Німецькі ЗМІ: як руйнувати міфи російської пропаганди про Україну

  • Рух Чесно
  • 23 Березня, 07:00  glavcom.ua  інформаційний фронт
Німецькі ЗМІ перейнялися тим, чому Путін хоче денацифікувати українців. На фото антипутінська демонстрація у Гамбурзі
Німецькі ЗМІ перейнялися тим, чому Путін хоче денацифікувати українців. На фото антипутінська демонстрація у Гамбурзі

Екстремісти у владі та пам’ятники расистам і геноциду…

У світових медіа, як і в Україні, російська пропаганда намагається поширювати ті міфи, які допомагають агресору у подальших загарбницьких діях.

Путін виправдовує війну необхідністю «денацифікувати» Україну. Для того, щоб посилити такий наратив Путіна й спробувати знайти виправдання військовим діям хоча б в для частини європейців, спецслужби Росії не один рік працювали в світовому інформаційному полі й творили потрібні для цього міфи. І німецькі ЗМІ — не виняток.

За останні кілька тижнів до громадської організації «Чесно» звернулася низка німецьких медіа, які просили прокоментувати вплив «Правого сектора», «Азова» на українську політику та розповісти про те, як в Україні встановлюють пам’ятники прихильникам расистського геноциду.

З німецькими колегами ми розібрали ці три міфи, спираючись на реальні дані. Що ж вдалося донести до німців?

Як «Правий сектор» впливає на політику в Україні?

На місцевих виборах 2020 року партія «Правий сектор» взяла аж два мандати. Для розуміння: всього цих мандатів понад 43 000. Тобто частка цієї партії – навіть не 0,1%. Два депутати місцевих рад на всю країну — це найгірший результат на виборах. Водночас на місцевих виборах у 2015 році, які відбулися після Революції Гідності, «Правий сектор» навіть не балотувався.

Партія не брала участі і у президентських та парламентських виборах 2019 року. Всі посилання ведуть на сайт Центральної виборчої комісії України, яка оприлюднює офіційно результати виборів в Україні.

Відповідно, говорити про будь-який вплив «Правого сектору» на політичне поле в Україні безглуздо. Його просто немає. Але рашистські спецслужби і далі спекулюють на міфах, які самі ж і створили.

Який політичний вплив у «Азова»?

На місцевих виборах 2020 року «Нацкорпус», партія, яку заснував один з комбатів «Азова» Андрій Білецький, отримав 18 мандатів. Це 0,04% від загальної кількості мандатів в Україні. При цьому з 18 депутатів місцевих рад членами партії є лише п’ять осіб. Тут варто зауважити, що в Україні змінилася виборча система і в громадах від 10 000 виборців можна балотуватися лише від партій. Відповідно дуже багато партій висували в малих громадах безпартійних кандидатів.

На президентських виборах 2019 року представник «Нацкорпусу» не балотувався. На парламентських виборах цього ж року партія не кандидувала свій список.

Чи варто взагалі обговорювати серйозність впливу на політичну систему України партії «Національний корпус», яка взяла менше ніж 0,1% мандатів в Україні?

Але Рух «Чесно» отримує цілком серйозні запитання про вплив на українське суспільство від німецьких журналістів. Навіть немає сенсу розвінчувати щось у ЗМІ про «Правий сектор» чи «Азов». Коли йдеться про політичний вплив і підтримку суспільства, є офіційні дані ЦВК, і цими даними треба в Європі вибивати всі аргументи рашистської пропаганди та не вступати в дискурс, що таке «Азов» чи «Правий сектор», бо це дасть ворожим пропагандистам поле для маневру.

Кому в Україні ставлять пам’ятники?

Ще один міф, який намагається нав’язати західним ЗМІ російська пропаганда, стосується пам’ятників. Нібито в Україні «сотні пам’ятників присвячені тим, хто сповідував расистський геноцид». Якби ви читали «листи в редакцію»... Хочеться вірити, що їх реально писали російські ФСБшники.

Цю тезу так само можна спростувати, проаналізувавши дані. В українських містах вулиці називають, як правило, на честь письменників, культурних діячів і їм же ставлять пам’ятники. Ось, до прикладу, дані про пам’ятники письменниці Лесі Українці та локації, названі на її честь.


Саме їй та іншим письменникам – Тарасу Шевченку та Івану Франку – в Україні встановлюють монументи. І поряд з пам’ятниками своїх літераторів, українці шанують, наприклад, пам’ять про єврейського письменника Шолома Алейхема. Ось один із пам’ятників йому є в Києві.


Також в Україні є пам’ятники російському письменнику Пушкіну. І їх можна зустріти і в Києві, і в Одесі, а до бомбардування і в Харкові.


Пам’ятники Пушкіну є й в інших містах.

При цьому Україна, яка пережила організований Росією голодомор, не ставить пам’ятники тим, хто підтримував геноцид чи є расистом.

Багато ЗМІ спекулюють на тому, що в Україні є пам’ятники Степанові Бандері. Для того, щоб зрозуміти, що спільного у нацистів і Бандери – треба також читати історію, а не пропаганду.

Бандера був переконаний, що в конфлікті Гітлера і Сталіна Україна може отримати незалежність, і в 1941 році був підписаний Акт відновлення незалежності України. Щоб анулювати цей Акт, гестапо зарештувало Бандеру. Його відправили в тюрму, а брати Бандери померли після тортур в Аушвиці.


На фото – брат Бандери – Василь

На фото – брат Бандери – Василь

У 1942 році Бандеру перевели в одиночну камеру №73 концтабору Заксенгаузен, а в 1944 році – під домашній арешт. Йому вдалося втекти за підробними документами, а вже після війни, у 1959-му Бандеру вбив радянський агент.

Тому, коли в Україні ставлять пам’ятники Бандері, який сидів у концтаборі за те, що відстоював ідею незалежності України, питання не виникають. Проте німці, які із власних достовірних джерел могли б дізнатися про життя Бандери та його сім’ї в нацистських таборах, продовжують вірити міфам, сконструйованим Росією.

Водночас хоч Україна стала однією з країн, які найбільше постраждали від нацизму, українці розділяють нацизм і німців і шанують німецьких культурних діячів. Наприклад, у Чернівцях, Кривому Розі та інших населених пунктах можна прогулятися по вулиці Гете.

Ба більше, для місцевого самоврядування України зв’язок із Німеччиною був і залишається дуже важливим. У Німеччині та Україні є низка міст-побратимів – зокрема і тих міст, де зараз бомбардують дітей, літнії людей, пологові будинки, садки і школи. Київ дружить з Лейпцигом, Мюнхеном і Берліном, Суми – з Целле, Харків – з Нюрнбергом, Чернігів – з Меммінгемом, Запоріжжя – з Оберхаузеном та Магдебургом, Полтава – Фільдерштадтом, Ляйнфельден-Ехтердінгеном та Остфільдерном.

І в усіх цих містах, які вибудовували роками зв’язки із німецькими містами-побратимами, є пам’ятки і вулиці, які вшановують різних культурних діячів – євреїв, німців, французів, поляків, росіян та представників інших держав. І в цих містах живуть діти і дорослі, які мають культурні й родинні зв’язки в Ізраїлі, Німеччині, Польщі та в десятках інших країн.

Російська пропаганда націлена на те, щоб дезінформувати європейців, розколоти єдність в Європі і дати можливість політикам Росії відновити імперські кордони.

Політика умиротворення агресора не діяла в часи Гітлера, не спрацьовує і тепер. Саме тому і в Німеччині, і в понад 80 інших країнах тривають масштабні протести із вимогою закрити небо над Україною. Тоді наші Збройні сили, які вже перемагають ворога, забезпечать мир країнам ЄС і країнам НАТО. А це, своєю чергою, допоможе остаточно зруйнувати усі досягнення ворожої пропаганди в Європі та в усьому світі.

Ірина Федорів,
головна редакторка сайту Руху «Чесно»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі ()
1000 символів залишилось

Читайте нас Google News Telegram

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies