Володимир Таран: Шевченка на 100 гривнях омолодили, бо так він нібито схожий на Ющенка
Таран є співавтором банкнот номіналом 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень – зразків 2003–2005 років
63-річний художник Володимир Таран любить гроші, але не так, як усі. Він створює їх значну частину свого життя. Закінчивши радіотехнічний та поліграфічний факультети Політехнічного інституту, Таран пішов працювати до банкното-монетного двору. Згодом (а на дворі тоді були дев’яності) пройшов стажування у швейцарській фірмі De La Rue Giori S. A., де вчився малювати гроші. Ще пізніше Володимир Таран разом із братами-близнюками Сергієм та Олександром Харуками створив художнє об’єднання «АртТріум», тобто – «три розуми».
Як то кажуть, одна голова – добре, дві – краще, а три голови – мабуть, взагалі ідеально. У кожному разі, саме у співавторстві з Харуками Таран представив чимало своїх цікавих розробок у царині пам’ятних монет та медалей. За що й отримав цілий ряд відзнак, зокрема, міжнародних. Так, у 2005-му «АртТріум» з ескізом монети із зображенням рисі та двох рисенят посів перше місце на щорічному міжнародному конкурсі Монетного двору Японії. А у 2009-му там же отримав Гран-прі – за монету «Тисячоліття монетного карбування в Києві». Сам же Таран є співавтором ескізів банкнот номіналом 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень – зразків 2003–2005 років.
Цим таланти сьогоднішнього співрозмовника «Главкому» не обмежуються. Володимир Таран є музейним художником, тобто тим, хто оформлює експозиції, працює у жанрі екслібрису та малої графіки, створює марки. Власне, із марок ми й починаємо, але торкннемося усіх тих проєктів, які Таран реалізував у Нацбанку, і передусім – випуску перших банкнот та монет незалежної України.
Пане Володимире, наша «велика війна», чи то пак повномасштабне вторгнення, першим ділом пішло у філателію. Марка «Русскій воєнний корабль» з’явилася 12 квітня 2022 року. Такий поспіх був виправданим?
Думаю, така швидка реакція була вчасна і потрібна, надто якщо згадати, наскільки всі тоді були дезорієнтовані. Єдине, що мені не подобається, так це матюкизація. Війна легітимізувала матюки, і не тільки в оцій марці. Зрозуміло, що де війна, там напруга та емоції, але принаймні марки та монети матюки зачіпати не повинні. Зрештою, є прекрасні українські слова, достатньо «гарячі», які можна використовувати. Та в кожному разі, до першої марки у мене претензій нема – слава богу, що вона вийшла.
А наступні марки – з псом Патроном, Кримським мостом тощо – як ви оцінюєте їх якість?
Як невисоку. Отут вже з мого боку була боротьба, я критикував ці марки, вони мали вигляд фотошопу, як підігрування смакам публіки. Переміг комерційний інтерес, адже за цими марками стояли черги… І все одно їх можна було зробити на значно вищому художньому рівні, але чомусь було вирішено використати спрощений, дилетантський підхід та певні кліше, але навіть і це зробили непрофесійно. Рівнятися на естетичний рівень «широких мас» – не завжди добре, публіку теж треба виховувати.
Пізніше з’явилися і «воєнні монети». Власне, той таки «воєнний корабль» «переплив» на одну з них. Чесно кажучи, їхня стилістика не вражає, а подекуди дратує, як, приміром, монета «Захисниці» із зображенням плахти, в якій, на думку Нацбанку, досі ходять наші жінки…
Щодо «Захисниць» я написав для Нацбанку рецензію. Хочете відверто? Там ляп на ляпі… Краще б її взагалі не було. Але я переконаний, що публіці сподобається. Власне, колекціонерам – так точно. Маю на увазі не тих, хто знається на монетах, а тих, хто купує їх для подальшого перепродажу.
Так, створення монети – довший процес, аніж створення марки. Але випускати такі монети, як «Захисниці», просто недостойно. Це рівень газетної статті «на злобу дня», а нам вже потрібна глибока аналітика, філософський погляд на війну. Так, і у монетах теж.
Воєнним подіям в Україні монети присвячували й інші країни. І вони досить різні: від максимально лаконічної естонської до барвистої, щедрої на детальну промальовку американської. А чи існують якісь останні «модні» тренди у створенні монет? Чи кожна країна карбує їх, як того душа забажає?
Немає як таких трендів, є загальне для усіх бажання здивувати споживача та колекціонера. Але якщо говорити про Америку, то там домінує класичний, я б сказав, академічний підхід. Вони не дуже покладаються на авангард. Монета, про яку ви кажете, – із серії «Ліберті», вона стандартна, просто наближена до української тематики, тобто, грубо кажучи, розфарбована у наші кольори.
Діаметрально протилежними до американських є монети, які карбують країни Балтії, і та ж монета естонська, приміром, про яку ви говорите. Але особливо я б виділив монети латиські, там образність – просто таки вищого ґатунку.
Інші підходи демонструють Японія та Китай – вони більше покладаються на свої традиції, на власні естетичні смаки. Своє обличчя має Казахстан. Але кожен, зрештою, як може намагається задовольнити попит.
Давайте до конкретних прикладів. Що цікавого з технологічного боку ви можете відзначити?
Приміром, лазерне гравіювання на монетах. Але і це вже переходить у розряд буденності. Зрештою, купуєш станок – і гравіруй собі, скільки хочеш. Але якщо безкінечно повторювати одне й те саме, надто скоро стане нецікаво. Бо головне не те, що ти використовуєш, а як ти це використовуєш. Технології не повинні шкодити змісту, який вкладають у мистецьку річ.
А повноколірність монети – це хіба не цікаво?
Нецікаво. Це так званий тампонний друк, котрий на ті ж такі чашки чи інші предмети наносять, тільки тут він пристосований до монет. А так – кольоровий друк, та й все, як у звичайній поліграфії… Інколи це здешевлює монету. Хоча є й технології, які дозволяють робити об’ємний друк, але якщо нанести колір на пласку монету, це, м’яко кажучи, не вражає взагалі. Та й не в кольорі справа. Якщо є ідея, котру колір підкреслить та поглибить, то це одна річ, а якщо розфарбовка заради розфарбовки – то вже інша. Потрібне розкриття задуму, гармонія між формою та змістом.
Монети з впаяними капсулами – що скажете про них?
І це не є новим. Була ідея випустити монету до 200-річчя Шевченка з капсулою, в яку була б вкладена земля з його могили у Каневі. Банально? Банально. У світі все вже винайдено – і велосипед, і монети з капсулами. Але знову ж таки – як втілити… Художня реалізація може бути дуже оригінальною і переважити технологічні прийоми. Та, на жаль, це ніяк не було втілено, бо ідея не пройшла – чи то часу забракло, чи ще якісь причини завадили…
Аналогічно хотіли використати у монеті дерево з козацької чайки – була одна така чайка з дуба, піднята з дна біля Хортиці… Планували присвятити чайці монету і поекспериментувати з капсулами – просто щоб напрацювати майстерність. Але і дуб, і земля з Канева так і застигли на рівні ідей. Може, колись хтось щось зробить у цьому напрямі.
Але до вашого питання про нестандартні прийоми: іноді дуже цікаво працює форма. У Латвії випускають монети не круглі, а у формі вісімки, і це також працює на розкриття змісту, який у цю монету вкладено.
Так, звучить незвично. Але давайте ще на конкретних прикладах – на монетах (одна – українська, інша польська), присвячених борщу – розберемо, наскільки ми просунулися уперед…
Друга монета – не зовсім польська, її карбували на замовлення банку «Південний», тобто замовник наш і художник наш, єдине – карбували її на монетному дворі у Польщі. Мені ця монета нагадує меню у національному ресторані. Це банальний хід. Ми завжди маємо прагнути придумати те, чого ще не придумано, або придумано, але не розкрито так, як ми намагаємося розкрити.
Ну а перша – взагалі повний анахронізм, виконана в естетиці 1970-х років. Тобто так випускали монети за Брежнєва, але тоді, чесно кажучи, виконавська майстерність була вищою. Але тут… Вітрячки, хатки – ну скільки ж можна? І чому саме жінка з борщем? Чоловіки не їдять борщ? Ми ж йдемо в Європу, а тут суцільні кліше, які себе віджили – на кшталт того, що місце жінки – на кухні…
Розкажу історію, яка не має відношення до монет, але має стосунок до борщу. Бачив у Нью-Йорку, у ресторані «Веселка» футболки, присвячені України. Зі слоганом «Наші серця б’ються для України». У цьому написі, зробленому англійською, обіграли «beat» та «beet» і замість «б’ються» підставили «буряк». Непогано, адже буряк – основа борщу, а мова йде про мерч у національному ресторані. Для мене це – небанальна інтелектуальна гра, така, яка змушує мозок працювати. Це вже не просто штамп, а це гарний приклад того, як річ може причарувати.
Із чого починається творення монети або банкноти? Художнику дозволено проявити ініціативу та постукати до банківської установи з пропозицією випустити монету?
Оскільки ми з товаришами з 1994 року співпрацюємо з Національним банком у цій царині, то можемо собі дозволити постукати і не тільки постукати. Ми пропонуємо готові теми і розробляємо дизайн цілої серії. Буває, що нашу ідею підтримують відразу, а інколи пропозиція відлежується кілька років.
Тобто з чиновниками з Нацбанку непросто?
Складне питання. У нас чомусь кожен бюрократ свято переконаний у тому, що він знається та розбирається на речах, далеких від його компетенції. А це і дивує, і дратує. Ну бо коли ти йдеш до стоматолога – навіть якщо ти великий чиновник – то не вчиш його лікувати зуби. Тож дозвольте художникам «краще знати», які повинні бути монети.
На жаль, в Україні це дуже часто вирішують люди, максимально далекі від мистецьких речей. Когось із них часом вдається переконати у своїй правоті, але інколи це справа марна. Буває й так, що про твою розробку згадують за кілька років і лише тоді вона «іде на ура». А за кордоном дизайн монет все-таки відданий на відкуп фахівцям.
Але ваші монети подекуди мають світову відзнаку. Монета «Спадок», створена вами у співавторстві з Сергієм та Олександром Харуками, потрапила за підсумками 2022-го в сотню найкращих монет зі всього світу. Мабуть, це щось на кшталт Нобелівської премії у монетній царині. Таке визнання додає вам ваги в очах людей, які приймають остаточне рішення щодо випуску монет?
І так, і ні… До речі, не «Спадком» єдиним – нашого авторства Нацбанк вже викарбував понад 300 монет. Звісно, якийсь авторитет ми маємо, але з іншого боку, нам все одно повсякчас доводиться підтверджувати свій фаховий рівень та наявний потенціал. Знаю від колег з-за кордону, що кожне їхнє досягнення переводить їх на новий рівень. У нас все не так. Ти можеш мати хоч би й Шевченківську премію, але при цьому залишатися ніким. Це прикро, але мене особисто це стимулює. Хоча коли ти постійно мусиш комусь щось доводити, це спустошує.
Вашому «Спадку» були присвячені публікації у стрічках новин, проте мало де згадувалося прізвище автора. Художники, які працюють у цій царині, звикли до того, що їхні витвори залишаються анонімними?
До цього я спокійно ставився. Мені цікавіше, щоб монети карбували, щоб вони «зростали», кращали… І не тільки мої монети. Хоча віддавати належне авторам також дуже важливо.
Був період, коли знайшлися заздрісники, які питали «а чому виходять монети одних і тих самих людей?», і в НБУ вирішили – щоб не дратувати публіку і не акцентувати увагу на авторах – нехай імена не звучать.
Зараз з цим вже простіше – почали частіше згадувати автуру, тож проблема, вважаймо, вирішена. Хоча, повторюю, мені до цього байдуже.
До речі, про коло ваших колег. Кого б ви могли відзначити? Чиї роботи запам’яталися? От, наприклад, сподобалася монета-пазл з чотирьох фрагментів, присвячена знаменитій на увесь світ золотій пекторалі з Товстої Могили. Але знову таки – вказати автора складно, бо у медіа його ім’я не фігурувало.
Мені якраз теж подобається ця робота. Створила її наша колега Наталія Фандикова – імпонує мені і її підхід, і її роботи… Вона показує гарний рівень мистецтва монет… До речі, ініціатива належала їй – вона запропонувала ідею, запропонувала квадратну форму. І, як бачимо, це було реалізовано, причому успішно. На Наталію, без сумніву, слід рівнятися.
А ви чули, який був скандал з монетою Сергія Майдукова «Країна супергероїв. Дякуємо енергетикам!»? Критика була настільки гостра, а реакція агресивна, що тираж навіть вимагали вилучити і знищити. А я – навпаки – став на бік художника…
Пане Володимире, але ж вона така дивна, ця монета… На аверсі дуже вже стилізована рослина, а на реверсі, даруйте, якийсь Стоунхендж…
На аверсі – соняшник. Ця квітка означає сонце, світло, тепло – все те, що дають нам енергетики. Мені заімпонувала ця ідея, і, хоча до самої монети претензії могли би бути, я все ж вважаю, що треба ламати стереотипи та йти в ногу з новими тенденціями. В цьому примітивному нібито малюнку відчувається рука майстра, бо тут не все так примітивно і не все так просто, як здається. Мої внутрішні цензори спочатку заперечували, але потім прийняли цю монету.
Знаєте, я почав поважати Пікассо, хоча спочатку він мені не подобався. Просто проаналізував, який шлях він пройшов від реалізму до кубізму – це ж неймовірно…
Ваша монета, присвячена україно-польській дружбі, теж є неймовірною – у формі серця, що складається з двох половинок. Тож все таки: пошуки митців, що працюють у царині нумізматики, йдуть у напрямку форми, матеріалу, кольору чи всього відразу?
Можу сказати особисто про себе. Для мене пошуки, це: 1) якнайкраще розкрити суть, 2) бути небанальним, 3) бути інноваційним – щоб твоя робота хоч трохи відрізнятися від інших. Все решта – колір, форма, метал – є другорядним.
…Чому форма серця? Тому що ще рік тому у Польщі все було у жовто-блакитних серцях, і на мене це вплинуло. Я подумав, що можна було б зробити монету з двох половинок, одна з яких символізує те, що українець п’є свою чашу до дна і ділиться захистом із поляком, якого він боронить ціною свого життя, а поляк натомість розламує хліб.
Забудемо про нинішні непорозуміння, бо суть наших – українських і польських – взаємин є саме такою: бути поряд і разом.
Про які найбільш незвичайні монети сучасного світу ви могли б розповісти?
Знаєте, монети – це як висока мода, котра кожен рік пропонує щось нове. І те, що викликало захват вчора, сьогодні вже не модне і позбавлене шарму.
Те, що мене дивувало в монетах вчора, сьогодні взагалі не справляє враження. У свій час я дуже захопився литовськими та латвійськими монетами – у них рівень художнього втілення ідеї художника дуже високий, чи не найвищий взагалі. Також вражають своїм аскетизмом фінські монети… Мені цікаво розглядати не окремі монети, а те, як країна загалом «тримає стрій», як вона не провалюється нижче заявленого рівня.
У вас – як пишуть довідкові видання – був «банкното-монетний період творчості», коли ви долучилися до цілої серії банкнот НБУ. А до того ви у 1994 стажувалися у швейцарській фірмі De LA Rue giori SA, де вчилися малювати гроші. Давайте перенесемося у 1990-ті, коли в обігу були ще купони, а грошова реформа тільки планувалося. В Україні тоді бракувало фахівців, які могли б грамотно і красиво оформити українську валюту?
Чесно кажучи, що їх взагалі не було, бо ніхто із цим не працював. Гроші тоді робили у Москві, а в Україні таке не практикувалося… Хто малював перші гроші? Та просто графіки та дизайнери. За зразок вони брали валюту якоїсь країни і додавали туди українську специфіку. Тому перші купюри нагадували все, що завгодно, навіть долари. Займалися ними аж ніяк не фахівці з боністики.
Скажу так: дизайн паперових грошей – лише вершина айсбергу. Адже існує ще й така утилітарна річ, як захист, який часто невидимий, часто – не поєднуваний з іншими прийомами захисту, все це треба скомпонувати і при тому ще тримати якусь композицію. Створення купюр – це тривалий процес, бо треба врахувати геть усе, і технології друку, і папір, і захисні стрічки – словом, усе.
«Картинка» – це, знаєте, тільки пів справи, важливіше, що там за цією картинкою стоїть…
Одну з ваших монет – «Софіївський парк в Умані» – відзначив тодішній голова Нацбанку Віктор Ющенко. Це він вам запропонував долучитися до створення перших українських купюр?
Ні. Ми вже почали працювати з купюрами, а на дозвіллі створювали ескізи перших монет. Їх тоді все ще карбували у Москві, а також у Словаччині, у Польщі… Ескізів було багато, Ющенко ніяк не міг вибрати, та нарешті справа зрушила з місця, коли вибір зупинили на цьому парку в Умані. Отак і почалася наша робота з НБУ.
Як ви самі оцінюєте паперові грошові одиниці незалежної України? Вони нам вдалися?
Враховуючи наші тодішні можливості і нашу недосвідченість, скажімо так: на свій час вони вдалися. Якби все залежало тільки від художників, купюри могли би бути цікавішими, але коли на кожному етапі втручається номенклатура… Втім, про це ми з вами вже говорили…
Була вимога, приміром, щоб Богдан Хмельницький був саме в шапці і саме з пір’ям, але через ту шапку і те пір’я його обличчя виходило зовсім маленьким. Доводилось щось обрізати – або шапку, або пір’я. Я розумію, як тяжко було першим художникам. Так, не все у них виходило гладко, але вони поспішали плюс відчували на собі чиновницький тиск.
Чому на купюрах було вирішено зображувати митців та вчених, а не, приміром, політиків чи державних діячів? Грубо кажучи, чому Шевченко та Леся Україна, а не Бандера чи Шухевич?
Це був історичний, складний процес – процес становлення державності української. Рішення ухвалювали компромісні, і тоді не могло бути ані Бандери, ані Шухевича, це очевидно. Те, хто мав бути зображений на купюрах, визначала голосуванням Рада Нацбанку. Напевно, зараз все було б інакше, і рішення були б інакшими, і портрети на купюрах.
Розповім таку історію: якось у нас була делегація із Нідерландів, яка подарувала нам 100 гульденів. Подивились ми на ці сто гульденів, знизали плечима і подумали про те, що ця купюра схожа на етикетку від консервної банки. І це при тому, що в Нідерландах стільки видатних пам’яток, які можна було б зобразити!
Але знаєте, тепер я скажу так: нам би дожити до того часу, коли ми повністю позбавимося комплексу неповноцінності і перестанемо доводити собі та іншим, що ми існуємо, що ми є, що ми цінні – в тому числі й через гроші. Зараз, звісно, ситуація міняється, і національна самосвідомість росте, але… Але, мабуть, іще недостатньо.
Час від часу банкноти «перемальовують», модернізують. Навіщо це потрібно? Чи це пов’язано із новими знахідками у царині захисту купюр?
Частково так, бо з’являється новий захист від відробок або ж як мінімум модернізується. Але є й інші причини. Зараз оголошено конкурс на нові євро – чому? Та тому, що з’являється нова тематика для купюр, нові цінності зрештою – ось як у нас зараз. Виникають нові підходи до різних сфер життя, і це також потребує відображення.
Щодо євро, то зараз, приміром, проводиться конкурс з відбору нової тематики. Одна з тем – птахи як символ свободи. Вже не вікна та мости та двері, як було перед тим, а саме птахи. І це вже рух вперед, я вважаю. Свобода – це актуально, і дуже важливо, якщо художник відчуває, що буде затребувано через 15-20 років, бо новий ряд купюр створюється як мінімум саме на такий час. І філософський підхід тут дає відповіді на багато питань… (Станом на зараз вже відомо про те, що Європейський центральний банк визначив шортлист тем, які будуть зображені на наступному поколінні банкнот євро: це теми «Птахи і річки» та «Європейська культура» – «Главком»).
Іншим шляхом йдуть американці. Вони більш консервативні, у них підходи до валюти мало міняються. Але переважна більшість країн оновлюють свою валюту – і через нові технології, і через нові реалії.
До речі, про американців. Думаю, ви погодитеся, що долар аж ніяк не назвеш високим зразком боністики. Це доволі «скучна» купюра. Тим не менш, це ніяк не впливає на іміджеву вагу долара. Плюс ви вже наводили приклад нідерландського гульдена… Звідси питання: чи так важливий зовнішній вигляд купюр, якщо вони надійні та захищені від стрімкої девальвації?
Це дійсно цікаве якесь питання, яке потребує цілого дослідження. Як я вже казав, американські пам’ятні монети – більш консервативні та створені за зразками звуженої тематики. Але це – Америка з її кількасотлітньою історією. Ми ж лише самостверджуємося на світовій арені. Природно, що у наші купюри хочеться запхати всю українську історію. Так, це певною мірою меншовартісний підхід. Тож краще застосувати гарний сучасний дизайн, показати свою майстерність, і це приверне до нас увагу і, можливо, світ зацікавиться нашою давньою історією і культурою.
Можливо, прагнення відповідати сучасності полягають, зокрема, у тому, що Тарас Григорович на купюрі у сто гривень, як відомо, відчутно помолодів та позбувся своєї смушевої шапки? Про що ця історія для вас – про суто рандомний вибір його нового зображення чи про позбавлення від стереотипів?
Шевченко помолодшав частково з нашої ініціативи. А коли малювали князів, то дослухалися до думки історика Брайчевського – це він розвіював сумніви щодо того, чи голили бороди в часи Київської Русі… З тими бородами була ціла катавасія – їх то приробляли князям, то «голили» їх.
Так а що казав Брайчевський?
Він казав – голити… А щодо молодшого Шевченка, то це всі підхопили, бо казали, що молодий Шевченко на молодого Ющенка схожий… Шапку ми з нього зняли, бо сказали, що досить вже на купюрах зображувати стару людину – краще молоду та перспективну, з потенціалом, щоб це метафізично і на країну вплинуло. Іншими словами, вже плели абищо, щоб тільки процес з місця зрушив, бо чиновники – консервативні і змінити з ними щось дуже важко.
Перша українська вертикальна купюра номіналом 20 гривень вашого авторства. Яка доля цієї роботи? Чи піде вона «в маси»?
Вона вже «в масах» і виконує платіжну функцію, просто купюра ця колекційна, як колекційними бувають і монети. Нею цілком можна розплатитися, але коштує банкнота 200 гривень, тоді як номінал має 20. Мало хто захоче таку купюру залишати у супермаркеті.
Свого часу ви були відзначені цілим рядом премій у США, Японії, Італії… Ці країни приділяють особливу увагу мистецтву виготовлення грошей. А де зараз «світова столиця» нумізматів та боністів? Яке місто, країна, регіон є законодавцем мод?
Важко сказати. Гадаю, немає такого міста і такої столиці. Є певні кластери у світі, де домінують фірми, які займаються захистом грошей, виготовленням устаткування для перевірки купюр тощо. Це може бути Америка, Британія, окремо – Китай чи Японія. Можуть бути фірми, які, власне, виготовляють купюри на замовлення – візьмеш таку банкноту до рук і розумієш, що її робила швейцарська фірма – це відчутно за стилістикою.
Усталеного законодавця немає, а є ряд дизайнерських підходів, і часом вони дуже відрізняються. Бачив нові норвезькі банкноти, які робили дві різні фірми: одна відповідала за «лице», а друга – за зворотну сторону. Так от зворотна сторона більш-менш звичайна вийшла, а «лице» виглядає як блюр, тобто як розмите зображення. Але це не брак, це дуже-дуже делікатний малюнок, який зображує море. Варто лише придивитися і ти все бачиш – море, вітер, корабель тощо.
Потім я читав у світових критиків, що це – дуже інноваційний підхід, і що в майбутньому на нього багато країн будуть орієнтуватися, хоча багато ким він і не сприймається. Але мені такий підхід сподобався, як подобається взагалі все нове.
Тобто відповідаючи на ваше запитання: для мене найостанніші законодавці мод – це норвежці. Донедавна ними були швейцарці – вони робили дуже цікаві гроші, також вертикальні, але їх останній ряд вже, як на мене, кічуватий. Хоча там і супер папір, і рівень захисту просто неймовірний, і собівартість купюри така, яку мало хто може собі дозволити…
Ваш прогноз: людство коли-небудь відмовиться від карбованих грошей та перейде винятково на електронні? Якщо так, то воно, вочевидь, чимало втратить, адже цілий пласт його життя можна буде побачити тільки у музеях чи приватних колекціях…
Думаю, Україні це не загрожує. Принаймні, упродовж найближчих 50 років. В демократичних країнах зараз це неможливо, бо людина повинна мати вибір – як їй зручніше розраховуватися – онлайн чи «живими» грошима.
А колекційні монети будуть випускатися у будь-якому разі, бо це окремий бізнес, який стоїть дещо окремо від обігових грошей. І комерційні структури будуть так само замовляти пам’ятні зразки грошей – як от той таки банк «Південний» замовляв у поляків монету «Борщ».
Так що в цьому відношенні все функціонуватиме так, як і функціонувало.
Скажуть, а ви самі зібрали за життя колекцію монет та купюр?
Ні. Бо спочатку ти починаєш збирати щось досить інтенсивно, а потім бачиш, яке велике море цього всього існує, розпорошуєшся, а згодом ловиш себе на думці, що тобі вже насправді нічого не подобається.
Чесно кажучи, я втратив інтерес саме до колекціонування, маю лише суто професійну зацікавленість у процесах, пов’язаних зі створенням грошей. Так що зібрав я хіба що свої власні монети, які сам малював, та й те – спочатку все чітко фіксував, а потім занехаяв це діло, і зараз навіть не впевнений, що всі останні монети у мене є.
Бо якщо ти рухаєшся уперед, то завжди хочеться більшого – щоб зростав не твій особистий рівень, а рівень того, у що ти вкладаєш зусилля. Мабуть, у цьому проявляється зрілість та насиченість життям.
Наталія Лебідь, для «Главкома»
Коментарі — 0