«Як стримати себе, коли у турецькому готелі побачиш росіянина…»

геноцид
«Як стримати себе, коли у турецькому готелі побачиш росіянина…»

Бучанську різню порівнюють із трагедію у боснійській Сребрениці

фото: glavcom.ua

Трагедія Бучі, Гостомеля, Маріуполя санкціонована і Путіним, і його народом

Президент Зеленський назвав події, які стались у передмісті Києва, геноцидом. Про це глава держави сказав у коментарі іноземним ЗМІ під час візиту до звільненої Бучі. «Це – воєнний злочин, світ визнає це актом геноциду. Ми знаємо тисячі людей, які вбиті й закатовані. З відрубаними кінцівками, зґвалтовані жінки та вбиті діти. Я думаю – це геноцид», – зазначив Зеленський.

Польща вже офіційно запропонувала створити міжнародну комісію, яка би розслідувала геноцид в Україні. А президент Аджей Дуда прямо називає дії Росії геноцидом українців Міжнародні оглядачі також говорять про ознаки геноциду в Україні.

«За стандартами Конвенції ООН (про запобігання злочину геноциду та покарання за нього), путінську війну на знищення чітко можна класифікувати, як спрямовану на геноцид, якщо – принаймні поки – не всеохоплюючий геноцид», – пише у виданні The New Yorker журналіст Філіп Гуревич.

Різню в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших українських містах, яку із садистським задоволенням влаштовували рашисти доречно також порівнювати із голокостом, геноцидом єврейського народу в часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло приблизно 6 млн євреїв. І мова не про кількість жертв. Рашисти, як і фашисти, також масово нищать цивільне населення у захоплених українських містах: вбивають жінок, дітей та літніх людей.

Бучанська різня співставна із трагедію у боснійській Сребрениці. 27 років тому стались другі за масовістю вбивства мирного населення в Європі після Другої світової. На початку 1990-х там проживали в основному боснійські мусульмани. Для сербів Сребреніца та район навколо неї були стратегічно важливими через своє географічне розташування: на кордоні між Боснією і Сербією. Від початку війни у Боснії та Герцеговині ця територія постійно обстрілювалася.

Масовим стратам не змогли запобігти миротворці ООН. НАТО мало мандат ООН на те, щоб завдавати удари з повітря, захищаючи місто, однак цього не зробило. Офіційних причин дві: перша: погана видимість, через яку операцію відкладали. Друга – утримання сербськими військами у полоні якоїсь частини миротворчого контингенту, який серби погрожували вбити у разі активних дій НАТО. Через це 12 червня 1995 року Сребреніцу захопили сербські війська, які розпочали масові страти: серби вбивали усіх боснійців-мусульман чоловічої статі віком від 12 до 60 років.

Проте аналітик фонду «Повернись живим» Марія Кучеренко вважає, що геноцид українського народу, влаштований російськими окупантами, порівнювати із подіями в Сребрениці не варто.

«У нас немає внутрішньоукраїнського міжнаціонального чи міжконфесійного конфлікту, а на Балканах стався розпад тоталітарної держави, кілька складових якої воювали між собою за етнічною ознакою. А в нашому випадку йдеться про агресію ядерної держави проти країни з давно визнаними світом кордонами – із Кримом, Севастополем, Донецьком, Луганськом», – пояснила експертка.

Під дописом екснардепа Андрія Шкіля про те, що Буча – це українська Сребреніца, один з коментаторів порадив українцям почитати вірш Олександра Олеся «Європа мовчала» Під дописом екснардепа Андрія Шкіля про те, що Буча – це українська Сребреніца, один з коментаторів порадив українцям почитати вірш Олександра Олеся «Європа мовчала»

«Це не стерти, це закарбувалося»

Загалом користувачі соцмереж сходяться на тому, що пробачити звірства, яких наробили рашисти в Бучі, Ірпені та Маріуполі неможливо: «У пам’яті нашій і наступних поколінь, це не стерти, це закарбувалося»; «Це ніяк не вирішиться. Ніколи. Це новий виток історії, за яким столітня ненависть, ворожість, презирство. Моя дитина вже росте з установкою «кацапи – г**но». І це моє усвідомлене рішення в її вихованні»; «Депутінізація не допоможе».

Частина користувачів вважають, що росіяни припинять чинити злочини лише тоді, коли усі їхні безчинства будуть розслідувані: «Росіяни і до Путіна вбивали в Грузії, в Югославії... Нічого не закінчиться до розкриття повної правди про злочини, починаючи з 1917 року».

Окремої уваги заслуговують коментарі євреїв, які проводять паралелі з геноцидом своєї нації у 40-х, який чинили фашисти: «Як онука єврейки, яка пройшла крізь погроми і не тільки: ніколи не стали нормально сприймати (німців). Ті, хто це пережив, не можуть».

Користувач Дмитро Живило, стверджує, що відголосок відвертої ненависті до німців у євреїв простежувався дуже тривалий час. «Jewish Joint (найбільша єврейська благодійна організація, створена у 1914 році, штаб-квартира розташована у Нью-Йорку допомагає євреям, котрі потребують захисту або фінансової допомоги, по всьому світу за межами США – «Главком») було заборонено користуватися автомобілями BMW і Mersedes навіть у 2000-х. Розуміння намагалися знайти, прощення – ні».

«Ми збирали фото, імена, свідоцтва. Музеї холокосту по всьому світу – щоб пам’ятати і не забувати. Щоб всі покоління про це знали», – пише користувачка Ірина Лерман.

«Відбувається трансформація ментального портрету нації»

«Багато людей відчули зраду з боку «братських народів», тому відбувається масована трансформація, скажімо так, ментального портрету нації», – зазначає у коментарі «Главкому» політичний психолог Валентин Кім. Він вважає, що реакцією на таку зраду може стати поява відчуття недовіри у національних масштабах.

«Всі ми масово отримали психологічну травму. Ми відчули шок, жах. Всією країною пережили всі етапи страху. Безсумнівно, ми переможемо, і колись повернемося до звичного життя, і поїдемо подорожувати. Вже зараз мені багато хто каже, що не знає, як стримати себе від агресії, коли у якомусь турецькому готелі побачить росіянина», – додає він.

Чи слід звертатися до єврейського досвіду і створювати постійні нагадування про звірства рашистів у Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах?

«Зараз важко сказати, чи потрібно це нам. Таке рішення кожен ухвалюватиме індивідуально, і воно вкладатиметься у «колективне поле», яке з часом або дійде рішення про створення, або ні. Для українців загалом характерний комплекс жертовності, вся наша класична література просякнута трагічністю. Нині ми маємо реалістичне підтвердження цієї трагічності. Застрягання у ній не можна назвати чимось хорошим чи поганим – це буде просто факт», – каже експерт.

Кім підкреслює, що з точки ж зору досягнення терапевтичного ефекту говорити про трагедію потрібно, але лише тоді, коли людина (або нація) «перебуває у ресурсі» – тобто вже трохи пережила, заспокоїлась і готова ще раз поглянути на травматичні події з минулого. Інакше ми отримуємо не терапію, а ретравматизацію, тобто повторний злам. Водночас у нашому випадку не можна буде сказати: «Люди, не робіть цього». Люди самі зрозуміють, і самі вирішать, відкликатися на такі заходи чи ні. Швидше за все, відклик буде.

Лікар-психіатр і правозахисник, колишній дисидент та політв'язень, президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман нагадує: сильні свіжі емоції поступово тьмянішають. «Під час горбачовської перебудови у середовищі справжніх євреїв багато хто осуджував тих євреїв, хто виїжджав до Німеччини – а виїжджали масово, бо Німеччина обіцяла інші можливості, ніж СРСР. Вважалося, що така поведінка є недостойною після Голокосту. Минули десятиріччя, і нині до цього спокійніше ставляться. Людині притаманно заспокоюватися», – зазначає він у розмові з «Главкомом».

Глузман проводить свої паралелі: «Для мене нинішня трагедія дуже перегукується із подіями на Західній Україні, коли так звані бандерівці – звичайні сини звичайних селян – воювали проти Сталіна. Вони воювали у себе на Батьківщині, куди прийшов Сталін зі своєю червоною армією».

Психіатр каже, що для нього «озвірин» російського солдата є абсолютно незрозумілим і дивним. «Можливо, тому що я знав інших росіян – академіка Сахарова, наприклад. Я був у засланні в Сибіру впродовж трьох років, і стикався з абсолютно нормальними людьми, з росіянами були нормальні людські відносини. Що з ними зробили?» – ставить риторичне питання Глузман. Він також впевнений, що масові убивства українців були санкціоновані зверху. «Я думаю, що на те була вказівка вищого воєнного керівництва. Я не вірю, що такі масові випадки страшних тортур і вбивств інакше мали б місце. Раз чи двічі якийсь гад-садист таке б вчинив, але точно не у таких масштабах це все відбувалося б», – зазначає психіатр.

З цим усім нам доведеться жити, наголошує Глузман. «Розкажу історію, свідком якої був сам. Я мав знайомого, успішного фінансиста, молодого єврея з Латвії. Він закохався у свою однокласницю, після школи пара вирішила побратися. Обидві сім’ї – його і її – зустріли цю новину страшними скандалами. Його дідуся стратив спецзагін латишів, які співпрацювали з нацистами. А її дідусь був одним з карателів і відсидів за це близько 20 років. Тим не менш, молоді люди побралися. І таке буває. Треба переживати біль», – радить він.

Наталія Сокирчук, «Главком»

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: