Паливна криза: час діяти нестандартно

Коли ресурсна війна – потрібно використовувати всі наявні можливості.

Наприклад, згадати, що методом гідрогенізації вугілля можливо отримати бензин і дизельне паливо (без втрати якості).

Такий кейс реалізований у Китаї, там вже десять років із 1,6 млн.тон вугілля щороку отримують 592 тис.тон дизельного палива та 175 тис.тон бензину. Значно менші обсяги аналогічного виробництва у Південно-Африканській республіці, але вони є. У якості сировини використовують буре та кам’янне вугілля. Роздрібна ціна такого моторного палива у двох випадках не перевищує одного євро за один літр.

Серед недоліків – високий рівень викидів діоксиду вуглецю, але цей нюанс врегульовується за рахунок систем уловлювання.

Аналогічне виробництво цілком можливо розгорнути в Україні на потужностях Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. Тамтешні запаси сировини дозволять щонайменше 20 років випускати 1 млн.тон синтетичного бензину. Звісно – такий проект не альтернатива майбутнім нафтопереробним потужностям, а лише можливість диверсифікувати джерело постачання моторних палив. Окрім, виробництва бензину – можливо із вугілля отримувати і синтетичний газ, але це окрема тема.

Загалом, якщо розрахувати скільки наша держава витрачає валютних коштів на імпорт нафтопродуктів ($5 млрд щорічно) – інвестиції у таке виробництво виглядають обґрунтованими.

На завершення, допоки це післявоєнна перспектива – варто вже сьогодні розпочати з організації бартерних угод (толінг): українська нафта в обмін на європейські нафтопродукти.