Рішучий ураїнський консенсус: ніякого компромісу з Путіним
Американський журналіст вражений атмосферою, яка склалась в охопленій війною країні
Київ – Через кілька годин після суботнього вибуху, який пошкодив Керченський міст з Росії до окупованого Криму, Михайло Подоляк назвав це «психологічним» проривом для України та ще однією ознакою того, що президент Росії Володимир Путін програє війну.
«Україна не може собі приписувати цієї події», – заявив радник президента Володимира Зеленського Михайло Подоляк. Але «це свідчить про те, що Росія не контролює Крим» або іншу територію, яку вона захопила. Його послання було непохитним: жодної паузи в наступі України, жодних переговорів, доки Росія не погодиться вивести свої війська, жодного компромісу з окупантами. «Нам потрібно принизити Росію», – сказав він мені.
Відповідь Росії не забарилася: через день після завершення моєї поїздки в Україну у складі дослідницької групи Німецького фонду Маршалла (довіреною особою якого є я) українську столицю обстріляли ракетами, що влучили у житлові квартали, місцеву інфраструктуру та інші об’єкти міста. У Києві вперше за кілька місяців люди сховалися у бомбосховищах. Але враховуючи те, що ми почули під час нашого останнього візиту, ця атака лише загартує волю України до опору. «Путін – терорист», – заявив один з українських військових посадовців у понеділок. – Рішення України не вести з ним переговорів виявилося правильним: з терористами переговори не ведуться».
Подоляк виступав у завалених мішками з піском кабінетах Адміністрації президента. Це нульовий рівень для нації у стані війни. Навколишні вулиці перекриті та посилено охороняються. На стіні позаду Подоляка висіли фото двох військових на милицях і синьо-жовтий український стяг. Поруч, про всяк випадок, лежали його бронежилет і шолом.
Під час мого дводенного візиту до України минулих вихідних багато українців повторювали одні й ті ж слова: ми не боїмося російської ядерної зброї; ми занадто сильно настраждалися, щоб піти на поступки; ми хочемо допомоги світу, щоб забезпечити поразку Путіна. Мурал у центрі міста підсумовував громадські настрої: «Будьте сміливими, як Україна».
Після багатьох розмов, що я мав тут, стало зрозуміло: для України золотої середини немає. Стійкість і рішучість, які я побачив, нагадали мені лондонців під час німецького бліцкригу у Другій світовій війні. Для України дороги назад немає, хоча мене неодноразово запитували, чому на Заході все ще говорять про компроміс із Путіним.
Рішучість України йти до кінця непокоїть декого в адміністрації Байдена: там вважають, що війну треба врегулювати шляхом переговорів і що Сполучені Штати зобов’язані стримати цей конфлікт, перш ніж він переросте у щось значно гірше. Я поділяю ці занепокоєння, але важко навести українцям аргументи для примирення з Росією.
«Надзвичайно складно було б пояснити суспільству, чому треба сідати з цими терористами за стіл і вести переговори», – сказав нам голова РНБО Олексій Данілов.
Ще одним прикладом такої рішучості є Ольга Дацюк, 33-річна українська телепродюсерка. Я зустрівся з нею в кафе у центрі Києва за кілька годин після теракту в Керчі. Вона сказала, що відчула «радість» від новини про вибух. «Це треба було зробити давно», – сказала вона про цю подію. – Маю відчуття, що це один із перших кроків до поразки Путіна».
Українці стверджують, що не бояться навіть брязкоту Путіним ядерною зброєю. За словами Катерини М’ясникової, виконавчого директора Національної медіаасоціації, упродовж останніх двох тижнів найпопулярнішим питанням на українському телебаченні було те, як довго можна чекати, перш ніж шукати притулку після попередження про можливу ядерну атаку. У соцмережах шириться жарт, що в разі якщо це станеться, люди мають зібратися на оргію на вершині пагорба під назвою Щекавиця під Києвом.
За майже вісім місяців після вторгнення Росії 24 лютого непокора тут стала способом життя. Національним улюбленцем є собака-сапер на прізвисько Патрон, який став зіркою TikTok. Російськомовну радіостанцію тут замінили на радіостанцію, яка крутить патріотичні українські пісні. Називається вона Radio Bayraktar – на честь безпілотників турецького виробництва, які знищили російські війська.
Війна породжує почуття солідарності з людьми, які піддаються нападу. І це відчувається на вулицях Києва. Браслети з останньої партії сталі, виробленої на маріупольському заводі «Азовсталь», розкупили за добу. Футболки та графіті увічнюють зухвалу відповідь українських солдатів на острові Зміїний, яким росіяни наказали здатися: «Російський військовий корабель, іди н…». І гаряча рок-версія традиційної української патріотичної пісні «Ой, у лузі червона калина».
Напад Росії об’єднав цю країну. Нещодавно група з 70 українських інтелектуалів зібралася аби оцінити, як змінилася вона після вторгнення Росії. Згідно з документом, опублікованим цієї групою, до таких змін належать: підвищення довіри до державних інституцій, більша толерантність і дух співпраці, в якому «благодійність є масовим явищем».
Частково пояснення цього гострого суспільного почуття полягає в тому, що Україна воювала з Росією сама з 2014 року, коли Путін захопив Крим і частину східного Донбасу. На довгій стіні біля Михайлівського собору розміщені фотографії загиблих у боях 2014 року та в перший день тотальної атаки Росії в лютому.
Скидається на те, що українці цілком переконані у своїй перемозі. Діти граються на трофейних російських танках на Михайлівській площі на заході сонця, в теплу осінню погоду, яку українці називають «бабусиним літом». Телепродюсер Дацюк допускає: «З росіянами колись треба буде поговорити. Але не зараз». Згідно з опитуванням Американської торговельної палати, 92% респондентів заявили, що Україна виграє війну.
Військові дещо обережніші у своїх оцінках ситуації. Вони знають, що попереду ще жорстокі бої, і не жартують про можливий ядерний удар. Ганна Маляр, заступник міністра оборони, цілком розважливо сказала нам, що Росія продовжує інтенсивні атаки в Донецькій області, незважаючи на безлад на інших фронтах, і що безпілотники іранського виробництва, які використовує російська армія, «важко відстежити» та нейтралізувати». Що ж до ядерних загроз з боку Путіна, Маляр заявила: «У нас немає вибору, окрім як бути готовими до будь-якого сценарію».
Маляр розмовляла тут зі мною та групою з Німецького фонду Маршалла ще за кілька тижнів до початку війни, і я запитав Ганну про те, що її найбільше здивувало упродовж останніх місяців. Найбільшим шоком, за її словами, було те, наскільки «варварськими» були російські атаки – знищення дитячих садків, пологових будинків, будинків для людей похилого віку. «У нашому цивілізованому світі ніхто не міг припустити, що таке може статися в 21 столітті», – сказала вона.
Україна дала відсіч. Її громадяни впевнені, що незабаром переможуть. Від Заходу вони хочуть зброї та грошей для боротьби з Путіним. Візит сюди залишив у мене відчуття, що постійна, стійка військова допомога цій надзвичайно хоробрій нації – незважаючи на російські погрози, – це інвестиція в безпечніший і кращий світ.
10 жовтня 2022 року
Переклад з англійської Вікторії О. Романчук,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)
Коментарі — 0