Від шоломів до «Леопардів». Чому ми маємо бути вдячні Німеччині

Знаєте, німцям є, за що подякувати. Німеччина зараз – третя за обсягами постачань військової допомоги Україні після США та Британії. Від сумнозвісних 500 шоломів – до танків. Для німців – це взагалі радикальний зсув. Просто він недостатній для нас.

Мене бентежить, що німці захопилися красивими розповідями уряду про наш контрнаступ. Дійсно захопилися. Він ніби має сам по собі «здути» окупантів з українських земель. Особливо це відчутно у медійному просторі. Дедалі менше уваги приділяється питанням України. Німецькі депутати й урядовці зараз більше говорять про відбудову, значно менше – про те, яку ще зброю можна надати. Ну так, дали ж нам Леопарди 2. Ну все, далі рухаємось за планом? Ну, ні, ми дуже вдячні за другі Леопарди, правда. Але поки їх «аж» 18 штук. Що вони зроблять проти тисяч pociйських танків?

Щойно повернулася з Берліну, де всі зусилля були присвячені військовій допомозі та співпраці Німеччини з Україною. Ділюся свіжими враженнями.

Так от, з іншого боку, у Берліні є й ті, хто працює в оборонній сфері та тверезо оцінює реальні потреби ЗСУ в німецькій техніці. Але фахівці оборонки говорять: ми готові передати ще сотню нехай старих, але робочих Леопардів 1. Але додають: протягом наступного року (!).

І в них є логічні пояснення: танки треба привести до ладу, нове виробництво – це тривалий процес, німецький уряд веде перемовини з бізнесом щодо розширення виробництва… Багато аргументів, подекуди логічних, але – вони мало допомагають нам тут і зараз. І навіть мови нема про те, аби віддати Україні танки Бундесверу в хорошому стані. Бо «це знизить відповідність Німеччини стандартам НАТО». І ти намагаєшся не зітхати надто голосно, а перекладати з мови «відповідність стандартам НАТО» на мову «порятунок людських життів вже».

Ми чітко наголошували німецьким колегам, що ціна повільних та недостатніх поставок зброї – життя та здоров'я наших захисників та захисниць, а також – безпека Європи. Контрнаступ – це не блокбастер, а криваве пекло. Аби планувати відбудову України – а про це говорять більше, ніж про поставки зброї – потрібно виграти війну.

Звісно, ЗСУ – найкрутіші, куди там якимсь супергероям Марвела.

Але ми ведемо війну на виснаження проти pocії, яка й досі отримує сотні мільярдів доларів від експорту енергоресурсів, збирається будувати завод іранських дронів у себе і має значно більше людей, ніж ми. Якщо їхніх солдатів можна відносити до людського виду. А ми тим часом мусимо пояснювати, чому збережені життя українців і українок – важливіші від росту цін у ЄС.

Нам потрібно, аби у Європі нарощували власне виробництво зброї, не вагалися, чи передавати Україні необхідні ракети й танки – і забули врешті про довгі дискусії мирних часів, котрі лише відтягують час, вартують тисяч життів і на руку лише ворогові цивілізованого світу. Критично необхідно, щоб німецькі та інші західні телеканали й далі показували трагедію війни в Україні, аби європейці й далі відчували, що це і їх війна також. Я знаю, що треба й далі їх переконувати. Бо для нас – це питання виживання. Ми – не можемо інакше.

Втім чи всі в Україні згуртовані довкола ідеї виграти війну? Чи поки одні ризикують і втрачають життя або ж цілодобово збирають на дрони та пікапи на передок, дехто думає про барабани та овочерізки в укриттях, або дозволяє собі цькувати захисницю, яка переживає пекло війни та загибель коханої людини?

До німців ми прагнемо донести, що business as usual під час такої екзистенційної загрози – не варіант. Це аморально та просто смертельно. Але вдома, в Україні й досі до декого не доходить, що корупція as usual – це вбивство. Скільки тисяч життів вартує оборудка із завищенням закупівельних цін на бронежилети? А придбання для ЗСУ брухту – це мінус скільки життів?

Мені гидко від корупції у мирний час. Але мені хочеться просто кричати від злості від новин про корупцію – зараз.

Партнери все розуміють та бачать. І в питаннях передачі нам будь-якої допомоги чи інвестицій у відбудову, керуються не заявами прем'єра, що «сьогодні в Україні немає системної корупції», а історіями про корупційні закупівлі, контроль та відкати в енергетиці, затримання на хабарі судді найвищого рівня. Це поодинокість, чи все ж системність? Я знаю відповідь на це питання. Проблема виникає тоді, коли про це запитують люди, у яких ми просимо зброю.