Гагаузія диктує молдаванам з ким їм бути - з ЄС чи Росією. Нічого не нагадує?

Минулого року я побував у Гагаузії і ось такі написав враження.
Перше, на що звертаєш увагу: на кордоні автономії чимала стела з написом «Гагаузія», розмальована у синьо-біло-червоний триколор – аналогічно до кольорів Кримської автономії. Що ще поєднує ці дві автономії – так це сильна присутність «русского духа», хоча я, заради точності, волів би називати це присутністю «духу совка».
Якщо у Молдові на кожному кроці – латинка і, відповідно, румунська мова, у Гагаузії скрізь домінує кирилиця й російська. Що цікаво, що гагаузька кирилична абетка, створена на основі російської, активно використовує літеру «ё», що її в Україні не часто побачиш на сторінках періодики. Чи не на кожному другому-третьому авто – «колорадська» стрічка. Можливо, це вплив 9 травня, що відгриміло не так давно. На виборах перемагають тут проросійські політики.
Утім, найбільше вражають віслюки. Зізнаюся, я вперше бачив віслюка не по телевізору і не в зоопарку, а в цілком побутових умовах. На них пересуваються в селах, вони працюють на полях, їх запросто можна зустріти навіть на вулицях столиці гагаузької автономії – міста Комрат.
Я їхав до Румунії. Оскільки вартість пального там значно вища, ніж у Гагаузії, вирішив дорогою дозаправитися. Обрав найбільшу й найкращу АЗС, але й там не знайшлося платіжного термінала. Щоправда, такі незручності компенсуються простотою самих мешканців. Власник заправки викликав свого сина, і той відвіз мене на своєму авто за 6 км до найближчого банкомату, щоб зняти готівку й розрахуватися за пальне. 12 км, витрачених на дорогу, компенсувати не вимагали, за що їм велика дяка, хоча могли б.

Інфраструктура автономії мінімальна. Молдова коштом ЄБРР неквапливо тягне через усю Гагаузію з півночі на південь якісну дорогу. Будь-який поворот праворуч чи ліворуч – і відразу потрапляєш на розбиту дорогу «найкращих» зразків сучасної Галичини, а часто й просто на стежку зі щебенем. Чи не в кожному селі вздовж дороги – гуральня та безкраї виноградники. Але усе це – в дуже занедбаному стані, припалі пилом часу рештки ще радянських інвестицій.
Загалом, склалося враження, що гагаузи акцентують саме на російськомовній і навіть совковій ідентичності, щоб не бути асимільованими молдаванами та румунами. Мабуть, проблема серйозна, оскільки акценти надто помітні.
Втім, були часи, коли культурна історія гагаузів могла піти іншим шляхом. Ще в 1990-ті роки ними сильно цікавилася Туреччина. Існували державні програми для стажування молоді, створювалися умови для переходу гагаузів на рейки турецького культурного впливу.
До слова, мова гагаузів найближча саме до турецької та азербайджанської. Турки й гагаузи розуміють одні одних без будь-яких проблем. Ба більше, Мустафа Кемаль Ататюрк, засновник Турецької республіки і організатор реформ турецької мови (очищення османської мови від арабізмів та персизмів), звертався не лише до простонародної турецької мови, а й до гагаузької, яка вважалася значно чистішою від східних запозичень. Отже гагаузька навіть стала одним із стержнів сучасної турецької мови.
Тож геть дивним виглядає те, що гагаузи відкинули «турецьку культурну перспективу» і зупинилися на «російській». Утім, можливо, за років десять, коли совок остаточно вимре, ми несподівано дізнаємось, що біля наших південних кордонів проросійський анклав став протурецьким.