Що не так з законодавством про любителів «руського мира» і чому його будуть міняти
Напередодні українського контрнаступу інформаційні стрічки рясніли новинами про те, що окупанти та їхня обслуга з числа місцевих колаборантів у паніці збирають речі та «перегруповуються» за межі окупованих територій. Побоюватися їм справді є чого. На давно деокупованих територіях українські спецслужби та правоохоронці досі затримують аборигенів, які свого часу пішли на співпрацю з окупаційною адміністрацією та не встигли або не захотіли тікати разом з «освободітєлями». Вистачає інформаторів російських спецслужб і на території, що не перебувала під окупацією. Число відкритих справ за колабораціонізм станом на весну цього року сягнуло понад п’ять тисяч.
Поводження з такими особами, що причаїлися після повернення української влади, регулюється законами, які передбачають кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність. Ключові норми була ухвалені минулого року, і фактично з їхнім впровадженням колабораціонізм був криміналізований. Але час показав, що законодавство в цій сфері працює не так, як мало б, і уряд з депутатами ламають голови, аби привести його у відповідність до реалій. У березні при парламентському комітеті з правоохоронної діяльності була створена ціла робоча група для роботи над новою редакцією закону.
«Загалом питання про колаборантів дуже сенситивне, – зазначав голова комітету Сергій Іонушас. – Ми розуміємо, що деякі люди на окупованих територіях із гуманітарних причин змушені тим чи іншим чином співпрацювати із загарбниками. Саме тому ми хочемо вдосконалити норми Кримінального кодексу, які зараз передбачають кримінальну відповідальність за такі дії».
Отже, як депутати разом з урядом намагаються вирішити проблему?
Історія питання
Чинні «колабораціоністські» законопроєкти № 5143 та 5144 авторства великого депутатського колективу на чолі зі «слугою народу» Єгором Чернєвим були оперативно проголосовані вже на восьмий день повномасштабної війни – 3 березня минулого року. Причому не можна сказати, що ці проєкти готувалися нашвидкуруч: питанням, що робити з колаборантами, нардепи нинішнього скликання задавалися ще в 2020 році, коли був презентований відповідний законопроєкт та створена робоча група для його доопрацювання. Після 24 лютого 2022-го Верховна Рада проголосувала фактично ті пропозиції, що готувалися для дещо інших реалій.
Понад рік тому Кримінальний кодекс поповнився новою статтею 111-1 про колабораційну діяльність. Статус колаборанта отримали громадяни України, які публічно заперечують збройну агресію проти держави, всіляко підтримують рішення держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань і співпрацюють з ними. Покаранням за такі дії може бути позбавлення права обіймати певні посади або працювати в певній сфері на строк від 10 до 15 років. Така «люстрація» викликає багато питань через її сумнівну ефективність. Далеко не кожен колаборант планував чи планує працювати в українських державних органах, хоча такі випадки й фіксувалися. Згадати хоча б скандальну суддю Ларису Богомолову, яка сприяла захопленню росіянами Бердянська, після чого переїхала на підконтрольну Україні територію вершити правосуддя в Полтавському райсуді. Щоправда, тепер їй світить куди більше, ніж втрата посади.
За проступки, які виходять за межі написання українофобських статусів в «однокласниках», передбачені суворіші покарання. Йдеться про добровільне займання посад у квазіорганах влади, створених на тимчасово окупованій території; роботу в незаконних судових та правоохоронних органах; пропаганду збройної агресії проти України у навчальних закладах; добровільну участь в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях та передачу їм матеріальних ресурсів; організацію політичних заходів та інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором.
Для «перевиховання» таких осіб до заборони займати посади також додаються штрафи, виправні роботи, конфіскація майна та позбавлення волі аж до довічного ув’язнення у разі винесення рішень, що призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків. Наприклад, довічне загрожує корегувальникам, які потрапляють до рук українських силовиків.
У квітні 2022-го Кримінальний кодекс було доповнено статтею 111-2 про пособництво державі-агресору. Згідно з нею, співпраця з державою-агресором та її формуваннями карається покаранням у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років та забороною займати певні посади строком від 10 до 15 років. Але з часом, коли минув хаос перших місяців війни, стало зрозуміло, що парламентарі дещо погарячкували.
«Бояться повертатися»
Головна проблема діючого законодавства щодо колаборантів, яку визнають майже всі, – відсутність чіткого розмежування на тих, хто свідомо співпрацює з окупантами та тих, хто став заручником обставин. Так, широко відомими є факти, що без отримання російського паспорта та формальної демонстрації лояльності окупаційній владі мешканцям окупованих територій фактично неможливо влаштуватися на роботу та отримувати мінімальні соціальні гарантії. Для Кремля ж принципово швидше «замазати» у можливому пособництві якомога більше мешканців окупованих територій, аби закрити для них шлях назад в Україну. Наразі Києву важливо достукатися до тих, хто не допомагав зухвало окупантам та не скоював тяжких злочинів, що на контрольованих українських територіях ніхто не буде їх переслідувати, що б не несла з цього приводу російська пропаганда.
«У законодавстві є певна нечіткість в формулюваннях, і багато людей, які перебували на тимчасово окупованій території і виконували якусь функцію, остерігаються і задаються питаннями, що робити далі, – каже член комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський. – Люди просто бояться повертатися на підконтрольну Україні територію або після деокупації зі страхом дивляться на те, що на них чекає в майбутньому. Тобто головне, що зараз треба зробити, – уточнити формулювання, за які настає відповідальність за колабораційну діяльність. Той же факт отримання російського громадянства треба чітко пояснити: чи було воно отримане під примусом чи під погрозами або для реалізації якихось прав, які забезпечують нормальне людське існування».
Не в захваті від нинішньої ситуації і правозахисники, які констатують перекоси, що виникли внаслідок прийнятих у розпал війни законів.
«За колабораціонізм іноді дають такі терміни, які за вбивство не дають, – каже директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. – Був випадок, коли людина була старостою в селі, допомагала тим, хто лишився, знаходила продовольство, його роздавали людям. Ще організувала сховище, щоб можна було ховатися.
Цю людину знали як, умовно кажучи, «ватну»: вона вважала, що росіяни дуже швидко виграють. Але те, що вона думала, – інша справа, а от дії, в яких її звинуватили (домовлялася з окупаційними військами стосовно гуманітарки для цивільних і т.п.), – інше. Давати за це 10 років – точно неадекватно, навіть якщо вважати це колаборацією. Хоча не знаю, чим та справа в результаті завершилась, але можу собі легко уявити, що таких справ доволі багато може бути з таким законом. Він дуже розмитий і погано прописаний».
Заблукали в чотирьох статтях
Усвідомлення, що з повальною боротьбою з колаборантами щось не так, є не тільки у правозахисників, а й у тих, у чиїх повноваженнях ситуацію виправити. Так, при Мінреінтеграції ще минулого року була утворена робоча група щодо вирішення проблемних питань діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання на фактично окупованих територіях. Вона провела дев’ять засідань і видала два законопроєкти – №7646 та №7647. Ними, зокрема, з-під поняття колабораційної діяльності виводяться заходи, спрямовані на розв’язання гуманітарних проблем, та частина господарської діяльності, яка має проводитись для забезпечення життєдіяльності територій навіть попри їхню окупацію. Окремо зазначається, що не буде каратися діяльність, яка здійснювалась під тиском окупаційних органів.
Втім обидва законопроєкти зависли на рівні комітету Верховної Ради з правоохоронної діяльності. Його голова Сергій Іонушас заявив, що ініціатива Кабінету міністрів не має реальної перспективи проходження у парламенті, бо до неї є низка критичних зауважень з боку державних органів. Відповідно комітет вирішив написати свій проєкт і в березні утворив власну робочу групу, куди були запрошені представники правоохоронних органів та експерти з кримінального права. Групі було, з чого почати роботу, бо в парламенті зареєстровано кілька депутатських закононопроєктів щодо вдосконалення відповідальності за колабораційну діяльність.
Під одним з них підписався «слуга» Єгор Чернєв, який очолював групу авторів чинного закону. Чернєву також доволі швидко стало очевидно, що його дітище не є ідеальним та потребує коректив. За його словами, санкція щодо позбавлення права займати певні посади на 10 років під час засідань робочої групи визнана надто м’якою, тому пролунала пропозиція додати за відносно невеликі проступки штрафні санкції – виправні роботи або штраф. Також, на думку нардепа, окремо має бути прояснено, що мається на увазі під заняттям господарської діяльністю з представництвом окупаційної влади. Наприклад, на сьогодні не зрозуміло чітко, чи підпадає під дію закону про колаборантів людина, яка є ФОПом у Криму і вимушена займатися діяльністю та сплачувати податки країні-агресору. Випадки, коли люди вимушені займатися бізнесом чи продовжувати роботу на окупованих територіях, аби прогодувати родину, пропонується винести за дужки.
«Також я пропонував до покарання діячів освіти, які ведуть її за стандартами РФ, додати ще і сферу культури, бо багато людей почали просувати російську культуру на окупованих територіях, – каже Чернєв. – Ще ми додали правку, аби окрім співпраці з окупаційними органами влади, до колабораціонізму відносилася співпраця з державними організаціями – умовно кажучи, з філією «Російських залізних доріг». Туди йдуть працювати наші громадяни і тим самим допомагають ворогу в логістиці, зокрема, у військовій».
Член правління Центру політико-правових реформ, правознавець Микола Хавронюк працював над змінами до законодавства про колаборантів, які були винесені окремим законопроєктом депутатами від «Голосу». Хавронюк також бачить головною задачею сепарацію вимушених колаборантів від свідомих, але на цьому його пропозиції не завершуються. Він висуває ідею розповсюджувати законодавство про колаборантів і на негромадян України, які прожили тут все життя, належать до українського населення і так само можуть вчиняти колабораційні дії. Так, ця норма може торкнутися практично всіх ромів, які проживають в Україні як особи без громадянства.
«Ще один момент, який надзвичайно ускладнює життя правоохоронцям і судам, – це, як у нас завжди буває, кілька неузгоджених між собою законопроєктів, що вносять депутати, – зітхає правознавець. – От додали до Кримінального кодексу статтю 436-2 («Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників»), додали статтю про колаборацію 111-1 та статтю про пособництво 111-2. Окрім цього, ще й існувала стаття про державну зраду. Ці чотири статті треба просто розвести між собою, щоб чітко розуміти, що, коли і з ким відбувається.
Ну, і всередині самої статті про колаборацію є певна невизначеність, неузгодженість, тож треба кожну тезу цієї статті, кожне її слово привести у відповідність до принципу юридичної визначеності. А щодо санкцій, які застосовуються, у мене і моїх знайомих кримінологів взагалі слів немає, окрім нецензурних, – яке позбавлення права обіймати певні посади, якщо переважна кількість цих колаборантів жодних посад не займає? Тобто фактично виходить, що суд має позбавити тебе права на щось, чого ти, може, ніколи і не планував».
Хавронюк звертає увагу на слова представника президента в Криму Таміли Ташевої про те, що тільки в Криму доведеться притягнути до кримінальної відповідальності понад 10 тисяч колаборантів. Якщо ж спрогнозувати приблизну їхню кількість на всіх окупованих територіях – то вона може скласти кілька десятків тисяч осіб. Правник вважає, що у держави просто не вистачить ресурсів, аби притягнути таку кількість людей до кримінальної відповідальності. Тому він пропонує звузити коло колаборантів тільки до осіб, які реально надають допомогу державі-агресору та залишити в спокої вчителів, які змушені впроваджувати російські освітні програми, чи осіб, які брали участь в конференціях, які проводили окупанти.
Адвокат Ростислав Кравець пропонує діяти кардинальніше та взагалі скасувати відповідальність за колаборанство: «Ми маємо статті про держзраду, шпигунство – ось за ними і треба судити, а за статтями про колабораціонізм можна фактично будь-яку особу, яка не погоджується з діями чинної влади, визнати винною».
Кравець вважає, що поділити колаборантів на «свідомих» та «несвідомих», що зараз намагаються зробити законодавці, просто неможливо.
«Ось ловлять нинішнього херсонського гауляйтера Сальдо, а він каже: я ж людей у Херсонській області хотів врятувати, і за себе боявся, і за своїх близьких. Ще слідчому, прокурору та суду дасть по мільйону доларів, і все – він не колаборант, – уявляє ситуацію юрист. – А якийсь начальник ЖЕКу чи якогось управління ЖЕКу, який реально займався там водопостачанням, потрапить під роздачу, бо забезпечував військову частину водою та каналізацією, тобто свідомо допомагав окупантам. Законодавство про колаборантів треба просто скасувати та виконувати закон у частині саме державної зради. І якщо дії особи призводять до зміни територіальної цілісності країни, то судити її саме за держзраду. А нинішня вибірковість правосуддя призводитиме лише до розвитку корупції у правоохоронних органах».
Паспорт на бочку
Окрім танців з бубоном навколо теми покарання для колаборантів, в рамках цієї дискусії нардепи виношують ідеї, що робити після деокупації з російськими паспортами, якими зараз активно засіваються окуповані території. Перший заступник голови правоохоронного комітету Андрій Осадчук з «Голосу» пропонує після деокупації просто забирати їх у українських громадян. Нардеп запевняє, що його ініціатива обговорена з міграційної службою, її підтримують кримські татари, але поки вона застрягла на рівні комітету.
«Треба надати якийсь термін, аби громадяни здали ці паспорти добровільно, а після його завершення запровадити за їхнє зберігання адміністративні штрафи за аналогією зі зберіганням дитячої порнографії, – пропонує Осадчук. – Проте зрозумійте, ніхто не збирається за цими паспортами ганятися. Якщо людина стала повнолітньою вже під час окупації, зрозуміло, що в неї будуть тільки російські документи. Тому першим завданням після деокупації буде ідентифікація людей. Просто, з точки зору пропаганди та медійності, найбільшим злом є сама книжечка з громадянством Росії, яку людині втюхала ФСБ і при отриманні якої вона розписалася. Тому й важливо вилучати ці документи».
Осадчук зауважує: бажано, аби при здачі російських паспортів були написані заяви, що вони видавалися примусово, які потім можна використати в Міжнародному суді. Втім поки робоча група щодо російських паспортів при правоохоронному комітеті ще жодного разу не збиралася. А група з розробки нового «антиколабораційного» законодавства, попри бурхливу роботу, досі так і не визначилася з фінальним варіантом. Іонушас в розмові з «Главкомом» сказав, що історія з новим законопроєктом «в процесі», а його колеги з комітету не виключають: остаточне оформлення нових правил гри «Спіймай колаборанта» відбудеться ближче до осені.
Павло Вуєць, «Главком»
- Україна передає Інтерполу дані про колаборантів-утікачів у Європі
- Ефект «бавовни». Колаборанти здають одне одного в СБУ
- Лічильник зла. Росія скоїла в Україні майже 100 тис. воєнних злочинів
- Колаборанти отримують смішні вироки. Чому суд такий добрий?
- Невигідна зрада: чому колаборанти приховують свою співпрацю з ворогом
- Повідомлено про підозри сімом топколаборантам. Серед них соратниця Аксьонова
Коментарі — 0