«Звитяги» цього воєнного злочинця, який винищував чеченців, грузинів, сирійців та українців, нарешті оцінив Міжнародний кримінальний суд
Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт чергового російського воєнного злочинця найвищого рівня – командувача дальньої авіації РФ Сергія Кобилаша.
Зміст ордера таємний, щоб захистити свідків і гарантувати розслідування. Проте відомо, що в ордері йдеться про напади на цивільні об’єкти, заподіяння надмірної шкоди цивільним та їхньому майну, а також злочин проти людяності.
Раніше слідчі Служби безпеки України повідомили Кобилашу про підозру за ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення законів і звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством).
Генерал чи серійний убивця?
Сергій Кобилаш народився в Одесі у 1965 році. Втім, місце народження – єдине, що пов’язує його з Україною. Інформації про те, де він жив до повноліття, яку школу закінчив, у відкритих джерелах немає.
Після закінчення школи Кобилаш вступив до російського Єйського вищого військового авіаційного училища льотчиків ім. Комарова, потім закінчив Військово-повітряну академію ім. Гагаріна та Військову академію Генштабу Збройних сил РФ (2012 рік). Після цього його кар’єра дуже стрімко пішла вгору: у 2013 році Кобилаш був призначений на посаду начальника авіації військово-повітряних сил.
Уже за рік йому було присвоєно військове звання «генерал-майор». Ще через рік Кобилаша призначили начальником 4-го державного центру підготовки авіаційного персоналу та військових випробувань Міноборони РФ (Липецького авіацентру). Нарешті, у 2016-му він був призначений командувачем Дальньої авіації військово-космічних сил РФ.
Всього Кобилаш налітав понад 1600 годин: на Л-29, Су-7, Су-17 та його модифікації, Су-25, Су-30СМ, Су-34, Ан-26.
Генерал відзначився в усіх останніх кривавих війнах, влаштованих РФ:
- війна в Афганістані (1979-1989);
- перша чеченська війна;
- друга чеченська війна;
- російсько-грузинська війна (2008);
- інтервенція Росії у Сирію;
- вторгнення Росії в Україну.
Під час обох Чеченських воєн брав активну участь у невибіркових бомбардуваннях Чечні, без сумнівів закидав міста забороненими касетними та вакуумними бомбами. Під час вторгнення Росії в Україну саме він керував килимовими бомбардуваннями Маріуполя, результатом яких стали значні руйнування цивільної інфраструктури та жертви серед цивільного населення.
Саме Кобилаш віддав наказ на проведення ракетних ударів по житловому багатоповерховому будинку та автостоянці в Умані на Черкащині 28 квітня 2023 року.
Внаслідок ворожого обстрілу загинуло 23 місцевих мешканців, серед них – шестеро дітей. Також травмовано дев'ятеро людей, а одна особа й досі вважається зниклою безвісти. Крім зруйнованої багатоповерхівки, значних ушкоджень зазнали сім прилеглих житлових будинків, шість підприємств і 70 цивільних автомобілів.
Зараз його звання – генерал-лейтенант.
Усіх даних про статки Кобилаша у відкритому доступі немає, проте, за даними ГУР, він проживає у трикімнатній квартирі площею 111 квадратних метрів у центрі Москви. На вторинному ринку така квартира коштує орієнтовно $1,5 млн. На сайті ГУР є навіть адреса «героя»: Челобитьєвське шосе, будинок 14, корпус 1, кв. 64.
Про сім’ю Кобилаша відомо таке: у нього є дружина, 52-річна Юлія Кобилаш, вона теж військова, і донька, якій 31 рік, заміжня.
«Герой», або Як забрехалася пропаганда
Воєнні подвиги Кобилаша з року в рік обростають новими героїчними «подробицями».
Ось як Вікіпедія із посиланням на матеріал від 6 січня 2014 року описує один з епізодів «доблесної служби» Кобилаша, що мав місце у 2008 році:
«Під час однієї з атак грузинської військової колони на південь від Цхінвалі до лівого двигуна його Су-25 СМ потрапила ракета з переносного зенітно-ракетного комплексу, літак упав і вибухнув у безлюдній гірській ущелині, а льотчик зумів катапультуватися і приземлився у грузинському анклаві. Через деякий час його евакуювала на вертольоті російська пошуково-рятувальна група».
А ось як подає ту саму історію російське видання «Коммерсант» уже 5 березня поточного року: «У 2008 році брав участь у боях за Цхінвал під час грузино-осетинського конфлікту, його Су-25 СМ було двічі підбито з переносного зенітно-ракетного комплексу, льотчик зміг відвести пошкоджену машину від житлової забудови, успішно катапультувався і був за кілька годин евакуйований на вертольоті. За мужність і героїзм був удостоєний звання Героя Росії».
Але сам Кобилаш розповідає третю версію цієї історії: після катапультування його начебто знайшла «добра бабуся-грузинка, насварила за те, що він потовк овочі на городі, але дала води і показала дорогу до осетинських формувань».
Водночас Михайло Саакшвілі, який на той момент був президентом Грузії, оприлюднював геть іншу інформацію «геройств» цього військового злочинця. За словами Саакашвілі, Кобилаша тоді спіймали грузини, взяли у полон, а згодом обміняли.
Звісно, без «Героя Росії» Кобилаш не лишився, адже Путін любить відзначати вбивць і ґвалтівників. Згадати хоча б те, що диктатор присвоїв звання «гвардійська» 64-й мотострілецькій бригаді 35-тій загальновійськовій армії РФ (Хабаровський край), яка влаштувала різанину у Бучі. «Герой Росії» за бомбардування грузинських міст – це не єдина нагорода Кобилаша. Він також отримав:
- орден Мужності;
- орден «За військові заслуги»;
- орден «Уацамонга» (Південна Осетія);
- медаль «За відвагу»;
- ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР»;
- медаль «За військову доблесть» І ступеня;
- низку відомчих та громадських нагород Російської Федерації;
- медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу»;
- почесне звання «Заслужений військовий льотчик Російської Федерації»;
- класна кваліфікація «Військовий льотчик-снайпер».
Чи арештують Кобилаша?
Москва, звичайно, називає ордер на арешт Кобилаша «юридично нікчемним» – як і у випадку з ордером на арешт самого Путіна за викрадення українських дітей. Спікерка МЗС РФ Марія Захарова наполягає: «Росія не є учасницею Римського статуту та не зобов'язана дотримуватися рішень МКС».
Як відбуватиметься процес? Чи є ордер юридично правомірним? Ці питання «Главком» поставив Олексію Ясюнецькому – адвокату, який допомагає українцям подавати позови до Міжнародного кримінального суду в Гаазі про скоєні воєнні злочини військами Росії в Україні.
Ясюнецький наголошує: Міжнародний кримінальний суд видає ордер на арешт тоді, коли у нього є достатньо даних щодо того, що особа вчинила воєнний злочин.
«Наголошую, йдеться не про те, що особи, щодо яких був виданий цей ордер є винними, а про те, що вони є причетними до злочину. Країни, які приєдналися до Римського статуту – тобто ті, хто його підписав і ратифікував – зобов’язані вжити дій щодо арешту особи, на яку виданий ордер, якщо ця особа знаходиться на їхній території і доставити у МКС у Гаазі», – зазначає правник.
Адвокат також нагадав, що Україна підписала Римський статут, але не ратифікувала його, а РФ справді й «завбачливо» не підписувала. Проте це жодним чином не робить ордер на арешт неправомірним: «Дія МКС розповсюджується на всі країни. Щодо процедурних моментів – наприклад, зобов’язання арештовувати – справді можуть виникнути справедливі зауваження: чи може арештовувати когось країна, яка не підписала чи не ратифікувала Римський статут? Скажімо так, вона не зобов’язана, але може. Тобто якщо ці льотчики опиняться на території України, наша держава може їх затримати і доставити у Гаагу. До слова, Україна може це зробити безумовно правомірно, бо вона є потерпілою стороною».
Ясюнецький також зазначив, що МКС – дуже повільна бюрократична структура.
«Її мета – не швидко когось зловити і засудити, а надати юридичну оцінку діям якоїсь країни, диктатору в історичній перспективі. Я часто працюю з людьми – саме щодо звернення в МКС. Вони мені кажуть, що Суд у Гаазі – процес на роки, це довго і болісно, адже доведеться давати свідчення і розбурхувати старі травми: свідчити про загибель близьких. Я у такому випадку відповідаю, що покоління ваших дітей про це забуде, і вони знову брататимуться із росіянами. А якщо в МКС зафіксовані ці справи, є ваші прізвища, то допоки буде існувати людство, воно матиме доступ до цих матеріалів і пам’ятатиме, що коїли росіяни», – підкреслив він.
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0