Іван Козленко Культуролог, артменеджер

«Батьківщина-мати»: ніяких «духовних символів» і жодної містики

В добу «застою» радянські символи вже не мали над самим радянським населенням жодної влади
фото з відкритих джерел

Чим частіше твір міняє конотації, тим активніше він циркулює в культурному обігу, тим довше живе в часі

В дискусії навколо Батьківщини-матері мене найбільше дивує просто-таки релігійний трепет перед символами, який висловлює більшість опонентів трансформації пам'ятника. Так, ніби символи мають якусь надприродну силу, що керує нами поза нашою волею. Але це лише символи, їм властиво міняти значення залежно від контексту.

Не існує ніяких «вічних символів», навіть якщо певні знаки повторюються в історії людства. Немає ніяких «духовних символів» – все це метафізична риторика, покликана лише затемнити суть. Існують цілком раціонально сконструйовані знаки і динаміка значень за їхніми фасадами. І жодної містики.

В добу «застою» радянські символи вже не мали над самим радянським населенням жодної влади. Та сама «баба», створена як символ перемоги в війні, для більшості киян з самого початку символізувала не перемогу, а брежнєвській застій, тобто ідеологічну поразку радянського проекту. Відтак була символом того, що в неї ідеологи її створення не закладали. Симулякром.

Вихолощеність радянської символічної мови доби застою давала й творцям змогу закладати в твір офіційного мистецтва не передбачені державою значення, інтегруючи в нього національні мотиви (як і було з «бабою»; і, до речі, всі інші республіканські «батьківщини-матері» – виразно національні й покликаються на місцеву естетичну традицію).

Флюїдність або множинність значень – і є головною ознакою мистецтва, тобто способу символічного означення речі. Кожне нове покоління переосмислює твори мистецтва, закладаючи в них нові смисли. Чим частіше твір міняє конотації, тим активніше він циркулює в культурному обігу, тим довше живе в часі.

Оцей «страх» або священний трепет перед символічним, як на мене, також виражає певну зверхність частини наших інтелектуальних еліт. Так, ніби «звичайні» люди не здатні розуміти або прочитувати символи, чинити опір їхній первинній інтерпретації. Так, ніби їх можна – сердешних – «обманути» жестом апропріації. Так, ніби на них якесь закляття накладається старим символом, що позбавляє їх рефлексії та індивідуальної рецепції. Так, ніби вони перебувають в стані первісної синкретичної релігійної свідомості, яку символи миттєво паралізують.

Та ні, люди не тупі – всі в Україні розуміють природу цього пам'ятника, історію його створення. І вся ця катавасія ж не для нас теперішніх робиться, а для майбутніх, хто зеленого уявлення не матиме хто такі щербицькі-брежнєви. І хто власні закладе смисли – і не один як зараз це подається! – в цей пам'ятник.

Хіба архітектура Одеси, Києва, Львова, Чернівців – не є символом величі – і навіть легітимізації влади – відповідних імперій? Є, звісно, і що? Чи має владу над нами ця символіка? Ні.

Хіба «Галя» на Майдані не була символом кучмізму та втіленням радянського вузькоетнічного розуміння національного? Так, але після 2014 року вона набула зовсім іншого символічного значення.

Хіба Ейфелева вежа, створена до Всесвітньої виставки, не була символом імперської вищості Франції та глобального технічного прогресу останньої третини 19 ст.? Так, але чи є вона таким символом тепер? Ні – тепер це символ романтичного міста мистецтв і кохання.

Зрештою, і давньогрецькі скульптури колись були кольоровими.

Читайте також:
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: