15-річчя агресії Росії проти Грузії: як реакція Європи заохотила Путіна напасти на Україну

15 років тому, 8 серпня 2008 року, Росія з «примусом до миру» вторглася у Грузію. Приводом для цього стала підтримка Росією сепаратистів в Абхазії та Південній Осетії.

Під час розпаду Радянського Союзу, на противагу руху незалежності в Грузії, Кремль заохочував і підтримував сепаратистські настрої в Південній Осетії та Абхазії – обидві були автономними республіками в складі Грузії. Унаслідок війн, які підтримувала росія, в 90-х роках Грузія втратила контроль над цими територіями. Конфлікт заморозили.

У серпні 2008 року тодішній президент Росії Дмитро Медведєв і премʼєр Володимир Путін звинуватили Грузію в геноциді південних осетинів. 8 серпня росія почала повномасштабне наземне, повітряне та морське вторгнення в Грузію. Російські та південноосетинські сили воювали з грузинськими військами в Південній Осетії, а російські та абхазькі війська відкрили другий фронт, атакуючи Кодорську ущелину, яка була під контролем Грузії. Росія також бомбардувала понад 30 грузинських міст, у тому числі Тбілісі та Кутаїсі, а Чорноморський флот РФ заблокував та знищив грузинські військові кораблі.

Ранок 8 серпня 2008 року почався в Південній Осетії з обстрілу грузинською армією. Так почалася п'ятиденна війна між Росією і Грузією

фото: AFP / Vano Shlamov

Також вони тимчасово окупували грузинські міста Зугдіді, Сенакі, Поті та Горі. Російські військові спільно з південноосетинськими збройними формуваннями витіснили війська Грузії з території непідконтрольної їй Південної Осетії й зупинилися під Тбілісі. Грузинські війська були змушені відступити та піти на переговори.

Напад Росію на Грузію

У ніч на 8 серпня 2008 року Грузія заявила про обстріл грузинських сіл з боку невизнаної республіки Південна Осетія та про кілька провокацій проти офіційної влади. Після цього у Тбілісі анонсували відновлення конституційного порядку у самопроголошеній республіці. Грузинська армія здійснила наступ і зайняла більшу частину Цхінвалі – головного населеного пункту Південної Осетії.

Колона російських військ переходить гори, щоб взяти участь у війні проти Грузії в південноосетинському селі Джаба, 9 серпня 2008 року

фото з відкритих джерел

Колона російських військ переходить гори, щоб взяти участь у війні проти Грузії в південноосетинському селі Джаба, 9 серпня 2008 року

фото з відкритих джерел

Російські війська безпосередньо втрутилися в цей внутрішній конфлікт, причому російські пропагандистські ЗМІ звинуватили Грузію у цілеспрямованому обстрілі Цхінвалі.

Грузинські військові шукають жертв після обстрілів у Горі 9 серпня 2008 року

фото з відкритих джерел

Під час прямого сухопутного вторгнення російської армії до країни танкові бригади росіян вийшли за межі невизнаного утворення Південна Осетія, вклинившись у Кодорську ущелину. Крім того, Росія бомбардувала грузинські міста, військові бази та об'єкти цивільної інфраструктури, а також залучила свої військово-морські сили.

Поранена внаслідок російського бомбардування жінка в місті Горі, 9 серпня 2008 року

фото: Reuters

Морська піхота Чорноморського флоту зайняла головний порт Грузії Поті та знищили на рейді усі грузинські катери й кораблі, які мали військове позначення, включаючи судна прикордонників.

10 серпня через пряме вторгнення РФ, у Тбілісі заявили про відведення військ із Цхінвалі та про одностороннє припинення вогню. Президент Міхеїл Саакашвілі підписав план перемир’я, запропонований Євросоюзом, і, зокрема, президентом Франції Ніколя Саркозі (від 12 серпня), головними пунктами якого було остаточне припинення вогню та повернення сторонами конфлікту військ на свої бази.

Жінка вивішує килим, повернувшись до свого розбомбленого будинку в Цхінвалі, столиці Південної Осетії. 23 серпня, через тиждень після закінчення боїв

Фото: EPA / Maxim Shipenkov

Попри це, російські війська почали активно просуватися вглиб грузинської території – були зайняті міста Горі, Сенакі, Поті, перерізана стратегічна дорога, яка сполучає західну та східну Грузію.

26 серпня Кремль визнав «незалежність» Абхазії та Південної Осетії відповідний указ видав президент Дмитро Медведєв (крім Росії, ці утворення визнані Венесуелою, Нікарагуа, Науру, Сирією). Водночас російські війська залишалися на території Грузії, що порушувало план Саркозі.

Після окупації частини Грузії та зачисток грузинських сіл навколо Південної Осетії було досягнуто згоди про припинення вогню за участю міжнародних посередників.

У серпні 2008 року, за грузинськими даними, з грузинської сторони загинуло 412 осіб, із них 169 військових; поранення отримали 1747 осіб. 130 тис. осіб були змушені залишити свої будинки. Внаслідок російської інтервенції було зруйновано 35 тис. житлових будинків та 53 сіл. Росія окупувала 125 грузинських селищ.

Виведення російських військ з грузинської території мало закінчитися до 1 жовтня 2008 року. Однак, де-факто, війська РФ залишаються на території самопроголошених республік і досі, залишаючись фактором впливу на внутрішню та зовнішню політику Грузії.

Наслідки для України

Через 15 років після російського вторгнення в Грузію та окупації грузинських регіонів Абхазії та Південної Осетії, аналітики в Тбілісі переконані, що безкарність Росії після вчинення цього акту агресії підштовхнула у 2014 році Москву до окупації Криму та Донбасу, а через вісім років – до повномасштабного вторгнення в Україну.

Метою російських військ у 2008-му було повалення президента Саакашвілі, штурм Тбілісі й капітуляція Грузії. Такий же сценарій вони застосували до України в лютому 2022 року: бліцкриг – захоплення Києва за три дні.

Для багатьох прихильників Володимира Путіна та війна стала символом відновлення величі Росії й поразки євроатлантичних урядів на пострадянському просторі. Ті, хто опонують російському впливу, вважають ті події символом відродження російського імперіалізму і його безкарності.

Журнал «Український тиждень» вийшов під час тих подій з написом «Наступною буде Україна» на перших шпальтах. Через шість років російські війська захопили Крим, розпочалася перша фаза війни Росії проти України.

Під час нападу РФ на Грузію західні країни не розгледіли загрози, яка виходила з політики Кремля, а слабка реакція посприяла новим війнам диктатора Володимира Путіна.