Ситуація в районі Авдіївки. Деякі висновки

На Донецькому напрямку командування противника продовжує свої спроби «успішно завершити» операцію на оточення Авдіївського району оборони ЗСУ...

Однак, очевидно, стикається на цьому шляху із певними складнощами. В першу чергу, щодо підтримання динамики та інтенсивності своїх атакуючих\штурмових дій одразу на декількох ділянках та напрямках, маючих ключовий характер для продовження наступу.

Адже, для цього потрібний, принаймні, один «невеликий» нюанс – наявність достатньої кількості сил й засобів, здатних до такого роду дій протягом тривалого часу. Тобто, маючих відповідний рівень боєздатності (у всіх її вимірах – рівні укомплектованості особовоим складом, його професійної підготовки, морально-психологічного стану, обсягах укомплектованості основними зразками та типами ОВТ, якості та кількості матеріально-технічного забезпечення \мтз та багато іншого). Іншими словами, потрібні «свіжі» (тобто більш-менш боєздатні) формування – полки, бригади, на крайній випадок батальйони та роти, причому, саме тут і саме зараз й протягом достатньо тривалого часу.

У цьому сенсі, серед досить значного обсягу інформації з того району бойових дій, яка надходить до мене, мою увагу привернуло два повідомлення:

1. Командування противника запланувало переміщення 57-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) з Бахмутського напрямку (поки, її підрозділи намагаються атакувати передові позиції ЗСУ північніше с.Курдюмовка) на Авдіївський, в район с.Мар'їнка.
2. Командування противника нарешті ввело у бій в Авдіївський промзоні підрозділи диверсіно-штурмової бригади «Ветераны» зі складу «Добровольческого штурмового корпуса» (ДШК).

Хто забув, нагадаю: на Авдіївському напрямку, командування противника має у резерві, принаймні, три мотострілецьких полки (мсп), не менше семи стрілецьких та мотострілецьких резервних батальйонів, а також до трьох формувань рівня «батальйон» типу «Барс».

Тому, постає цілком логічне запитання – навіщо переміщати з одного активного напрямку (а під Бахмутом зараз тривають такі ж інтенсивні бої, як й під Авдіївкою), одразу два формування «бригадного рівня» (ці самі «ветерани», свого часу, також фіксувалися північніше Бахмуту), адже з формальної точки зору під Авдіївкою й так зосереджено та розгорнуто цілком достатньо сил й засобів, навіть, «із запасом»?

Чи командуванню угрупування військ (УВ) противника «Юг» просто «скучно» і йому немає чим заняться, як оце таскати вздовж фронту свої бригади туди-сюди?

Як на мене, відповіді може бути дві:

1. це питання пріоритету (іншими словами, Авдіївка для противника важливіша за Бахмут)
2. або, для виконання поставленого перед УВ «Юг» завдання в районі Авдіївки, в тому обсязі, який вимагає від нього «вище командування», йому знадобилися додаткові сили й засоби, аби «підтримувати темп» й воно вирішило перерозподілити їх на користь одних, за рахунок інших.

Як на мене, одне не виключає іншого.

Я вже писав, що прагнення наступати одразу та скрізь може зіграти із російськими командуванням «злий жарт». Принцип концентрації у військовому мистецтві, ще ніхто не відміняв, образно кажучи...

Звичайно, атакувати\штурмувати на широкому фронті, значними силами – цілком можливо. І на перший погляд, це виглядає дуже «заманчиво» й ефективно (адже, дозволяє потенційно досягнути швидко значного за обсягом результату).

Але, це стає ну дуже значною та болючою проблемою тоді, коли не приносить результату, або приносить дрібний (незначний) результат. Бо, у такому випадку, ваші ударні групи (угрупування) військ продовжують «стачуватись» (нести втрати) у значному обсягу, при цьому – не приносячи «дивідентів».

При цьому, ви вимушені «природнім шляхом», або скорочувати розмах свого наступу (поступово звужуючи його по фронту), або зменшувати інтенсивність своїх агресивних дій (мається на увазі, інтенсивність атак та штурмів), а також розмір своїх сил й засобів, які безпосередньо залучаються до них.

Під Авдіївкою ми зараз спостерігаємо спробу російського командування зберегти «заплановані» розмах та обсяг свого наступу. В тому числі, шляхом переміщення на цей напрямок додаткових, а головне більш-менш боєздатних формувань, навіть за рахунок інших активних ділянок та напрямків.

Але, думаю, незабаром вони зіткнуться із ще однією «жорсткою необхідністю» – збільшити, так звані «оперативні паузи» (мається на увазі, проміжки часу між періодами активізації\атак). Тобто, періоди перегруппування їхніх передових підрозділів, безпосередньо залучених до участі в атаках та штурмах, почнуть зростати, так само, як й час, потрібний на їх доукомплектування.

В свою чергу, рано чи пізно, противнику також доведеться перейти зі схеми «одразу та скрізь» на іншу – «почергову активізацію» на визначених ділянках та напрямках. Просто тому, що перша тактична схема – стане дуже вартісною для російського командування (вона й так, вже коштувала їм далеко недешево, а стане ще дорожчою, у тому числі й у «загальному вимірі»).

На даний момент, російське командування вважає, що в нього поки що цілком вистачає сил й засобів, ресурсів та всього іншого, щоб притримуватись першої «схеми», тобто вести наступ із «заданими параметрами» із бажаним темпом та розмахом.

Але, перші «дзвіночки» у сенсі зміни ситуації зовсім у інший бік, вже дзеленчать...