«Дуже мало українських спортсменів доносять світу правду про війну з Росією»

Початок цього року став надзвичайно успішним для українського скелетону. 16-річний Ярослав Лавренюк виборов «срібло» Юнацьких олімпійських ігор. Нагорода такого рівня стала першою в історії українського скелетону.

Але в історії цього досягнення не обійшлося без скандалу. Багатьох українських вболівальників спорту обурило, що очільник Національного олімпійського комітету Вадим Гутцайт у своєму привітанні Лавренюка «забув» про Михайла Гераскевича – одного з тренерів Ярослава та очільника Всеукраїнської федерації бобслею та скелетону. Також не був згаданий і лідер українського скелетону Владислав Гераскевич, який також причетний до успіху 16-річного Ярослава.

«Главком» поспілкувався із Владиславом Гераскевичем про перспективи українського скелетону, проблеми олімпійського руху в Україні, ситуацію з допуском до змагань росіян, які підтримують війну та про зіркових українських спортсменів, які привертають увагу світу до російської агресії.

Владиславе, ви давно відомі своєю патріотичною позицією. 11 лютого 2022 року під час Олімпіади у Пекіні ви продемонстрували плакат з текстом No war in Ukraine. Як змінилося Ваше життя після цього?

На той момент, ще до початку Олімпійських ігор, вже була інформація про скупчення російських військ біля українських кордонів. Тоді мова йшла про 100 тис. солдатів. На момент Олімпіади, вже на момент саме змагань, ми прийняли рішення: якщо ситуація не буде покращуватись, то будемо робити акцію, якось закликати до миру. На момент мого виступу вже йшла мова про 200 тис. солдатів, тобто ситуація тільки погіршувалась. Саме тому тоді я вийшов з плакатом, саме тому акція взагалі відбулася. Звичайно, відчуття саме під час акції трохи реально дивні: ти там виносиш зараз плакат заради миру у 21 столітті...

Якою була реакція на цю подію?

Закордон здебільшого підтримав: і Китай, і Корея, і Америка, і Канада, і майже всі країни Європи. Я отримав дуже багато повідомлень. Була дуже негативна реакція з Росії, навіть якісь пришелепуваті російські депутати якось реагували. Негативна реакція, що було дуже дивно для мене на той момент, була і зі сторони очільника НОК України Сергія Бубки, і зі сторони тодішнього очільника Мінспорту Вадима Гутцайта. Це передали не особисто від них, а через співробітника Мінспорту – людину, яка була в делегації. Тоді я цього не зрозумів. З плином часу я почнаю розуміти, чому був незадоволений Бубка.

Які наразі у вас відносини з НОК України?

Доволі складні... Я дуже довгий час відвідував багато заходів НОК, завжди підтримував і був завжди за розвиток Олімпійського руху. Але, знову ж таки, з початку повномасштабного вторгнення я не дуже розумію багато дій з боку НОК України. Після Олімпіади в Пекіні відносини сильно погіршилися, потім Сергія Бубки просто не було ніде. Він просто зник на якийсь час після початку повномасштабного вторгнення. Хоча ми, українські спорстмени, створили групу у WhatsApp. Тоді в нас була дуже націлена робота на відсторонення російських спортсменів від Паралімпіади в Пекіні. Нам потрібна була дуже велика допомога: ми записували звернення, публікували якісь листи. Я завдяки колегам з інших країн збирав підписи закордонних спортсменів. Ми старалися змінити щось. Що мене більше всього дивувало на той момент: працівники НОК були в нашій групі, вони також допомагали . Ми в них напряму просили в групі контакти. І тоді я чудово памʼятаю наскільки люди були незадоволені, що немає Сергія Бубки. Вони казали, що не можуть з ним зв’язатися, і не могли це також пояснити.

Потім було недолуге звернення від НОК, яке з'явилось, здається, лише за кілька днів, після початку повномасштабного вторгнення… У ньому, зокрема, країна-агресор прямо не була не названа. Ніякої конкретики не було. Потім Бубка зник взагалі з інформпростору. І ми дійшли до того, що зараз є вже розслідування BihusInfo, яке, як на мене, має достатньо велику доказову базу. Але досі ми не маємо якоїсь ясності щодо ситуації з цим розслідуванням.

Пізніше, під час засідання Комісії атлетів НОК, я запропонував, щоб ми подали рекомендацію щодо відсторонення Сергія Бубки з посади у виконкомі НОК України. Але мене не підтримали. Більше того, після цього вже мені почали доносити інформацію з попередженням: «Ти будеш відсторонений з Комісії атлетів».

Я стараюся робити свою справу – відсторонення російських спортсменів від змагань. Ми розуміємо, що їхня участь в Олімпіаді – це дуже великі ризики, що ці спортсмени будуть використовуватися в російській пропаганді. Ті росіяни і білоруси, які зараз уже здобули олімпійські ліцензії… Це абсурд для мене… Люди, які відкрито підтримують війну, мають бути відсторонені. Саме тому маємо боротися, щоб це змінити. У нас було кілька засідань Комісії атлетів НОК, я на них був присутній, тобто мене не вигнали… Щось обговорюємо, щось робимо, але знову ж таки, те, як працює НОК, та як працює Комісія атлетів, мені не подобається.

Ми згадали про Комісію атлетів НОК. На вашу думку, як має вона функціонувати і чи має її діяльність повністю залежати від рішень Національного олімпійського комітету?

Це зараз саме так і відбувається: ця Комісія є залежною від НОК, але цього не має бути. Комісія атлетів НОК – доволі сильний орган. Він пресдтавляє спортсменів, це – голос української спортивної спільноти. Саме тому голова Комісії атлетів НОК (колишній дзюдоїст Георгій Занатрая – «Главком») має посаду у виконкомі НОК України.

Ця комісія має робити корисні справи для українського спорту та України. Але, на жаль, поки що я такої роботи не бачу, тому я дуже розчарований.

«Хочу, щоб після закінчення моєї кар’єри, український скелетон не закінчився»

Поговоримо про ваш вид спорту. Фанати українського скелетону бачать, що скелетон стає одним з потужних зимових видів спорту для України. В Україні з’явився медаліст Юнацьких Олімпійських Ігор (Ярослав Лавренюк). Які наразі перспективи цього виду спорту?

Ми також дуже раді, що в нас розвиток. І це для мене, напевно, одна з цілей: я хочу, щоб після закінченню моєї кар'єри не закінчився український скелетон. Ми з моїм батьком Михайлом почали цей вид спорту в Україні. Я став першим, хто почав виступати на міжнародних змаганнях, на Олімпійських іграх. Для нас цей шлях був надскладним... Багато з чим ми мали проблеми, багато-багато було труднощів на цьому шляху, і для нас зараз дуже важливо, що ми маємо нове покоління. Що є Ярослав Лавренюк – срібний медаліст Юнацьких Олімпійських ігор. Це один з показників того, що на юнацькому рівні ми дуже-дуже сильні, одні з найкращих у світ. У минулому році, під час першого в історії Чемпіонату України зі скелетону, ми спілкувалися з суддями. Один з них, видатний бобслеїст Бенджамін Маєр (багаторазовий призер чемпіонатів Європи та світу – «Главком»), сказав, що зараз ми перебуваємо десь на третьому-четвертому місці у світі (після Німеччини і Британії), якщо говорити про розвиток скелетону. Отже, рухаємося в дуже правильно напрямку.

Я продовжую критикувати очільника НОК Гутцайта. Бо під час Юнацьких олімпійських ігор там були присутні Томас Бах (очільник Міжнародного олімпійського комітету – «Главком»), велика кількість голів міжнародних спортивних федерацій... Чому там немає очільника нашого НОК України? Не зрозуміло... Їдуть його заступники, ще низка людей з НОК, але не їде президент НОК, щоб говорити про інтереси України. Для мене це не зрозуміло… Я вважаю, це ненормально. 

Очільник Всеукраїнської федерації бобслею та скелетону Михайло Гераскевич

фото: glavcom.ua

Чи не впливають на фінансування Всеукраїнської федерації бобслею та скелетону розбіжності у поглядах між вами та Міністерством молоді та спорту України і Національним олімпійським комітетом?

Ці конфлікти мало впливають на фінансування тому, що значну кількість фінансів ми змогли знайти поза бюджетом: працюємо зі спонсорами, з закордонними організаціями…

Щодо державних коштів, то, наприклад, бобслей мав отримати з державного бюджету 2 з чимось мільйони гривень, але нам ті гроші пообіцял, а потім – не виділили. Тобто ми, як федерація і спортсмени, їх не бачили. Ми маємо зараз юних бобслеїстів, які будуть брати участь у наступних Олімпійських іграх, але на них ми фінансування не змогли отримати. Тобто ці гроші були тільки десь на папері, але ми їх не маємо.

Я, наприклад, не отримую зарплатню від Міністерства молоді та спорту, тому що мої досягнення та мої місця в топ-10 Кубку світу не були достатніми для колишніх керівників міністерства ... Зараз керівництво в міністерстві змінюється і перешкод трошки стає менше. Мінспорту стає більш відкритим. Мене це дуже дуже тішить. Те, що я бачу у соцмережах: хоча б почалися зустрічі з закордонними партнерами в більш такому активному ключі. Я вважаю, це дуже хороший напрямок роботи, через відсутність якого ми дуже багато критикували колишнє керівництво.

Вам багато років обіцяли побудувати стартову естакаду? Чи може зрушитися в позитивний бік це питання з урахуванням успіху Ярослава Лавренюка?

Перший раз нам обіцяли її, напевно, після юнацьких Олімпійських ігор в Ліллехаммері у 2016 році, але все це завершилося тільки розмовами. Пройшли Олімпійські ігри в Пхьончхані у 2018 році, там де я показав другий особистий результат у збірній після «золота» Олександра Абраменка… Я тоді посів вище місце, ніж будь-хто з представників нашого найбільшого зимового виду спорту – біатлону. Був дуже успішний виступ, мені тільки 19 років виповнилось. Тоді нам також обіцяли, пан Гутцайт обіцяв естакаду, що вона буде побудована… Але ось вже 2024 рік, естакади ніякої немає. Ми і бачимо, що є проблема старту серед спортсменів нашої команди. Саме для тренування швидкого старту і потрібна ця естакада. Але у нас немає скелетоністів, хто стартує дуже швидко. Можливо, якби була естакада, Ярослав би виграв ці юнацькі Олімпійські ігри. І, звичайно, мої результати також були б набагато кращими, але ми відштовхуємося від того, ящо маємо.

Ярослав Лавренюк – срібний призер Зимової Юнацької Олімпіади-2024 у скелетоні

фото: НОК України

Після Юнацьких Олімпійських Ігор у соціальних мережах Вадим Гутцайт привітав з медаллю лише батька Ярослава Лавренюка, не вказавши всіх членів команди, які доклали значних зусиль для цього успіху. Зокрема, не згадав він і вашого батька, тренера та очільника Всеукраїнської федерації бобслею та скелетону Михайла Гераскевича. Хоча, у такому ж дописі щодо біатлоністки Поліни Пуцко були зазначені усі тренери. Це особистий конфлікт чи щось інше?

Скріншоти з привітаннями очільником НОК Вадимом Гутцайтом скелетоніста Лавренюка та біатлоністки Пуцко

Не те щоб я сильно хотів бачити ці привітання… Але мені показували, бо я сам подивитись не можу, тому що заблокований в соціальних мережах паном Гутцайтом. Напевно, через те що критикую його. Я дуже вдячний татові Ярослава, вони зробили колосальну роботу, вдячний іншому нашому юному скелетоністу Владиславу Клименку. Тому що він наступав на п'яти Ярославу і показував дуже сильний старт, Лавренюка підштовхувала ця конкуренція всередині команди.

Але все ж таки не будемо забувати, що Михайло Гераскевич, як головний тренер команди, проводив майже всі тренування з Ярославом… Я також намагався всіма силами допомагати. Це робота всієї команди. Мені не дуже прикро, що мене не згадав у своєму дописі пан Гутцайт. Вболівальники спорту, люди, які слідкують за скелетоном знають, що ця медаль – робота усієї команди, і мені цього достатньо.

Від ексміністра Гутцайта до виконуючого обов’язки на цій посаді Бідного. Як ви оцінюєте діяльність Матвія Бідного на посаді міністра молоді та спорту?

Я точно радий, що з’являється відкритість. Ми бачимо це з першого дня. Напевно, Бідний доволі відкритий до змін. Бачимо поїздки за кордон, більше спілкування з закордонними колегами. Хоча, був наказ про бойкот змагань, де присутні росіяни, українськими спортсменами, який був підписаний Бідним, але також ми до кінця не розуміємо, хто був його ініціатором. Я був сильно проти того наказу, я досі вважаю, що це була дуже велика помилка.

Також я не дуже був радий бачити світлини Бідного з паном Бубкою. Я цього теж не зрозумів.

В.о. міністра молоді та спорту України Матвій Бідний на фото разом з ексочільником НОК Сергієм Бубкою

Загалом ж вектори роботи Бідного наразі позитивні. Важливо, що з'являється прозорість в роботі. Це ключове, аби Міністерство працювало краще.

«Хотілося б бачити більше заяв від українських спортсменів щодо війни»

Ви – один з тих спортсменів, які проводять дуже активну медійну діяльність, ведете роботу щодо недопуску російських спортсменів до міжнародних змагань. Яка зараз ситуація всередині міжнародної Федерації скелетонного та бобслейного спорту? Адже ми розуміємо, що зовсім скоро це питання стане нагальним через наближення Зимових Олімпійських Ігор-2026, які пройдуть у італійському Мілані.

Ми готуємось до конгресу Федерації скелетонного та бобслейного спорту, який пройде влітку. Питання доволі складне. Ситуація у нас на сьогоднішній день: російський спортсмени повністю відсторонені.

Наша федерація є не настільки фінансово потужною і є дуже залежною від МОК. Тому рішення щодо росіян, скоріше за все, буде якось тотожне з рекомендаціями МОК. Ми будемо боротися, будемо робити все можливе, щоб їх не допустили до змагань. Ми вже збираємо інформацію щодо тренувальних зборів російських скелетоністів і бобслеїстів в анексованому Криму. Зокрема, для збору цієї інформації використовуємо матеріали «Главкома», «Трибуни», Base of Ukrainian sports, проєкту Watchers.

Багато доказів є і щодо спортсменів, які є членами ЦСКА. Таке членство суперечить рекомендаціям МОК щодо допуску росіян до змагань.

Чи є активними українські спортсмени в боротьбі проти росіян на міжнародних стартах? Адже хто, як не вони, найбільше зацікавлені у відстороненні представників країни-терориста.

Хотілось би, щоб такої активності було більше. Якщо ми говоримо про теніс, наприклад, де росіяни допущені… Наші дівчата боряться, вони говорять про війну. Вони говорять це у післяматчевих інтерв’ю, вони висловлюють позицію, використовують ту медійну платформу, яка їм надається, задля інтересів України. Вони говорять, що треба допомагати Україні. Вони говорять, що коїться в Україні, про ті жахіття, про обстріли. І це важливо. Вони намагаються боротися за відсторонення.

Навіть перебуваючи на передовій, наші тенісисти Олександр Долгополов і Сергій Стаховський продовжують говорити про те, що російські спортсмени мають бути відсторонені. І при цьому керівництву світового тенісу доводиться реагувати. Вони вимушені коментувати.

Є, наприклад, легка атлетика. Там, де російських спортсменів немає. Але, наші дівчата відстоюють позицію України. Вони говорять не тільки за легку атлетику, а й за весь спорт, що російських спортсменів там не має бути. Ярослава Магучіх, Марина Бех-Романчук, Анна Рижикова продовжують говорити, кричати про те, що російських спортсменів не має бути на Олімпійських іграх. І це дуже-дуже міцна позиція.

На жаль, не у всіх видах спорту ми це бачимо. Навіть від тих українських атлетів, у чиїх видах спорту допускають до змагань росіян, не лунають заяви щодо засудження таких допусків. Якщо ми візьмемо, звичайно, ту кількість спортсменів, яку ми маємо в Україні, то про війну говорить, на превеликий жаль, не дуже великий відсоток. Хотілося б більше.

Ілля Мандебура, для «Главкома»