У 2014-му захищав Одесу від сепаратистів, у 2023-му загинув під Бахмутом. Згадаймо Олександра Станкова
Чоловік пішов на фронт після участі в Революції гідності
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Станкова.
Олександр Станков був справжнім патріотом України. Ще юним хлопцем він заснував в Одесі громадську організацію «Рух за національне визволення України», до якої входила активна молодь. Йшов кінець «нульових», настрої у місті тоді панували аж ніяк не українські. Просувалася програма зі збереження російської мови, встановлення пам’ятників імперським полководцям, ухвалювалися рішення про неприпустимість героїзації Степана Бандери та Романа Шухевича, тож плисти проти течії юнаку з жовто-блакитним вогнем у серці було важко. Та він не зламався.
Переглянути цей допис в Instagram
«Війна між українцями та московитами почалась не у 2022 році та навіть не у 2014, ця війна йде майже тисячу років. Це війна не просто за територію, а за світогляд, минуле та майбутнє. Ми з ними повні антиподи, рабство проти свободи. Війна між «Ясою Чингісхана» та «Великою Хартією Вольностей», – писав захисник у своєму Facebook.
Активіст Богдан Осінський описав загиблого друга як людину, яка з юнацтва ставила за мету прибрати московські сліди з Одеси та України. «Він був завжди проукраїнською людиною. Ми познайомилися, коли Сашкові було 22. На той час я був в організації УНА-УНСО. Перун зв’язався зі мною через соцмережі та запропонував зустрітися. Спочатку я навіть побоювався, бо знав, що тоді в Одесі патріотів не любили й не розумів, чого хоче той юнак. Але все ж таки прийшов на зустріч. Виявилося, що Олександр – порядна людина та шукає самореалізації задля користі українській Одесі. Він шукав однодумців. Для мене було честю знати Перуна, це невимовна втрата», – пригадав знайомство зі Станковим Богдан.
Чоловік був учасником усіх проукраїнських заходів, які попри все таки відбувалися в Одесі. Події 2 травня 2014-го в Одесі, Революція Гідності, АТО – усе це шлях Олександра. Саме він з однодумцями не дав зняти український прапор з будівлі Державної адміністрації, коли у місті відбувалися заворушення з метою створення «Одеської республіки» у 2014 році.
Того ж року Перун вступив добровольцем до батальйону «Січ». Два роки він боронив наш спокій на сході країни. Після розформування підрозділу Олександр повернувся до рідної Одеси. Чоловік мав активну громадську позицію, виступав проти незаконної забудови міста та усіляко перешкоджав захопленню земель. Важко згадати якусь акцію на підтримку інтересів містян, у якій не брав би участь Олександр.
«Я пам’ятаю, коли були протести проти забудови одеської візитної картки – «будинку з однією стіною», Перун з величезною кувалдою у руках руйнував незаконну прибудову. Стоячи на висоті третього поверху, він кричав нам: Дівчата, бережіть голови, зараз ми це все приберемо!» – пригадала мітинг у 2017 році одеська журналістка Олена.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр з перших днів вступив добровольцем до ТРО. Підрозділ, де служив захисник, базувався під Одесою, та Олександру хотілося робити більше. Він відчував, що буде більш корисним безпосередньо в бою, та перевівся у штурмову бригаду. Восени бійця відправили на Бахмутський напрямок.
«На жаль, познайомився я з ним уже на великій війні. Він був добряком зі світлими очима, з серйозним багажем націоналістичної діяльності та різних пригод. Інколи, біля багаття на полігоні або на позиціях, ми ділилися своїми пригодами та разом сміялися від душі. Останні місяці він був радий тому, що перебуває на цьому складному напрямку та не сидить в тилу. Для нього ця битва була Честю. Чи знаєте ви багато людей, які б раділи тому, що їх відправлять на Бахмут? Він був одним з таких людей», – зауважив побратим Максим Соловей.
Переглянути цей допис в Instagram
Товариш загиблого Руслан Ігнатович описав Перуна як людину, яка ніколи не «піарилася» на війні та всією душею хотіла звільнити Україну від російської навали.
«За вісім днів до загибелі Саша написав, що їхні позиції постійно накриває арта. Ці повідомлення з передової найцінніші. Я розумів, що Саша захищав кожного з нас. І якою ціною. В останньому своєму повідомленні Перун мені написав: «Ми чекаємо вже цього наступу. Хочеться вже дати їм відсіч». Тебе дуже не вистачатиме, друже. У Вальгалі ти продовжуєш свій героїчний шлях», – пригадав друга Руслан.
Переглянути цей допис в Instagram
Снаряд від російського танка прилетів на позицію, яку Перун тримав із побратимами. Герой загинув 17 квітня 2023 року. Прощання з Олександром відбулося в Одеському будинку офіцерів. Побратими поклали воїну у труну сокиру – у такий спосіб вони віддали йому шану як воїну.
«Твоя заслуга, що Одеса українська.... Ти робив грандіозні речі й ніколи ними не хвалився.... Псевдо твоє – Перун. Володар неба, повелитель грому, блискавки та дощу, покровитель військової справи. Ти загинув за 10 днів до свого дня народження. Тобі мало бути 33», – пригадала загиблого племінника Наталя Кутуза.
Переглянути цей допис в Instagram
«Це була людина боротьби. Ми з ним познайомилися у боротьбі. Він жив у боротьбі і він загинув у боротьбі. Він був вірним другом, він був вірним соратником і побратимом, і відчайдушним військовослужбовцем», – розповів побратим загиблого Павло Скріннік.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0