Закінчить як Каддафі? Сім красномовних історій для Путіна, що отримав ордер на арешт
Путін – не перший глава держави, яким зацікавився міжнародний суд, проте всіх застала незавидна доля: від наступника Гітлера до Каддафі та лідера косовських албанців
Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна, якого підозрюють у незаконній депортації дітей із окупованих територій України. Російський диктатор став третім чинним главою держави, арешту якого зажадав МКС, але президентів переслідували й інші міжнародні суди, іноді вже після того, як ті залишали свою посаду.
Тож очільник Кремля закарбує своє ім'я у всесвітній історії на рівні з іншими одіозними політичними фігурами: тепер Путін у одній компанії зі вбивцями, ґвалтівниками та організаторами геноциду.
«Главком» розповів сім історій злочинців, із якими став у один ряд російський диктатор.
Омар аль-Башир
Президент Судану (1993–2019), фактичний глава держави з 1989 року
Політика відсторонили та заарештували. Гаазі поки що не видали.
Омар аль-Башир був першим чинним главою держави, ордер на арешт якого 2009 року видав МКС. Аль-Баширу було пред'явлено звинувачення у злочинах проти людяності (індивідуальні та масові вбивства, тортури, депортації, зґвалтування), а також у військових злочинах (напад на мирних жителів). Ці звинувачення пов'язані з конфліктом, що почався в 2003 році в Дарфурі – регіоні на заході Судану. На думку прокурорів, аль-Башир цілеспрямовано прагнув до знищення неарабських племен, що проживали там (при цьому звинувачення в геноциді йому пред'явлено не було).
Судан (як і Росія, а також багато інших країн, зокрема США та Китай) не підписав Римський статут, на підставі якого працює МКС, і відразу відмовився розглядати видачу суду президента країни. З моменту видачі ордера аль-Башир багаторазово їздив за кордон, зокрема в Китай та Росію, де зустрічався з Володимиром Путіним. Більше того, президент Судану здійснював візити і до тих країн, які, на відміну від КНР та РФ, ратифікували Римський статут, але й там його не заарештували.
У 2019 році аль-Башир був повалений в результаті військового перевороту, і через два роки нова влада країни пообіцяла передати його та інших підозрюваних у військових злочинах до рук МКС. Однак поки що аль-Башир залишається під арештом у Судані.
Муаммар Каддафі
Глава Лівії (1969–2011)
Каддафі вдалося уникнути суду через смерть. Його вбили лівійські повстанці.
Ордер на арешт Каддафі (а також на арешт його сина та швагра) був виданий у червні 2011 року в розпал громадянської війни в Лівії. Каддафі запідозрили у злочинах проти людяності, серед яких розстріли беззбройних людей у перші дні та тижні масових виступів проти його режиму.
Ідея повноцінного кримінального переслідування Каддафі зустріла велику настороженість у західних країн. Вони розраховували, що МКС загрожуватиме лівійському лідеру, чим змусить його піти на переговори, а не висуватиме проти нього реальні звинувачення. Проте прокурор Луїс Морено-Окампо діяв на власний розсуд і вимагав арешту Каддафі – який так і не відбувся, бо у жовтні 2011 року його було вбито. Його син Саїф аль-Іслам також досі не постав перед судом і, більше того, повернувся до лівійської політики.
Слободан Мілошевич
Президент Сербії (1991-1997), президент Союзної республіки Югославія (1997-2000)
Мілошевич помер у в'язниці ООН у Гаазі, не дочекавшись вироку.
Звинувачення проти Мілошевича, коли він ще обіймав посаду президента Югославії, висунув у 1999 році не МКС (він був створений лише у 2002-му), а спеціальний трибунал для розслідування злочинів, скоєних під час воєн на Балканах (саме його часто в просторіччя раніше називали Гаазьким трибуналом). Політика звинувачували у злочинах проти людяності в Косові, де тоді сербська армія вела війну проти албанських сепаратистів. Пізніше до цього були додані звинувачення у порушенні законів війни, а також у геноциді мусульманського населення Боснії.
Мілошевич також опинився в Гаазі вже після того, як залишив свою посаду внаслідок масових протестів. Зараз прокремлівська пропаганда називає їх першою «кольоровою революцією», організованою Заходом, хоча Володимир Путін і сам був не проти взяти участь у його поваленні. Суд розпочався у Гаазі у 2002 році, Мілошевич оголосив, що захищатиме себе сам; на суді він зокрема розвивав теорію про те, що за розпадом Югославії стоїть Німеччина. Колишній президент Сербії помер у 2006 році у центрі утримання підсудних у Гаазі, не дочекавшись рішення суду.
Чарльз Тейлор
Президент Ліберії (1997–2003)
Звинувачення Тейлору були пред'явлені спеціальним судом щодо Сьєрра-Леоне, створеним за згодою уряду цієї країни з ООН у 2002 році для розслідування злочинів, що сталися під час громадянської війни у цій сусідній з Ліберією країні. Бойові дії тривали з 1991 по 2002 рік. Тейлор звинувачувався у фінансуванні та підтримці одного з воюючих угруповань з метою поставити під свій контроль родовища алмазів. Серед звинувачень на його адресу було, серед іншого, вербування осіб молодших 15 років для участі у бойових діях. Частина з цих злочинів припала на період, коли Тейлор формально ще не був главою Ліберії, але вже контролював значну частину її території як польовий командир. Вважається, що одним із постачальників зброї загонам Тейлора був російський бізнесмен Віктор Бут.
Звинувачення Тейлору були пред'явлені в останні місяці його перебування на посаді президента, невдовзі він був повалений і постав перед судом. Сам він категорично заперечував свою провину, порівняв власні дії з політикою президента США Джорджа Буша-молодшого на Близькому Сході, а також розповів, що співпрацював із ЦРУ у 1980-х (влада США підтвердила ці дані, не розкриваючи подробиць ). У 2012 році трибунал засудив Тейлора до 50 років ув'язнення. Покарання він відбуває у Великій Британії.
Хіссен Хабре
Президент Чаду (1982–1990)
Усі звинувачення стосуються подій, що відбувалися у 1980-х роках, коли Хабре обіймав посаду президента Республіки Чад і воював проти пролівійських сил, підтримуваних Муаммаром Каддафі. Хабре звинувачували у злочинах проти людяності, згвалтуванні, використанні рабської праці та викраденні людей. За даними правозахисників, колишній президент відповідає за загибель 42 тис. осіб.
Перші звинувачення проти Хабре у зв'язку з масовими порушеннями прав людини в роки його президентства були офіційно висунуті 2005 року, коли він уже багато років проживав у вигнанні в Сенегалі. Зробила це Бельгія, яка послалася на право універсальної юрисдикції – тобто можливість за найбільш тяжкі та масові злочини переслідувати людину незалежно від її громадянства та місця проживання. У 2012 році Міжнародний суд ООН зажадав від Сенегалу видати Хабре правосуддю, і наступного року Африканський союз створив надзвичайний суд, який у результаті засудив його до довічного ув'язнення. Ні законність суду, ні свою вину колишній диктатор не визнав, звинувативши в організації процесу Францію (Чад був її колонією).
Хашим Тачі
Президент Косова (2016–2020)
У червні 2020 року Хашиму Тачі, на той момент президенту частково визнаної республіки Косово, було висунуто звинувачення в десяти епізодах військових злочинів, серед яких вбивства, зникнення людей, тортури, переслідування опонентів. Усі вони були скоєні в період боротьби Косова за незалежність наприкінці 1990-х років (у той момент він був одним із лідерів сепаратистів). Звинувачення висунула спеціалізована прокуратура, створена владою Косова на вимогу Євросоюзу для розслідування злочинів повстанців.
У листопаді 2020 року президент Косова Хашим Тачі оголосив про відставку, а потім добровільно вирушив до Гааги як підсудний разом із трьома своїми передбачуваними спільниками. Суд має розпочатися у квітні 2023 року; серед підсумкових звинувачень не було торгівлі людськими органами, у якій давно звинувачували колишніх косовських сепаратистів.
Карл Деніц
Рейхспрезидент Німеччини (29 квітня - 23 травня 1945)
Адмірал Карл Деніц став офіційним наступником Гітлера, коли той скоїв самогубство 29 квітня 1945 року. Формально він керував урядом Німеччини до 23 травня. На Нюрнберзькому процесі він звинувачувався у змові з метою скоєння злочинів проти світу, у військових злочинах та злочинах проти людяності. По суті, він був першим главою держави (нехай формальним і на той момент уже колишнім), проти якого були задіяні механізми сучасного міжнародного правосуддя.
Ключові епізоди звинувачень проти Деніца стосувалися потоплення під час Другої світової війни цивільних судів із порушенням конвенцій про ведення війни на морі, які діяли на той момент. Сам він заперечував усі звинувачення та називав їх «вигадками американців», але пізніше заявляв тим, що «задоволений» тим, що керівництво Третього рейху віддали під суд. У результаті Нюрнберзький суд засудив Деніца до 10 років ув'язнення. Він відбув термін повністю.
Коментарі — 0