Трибунал для Росії. Чи зможемо покарати Путіна?

Протягом півтора року з лютого 2022 українські правоохоронні органи зареєстрували 136 тисяч проваджень щодо злочинів окупаційної армії на території України.

У частині з цих проваджень уже проведені як слідчі дії, так і судові засідання, з деяких – вироки набули чинності після проходжень всіх передбачених законом апеляційних етапів. Представники Міжнародного кримінального суду займаються зі свого боку документуванням воєнних злочинів на території України, а у справі щодо викрадення українських дітей виписані ордери на арешт Путіна та уповноваженої з прав дітей РФ Марії Львової-Бєлової.

Проте необхідно також дати юридичну оцінку самому рішенню розв’язати війну і почати повномасштабне вторгнення в Україну. Одним із важливих пунктів «формули миру» Зеленського є «Справедливість», яка передбачає створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України та створення міжнародного механізму для відшкодування всіх збитків. З вересня 2022 року в Україні працює спеціальна робоча група з опрацювання питання створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України. Розроблено можливі моделі роботи трибуналу, внаслідок дипломатичних дій було досягнуто ухвалення резолюцій на підтримку ідеї створення трибуналу на рівні Європарламенту, ПАРЄ, ПА ОБСЄ, ПА НАТО, низки національних парламентів. У липні 2023 у Гаазі відкрили Міжнародний центр із переслідування за злочин агресії проти України. До координаційної групи уже входять представники 38 країн.

Україна наполягає на створенні реального міжнародного трибуналу за зразком трибуналів у Нюрнберзі чи Токіо. Це дасть можливість обійти проблему функціональних імунітетів для «трійки», згідно з якою не можна притягнути до відповідальності главу держави, керівника уряду та міністра закордонних справ. Створення трибуналу могло б відбутися на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Інший шлях – декларація з боку України й потім підписання іншими країнами як форма міжнародного договору.

Проте низка союзників не погоджується із такою моделлю створення трибуналу і пропонує «гібридний» варіант. В такому випадку трибунал створюється в системі українських судів, із залученням до роботи міжнародних юристів. Для цього є певні застереження. По-перше, Конституція України не передбачає створення такого трибуналу, а вносити зміни до Конституції під час воєнного стану неможливо. Але головне – вирок такого трибуналу буде оголошено «ім’ям України», а не від імені світової спільноти. Якщо судочинство буде заочним, то притягнути до реальної відповідальності винних у злочині агресії буде досить важко.

Опоненти «великого трибуналу» вірогідно мають і політичні мотиви для своєї позиції. Багато західних політиків оцінюють війну в Україні як регіональний двосторонній конфлікт, а не як агресію Російської Федерації проти Європи та світопорядку. Відповідно, свою участь у створенні трибуналу такі політики вважають залученням у війну і тому не бажають такого ризику. Деякі інші політики бояться створення прецеденту – трибуналу власне за злочин агресії. Адже останні такі трибунали працювали майже 80 років тому. Трибунали щодо Камбоджі, Руанди, колишньої Югославії не розглядали власне злочин агресії.

З ухваленням Статуту ООН у 1945 році загроза силою або її застосування були заборонені, за винятком випадків індивідуальної або колективної самооборони. Збройні інтервенції мали застосовуватися лише за рішенням Ради Безпеки ООН, як це було у випадку корейської війни. Щоб не порушувати Статут ООН, багато воєн з того часу не проголошувалися як власне війни, хоча їх учасники й намагалися дотримуватися Женевських конвенцій. Прецедент створення трибуналу лякає окремих учасників тих воєн.

Проблема персональної відповідальності за розв’язання війни дискутувалася у 1918, коли багато британських політиків закликали засудити німецького кайзера. Після дебатів від цієї ідеї відмовилися. Хоча, у 1945 країни-переможці вирішили таки засудити керівників третього рейху та мілітаристської Японії.

На зустрічі у Саудівській Аравії у серпні 2023 року кілька країн виступили з критикою ідеї міжнародного трибуналу щодо російського керівництва. Загалом, опоненти міжнародного трибуналу – це як правило ті політики чи країни, які є прихильниками «корейського варіанту» і заморозки війни.

Як компромісний варіант зараз розглядається модель створення трибуналу в рамках правової системи третьої країни. А після цього резолюцію на його підтримку має проголосувати Генасамблея ООН. Якщо такою країною стануть Нідерланди, то фізично трибунал може працювати в Гаазі. Такий трибунал матиме юрисдикцію розглядати злочин агресії, на відміну від Міжнародного кримінального суду.

До прикладу, у 2012 році був створений трибунал щодо міжнародних злочинів у Чаді в період 1982-1990. Правовою базою для цього трибуналу став договір між Африканським Союзом та Сенегалом. У 2016 році трибунал засудив президента Хабре до довічного ув’язнення.

В будь-якому випадку рішення щодо моделі трибуналу буде більше політичним, а не юридичним. І це рішення – важливий елемент мирного врегулювання в Україні, а також воно має стати запобіжником для можливих нових військових агресій.