконливі аргументи в цифрах – але вони не мають енергії устремлінь та мрій. Вони – сухі. Вони не здатні пояснити, чого їх може навчити Путін. Поволі це покоління сходить з арени. Воно нікуди не дінеться, і поважати його теж треба. Але воно вже не буде правити бал у цій країні. І не воно буде вирішувати, в якій системі координат жити їхнім онукам. Дороги назад уже нема.

Яким би не був фінал – Янукович остаточно став ретроградом. Він остаточно випав із обойми сучасної України. Він уже ніколи не зможе вписатися в ментальну матрицю своєї власної країни. Азаров і вся урядова братія безповоротно пішли в небуття. Вони виглядають, наче дикуни з палицями у вік інтернету та планшетів. Покоління радянських бюрократів доживає свої останні місяці. «Беркут» ще більше посилює відчуття правильності вибору. Розгони наметових містечок ще більше ілюструють повну безпорадність. Контраст світлих мрій і гнітючих реалій є більш ніж очевидний. Ще ніколи настільки сильним не було відчуття того, як саме ми хочемо жити.

Для газети «День»