Безпекова конференція у Мюнхені має стати , має стати майданчиком для координації дій України і союзників
16-18 лютого пройде ювілейна 60-та Мюнхенська безпекова конференція.
Напередодні організатори опублікували доповідь із промовистою назвою «Програш-програш?» (Lose-Lose?), в якому з огляду на зростаючі глобальні безпекові ризики і турбулентність (в Європі, в Індо-Тихоокеанському регіоні, на Близькому Сході, у регіоні Сахель) аналізують як світ занурюється до стану, в якому дедалі більше країн намагаються отримати вигоду через програш іншої сторони. Мова йде, насамперед, про геополітичне протистояння по лінії Євро-Атлантичний блок – Глобальний Південь/країни BRICS, але вистачає й інших вимірів глобальних «розломів».
Це така собі гра з нульовою сумою, де успіх одного – це поразка іншого. Утім по мірі того, як це порочне коло набирає обертів і до нього втягуватиметься усе більше акторів та сфер життя: не буде країн, які виграють (і отримають вигоду за рахунок інших) – всі програють. Програють у суспільному добробуті і безпеці. І питання лише в тому, хто програє більше, а хто менше.
Автори дають своє бачення, орієнтоване насамперед на лідерів країн G-7 і їх союзників, як ще можливо розірвати це порочне коло, і ребалансувати глобальний порядок.
Програють у суспільному добробуті і безпеці. І питання лише в тому, хто програє більше, а хто менше
У рамках цієї політики глобального ребалансування процитую головні висновки / рекомендації авторів доповіді стосовно України:
- «Війна Росії проти України знищила залишки архітектури безпеки в Європі, заснованої на співпраці (між НАТО та РФ), змусивши країни Східної Європи остаточно вибрати одну зі сторін. Для українців вибір очевидний, і його підтримує переважна більшість громадян – це інтеграція в ЄС і НАТО.
- Російська агресія змусила ЄС розглядати своє розширення як геостратегічний інструмент для виведення країн із сірої зони. Але наразі не зрозуміло, як швидко це може статися, і чи всі члени ЄС готові нести додаткові витрати. Розширення НАТО також на порядку денному, але внутрішні розбіжності у блоці стоять на заваді швидкому прогресу у цьому напряму.
- Російська пострадянська «імперія» наразі поширилась лише на Білорусь. У той час як Росія не змогла втягнути Україну, Грузію, Молдову та Західні Балкани у свій табір, вона все ще може послабити їхні амбіції щодо ЄС та НАТО.
- Члени ЄС і НАТО повинні швидко підкріпити (back up) свою обіцянку скоротити «сіру зону» Східної Європи, надавши Україні суттєву політичну, військову і фінансову допомогу для перемоги на Росією».
Ці висновки задаватимуть тон обговоренню на безпековій конференції. Усі вони, а особливо останній пункт, є дуже важливими для нас зараз. Утома від фінансового тягаря війни і розфокусування уваги шириться серед союзників. Останнє не є новиною, але індекс безпеки, який складають організатори конференції у Мюнхені на основі опитування у 12 країнах (G7 + четвірка BRICS, без Росії), дає додаткове підґрунтя для роздумів.
Головний і дуже неприємний для нас тренд – це зниження оцінки Росії та розв’язаної нею наймасштабнішої після Другої світової війни як загрози.
Почну з країн BRICS (вірніше BICS), які є союзниками або симпатиками Росії.
Для Бразилії та ЮАР Росія як загроза вбачається на 24 місці з 32 запропонованих варіантів відповідей, для Китаю – 29 місце серед 31 (ще один варіант відповіді – сам Китай як загроза – жителям Піднебесної не пропонувався), для Індії – 30 місце з 32-х.
Для цих країн ледь не на десяток позицій вище з точки зору загроз – гіпотетична «майбутня пандемія», хоча ще з нинішньою до кінця не розібралися.
Заспокоєння держав G7 загрозою Росії викликає стурбованість
Але якщо така позиція країн BRICS не є несподіванкою (і з чим ми звикли працювати), то певне заспокоєння з боку держав G7, яких ми вважаємо (і цілком заслужено) нашими союзниками – викликає стурбованість.
Якщо торік Росія очолювала Топ світових загроз у п’яти країн із G7, то напередодні нинішньої Мюнхенської конференції таких залишилось усього дві – Японія і Великобританія.
Для США Росія як загроза у рейтингу займає четверте місце, для Франції – шосте, для Німеччини – сьоме, для Італії – 12 місце (у європейців значно більшу стурбованість, ніж агресивна Росія, викликає радикальний ісламський тероризм).
Загалом за країнами G7 фактор Росії як загрози перемістився з першого місця рік тому на четверте – зараз.
Внутрішні проблеми (клімат, кіберзагрози, міграція) все більше повертаються на порядок денний країн G7. Ми бачимо це за голосуванням за пакет підтримки України у США, що став заручником внутрішнього питання кордонів і міграції. Збільшення напруги на близькому Сході, на Корейському півострові, навколо Тайваню додатково відволікають увагу і ресурси.
Утім було б катастрофічною помилкою – і це червоною лінією проходить у доповіді – аби ця втома і втрата концентрації призвели до ослаблення підтримки і поразки України. Як зазначають автори доповіді, це буде катастрофою не лише для України, а для всієї Європи, яка більше не буде у безпеці.
Щоб зрозуміти це, достатньо послухати думки західних генералів, які досить стримано оцінюють нинішні спроможності і своїх збройних сил, і власного оборонно-промислового комплексу, і радять не гаяти час і готуватися до конфлікту з Росією, доки Україна виграє для них безцінні тижні та місяці…
Мюнхенська конференція, в якій анонсував свою участь президент України, має стати майданчиком для наведення фокусу у зазначених питаннях і головне – координації дій України і союзників. Уважно чекатимемо на новини з Мюнхену.
Поки ж рекомендую більш детально ознайомитись із доповіддю на конференцію. Читайте її тут.
Коментарі — 0
