Чим українська школа краща за британську? Розмова з учителькою, яка повернулась із UK до UA

Ангеліна Юрчишин полишила роботу у Кембриджі і повернулася до Києва

Від початку повномасштабного вторгнення виїхали за кордон 8,2 млн українців. З них майже 2,5 млн, станом на серпень, не повернулися.

Учителька початкової школи Ангеліна Юрчишин спочатку також виїхала. Після того, як у перші дні вторгнення на будинок поряд з її домом на Осокорках у Києві впали уламки російського літака, жінка вирішила рятуватися. Причому їхала без жодного плану: де житиме, на які кошти, ким і де працюватиме? Зрештою так дісталася Великої Британії і знайшла роботу за фахом у Кембриджі. Але за рік повернулася до Києва.

В інтерв’ю «Главкому» Ангеліна Юрчишин розповідає, чим початкова шкільна українська освіта відрізняється від британської, що вона б запозичила у цьому плані в англійців, як вчила мову і як допомагала її опановувати своїм учням – біженцям з України. А найцікавіше – чому всупереч загальним уявленням про українців, які начебто не збираються на Батьківщину, попри перспективу кар’єрного зросту у Кембриджі взяла і повернулася до Києва.

«Я ходила по школах і казала: мені потрібна робота»

На початку повномасштабного вторгнення Росії ви виїхали до Великої Британії. Чому саме до цієї країни і які були альтернативи?

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я спочатку була принципово налаштована залишатися в Україні. Але на сусідський будинок, у ніч на 25 лютого, впали уламки літака. Російський пілот катапультувався біля нашого дому. Я побачила кров, потім його тіло. Мене це дуже налякало. Я зібрала речі і поїхала спочатку на захід України, а потім у Польщу. Не знала, куди далі рухатися, їхала, куди очі дивляться. Так я змінила шість чи сім країн: Польща, Словаччина, Італія, Іспанія…

І коли вже я була в Італії, то міркувала залишатися там. Однак випадково, на Facebook однієї вчительки побачила інформацію, що зараз Британія надає візи, і є можливість зареєструватися, отримати спонсорську сім'ю і поїхати до цієї країни. Оскільки я завжди хотіла на стажування до Англії, то вирішила спробувати. Я подала документи і мені відповіла сім’я, що вони готові мене прийняти. Так я і поїхала до них жити. Виїхала з України на початку березня, а в Англії опинилася 5 травня.

У перші дні повномасштабної війни підбитий російський Су-27 впав на житлові будинки у Києві

фото:Telegram/PavlovskyNews

Першим ділом я вирішила знайти роботу. Прийшла у джоб-центр. Там сказали, що я дуже швидко знайду роботу із такими даними і досвідом. Зі мною була рекомендація з моєї школи в Україні. Але коли я почала шукати роботу, то зрозуміла, наскільки це важко. Складно одразу на позицію учителя потрапити, до цього потрібно пройти рік перекваліфікації. А у мене на це часу не було, бо потрібні гроші на життя.

Ще такий момент зазначу: із десяти резюме, які я надсилала електронною поштою, дев’ять узагалі не відкривали. Один лист таки відкрили, але не відповіли.

У Великій Британії шкільний навчальний рік триває до 21 липня. Тобто у них лише один місяць і тиждень канікул, на відміну від нас. Потенційні роботодавці мені відповідали (якщо взагалі відповідали): «Очікуйте у черзі на 2024 рік», або «Очікуйте повідомлення від нас». Або писали, що вони не можуть мене прийняти, бо не маю досвіду саме в Англії. Тож я просто почала приходити у школи і казати керівникам, що мені потрібна робота. Отак я прийшла до однієї зі шкіл, яка є найновішою у Кембриджі на даний час. І раптово одразу натрапила на директорку. В Англії з роботою не так, як в Україні, де тобі сьогодні подзвонили і сьогодні ж запросили на співбесіду. Там це дуже тривалий процес.

Директорка запропонувала поспілкуватися і під час розмови сказала, що готова мене прийняти. Але працювати я почала не одразу. В Англії ще близько місяця тебе перевіряє поліція. Також було декілька етапів до прийняття на роботу: інтерв'ю з директоркою, письмовий тест і відкритий урок. Пройшовши усі ці перевірки, я приступила до роботи асистентом учителя.

Які знання перевіряли?

Тестування не було важким. Було декілька відкритих запитань на кшталт «Чому ми маємо взяти на роботу саме вас?», «Як ви вважаєте, чому ця посада асистента учителя для нас настільки важлива?». Такі формулювання запитань стали причиною того, що тепер у роботі з дітьми я дуже акцентую увагу на написанні творів. Адже закордоном беруть на роботу не за якимось тестуваннями з академічної частини знань, працедавець акцентує увагу на твоїй здатності пояснити свою думку.

Що це за робота асистента, наскільки вона складна? Як її оцінювали?

Особливість англійської системи працевлаштування у тому, що спочатку вони тебе підтримують, а вже потім перевіряють. Тобто я у перший місяць відчула максимальну підтримку з боку усіх. Моя англійська мова на той момент ще не була такою, якою вона стала потім, і дуже багато моментів мені було важко зрозуміти через мовний бар'єр. Мені дуже допомагали колеги. Я просто підходила до них і казала, що те і те я не розумію, поясніть.

Я працювала у класі з прекрасною вчителькою на ім’я Елла. Вона дуже молода, перший рік після університету, але… Я вже оцінила, наскільки у них довершена університетська система, що молода вчителька одразу після університету була нереальним профі. Ця учителька мені дуже допомагала, підказувала. До роботи у Великій Британії я чотири роки в Україні пропрацювала вчителькою і розуміла, чого від мене очікують.

Наприклад, в Україні асистент учителя – це здебільшого психологічний супровід. Тобто ти допомагаєш дитині з адаптацією, допомагаєш заспокоїтися, зосередитися, супроводжуєш дітей кудись.

А в Англії асистент вчителя більше зосереджений на навчальній частині. Тобто коли вчитель, наприклад, викладає для 30 дітей, якась їхня кількість можуть потребувати допомоги. Наприклад, семеро з них не зрозуміли тему, тоді асистент проходить з ними цю тему наново. Так вирішується проблема викладання для великої кількості дітей у класі. І, відповідно, батькам не треба платити репетиторам, чи самим пояснювати цю тему дитині вдома.

Наступного року я вже мала можливість стати вчителькою, але вирішила повернутися до України.

У Києві – також великі класи, при цьому частина дітей часто вимушено навчаються онлайн. Вочевидь, також не усі добре засвоюють матеріал. Але запровадження асистентів – додаткове навантаження на бюджети. Значить, скопіювати цей досвід нереально за відсутності додаткових коштів і фахівців? Чи вихід є?

В Україні я працюю у приватній школі. У мене зараз 20 дітей у класі, це не так і багато. Я ніколи не працювала у державних навчальних закладах України, але я сама вчилася у державній школі і знаю проблему зі слів колег, які працюють у державних школах. В Україні, дійсно, немає асистента вчителя у кожному класі. Асистенти, в основному, працюють тільки якщо клас має інклюзивних діток. І це справді проблема, адже одна людина, працюючи з тридцятьма дітьми, умовно, до другої години дня просто емоційно вигорає.

Мені здається, що це була би дуже класна практика, якби у кожному класі працювали саме два вчителя, а не вчитель і асистент. Я знаю, що є приватні школи, які мають таку практику. Тобто учителі можуть домовитися між собою, що ти викладаєш те, а я це. Ви міксуєте роботу, розумієте, кому яке навантаження дати, можете поділити обов’язки. І ти одноосібно не відповідаєш за всіх дітей, маєш підтримку, працюєш у синергії.

«У початковій школі класи міксують кожен рік»

В Україні початкова школа – чотири класи, і майже усі дисципліни викладає один вчитель, а як у Великій Британії?

В Україні один вчитель веде дітей з першого по четвертий клас. Я вважаю це великою проблемою. Так, дуже добре, якщо тобі трапилася чудова вчителька. Але це не завжди можливо. Буває таке, що людина не підійшла. Тобто одна вчителька не може підійти усім 30 дітям, це нормально, адже є різні характери, психотипи тощо.

Тому в Англії кожен рік протягом шести років початкової школи змінюється вчитель. Наприклад, вчитель відпрацював перший рік з конкретним класом. А наступного року він іде до паралельного класу, натомість до його старого класу приходить інший учитель. Потім, через рік, новий учитель знову замінює попередника. Авжеж, бувають винятки, коли один вчитель, чисто теоретично, не може часто міняти класи з огляду на невелику кількість самих класів у школі.

І ще – чим далі, тим більше додається нових учителів. Наприклад, після другого класу з’являється новий учитель музики чи новий учитель фізкультури. В українській системі у тебе в одному класі можуть вчитися восьмирічка і десятирічка. У мене, коли я вчилася у школі, були однокласники на півтора року старші за мене. У Британії таке неможливо. Різниця у віці має вимірюватися місяцями, а не роками.

Окрім того, що змінюється вчитель, у дитини змінюється ще й клас. Тобто керівництво школи міксує дітей у класах також кожен рік. Чому це круто? Тому що дитина вчиться адаптуватися під різні обставини, різні колективи, різних вчителів.

На прикладі нашої британської школи можу сказати, що після року навчання діток міксували, і у наступному класі у дитини залишилося лише чотири однокласники, з якими вона вчилася минулого року. Всі інші – нові.

Як ухвалюється рішення, де і з ким дитина навчатиметься наступного року?

Вчителі збираються на нараду десь у березні-квітні і вирішують, як будуть формуватися класи на наступний рік. Вони вносять свої пропозиції, відповідно до особливостей характеру кожної дитини. Наприклад, я вважаю, що ці конкретні діти мають якісь співзалежні стосунки і їх варто розділити на наступний рік. Або я бачу, що дитина постійно булить якусь іншу дитину, таких би я теж розділила.

А думка дітей при цьому враховується? Адже за рік діти можуть здружитися і насправді допомагати одне одному у навчанні, а не тільки займатися булінгом.

Дітей не питають. Але вчителі настільки дитиноорієнтовані, що вони самі враховують той момент, про який ви кажете. Тобто враховують, щоби для дітей така зміна не була травматичною. Якщо ми бачимо, що є дружба між дітьми, яка класно впливає на них, то їх розділяти не будуть. Але якщо ми бачимо, що це дві дитини, які один день дружать, а інший – конфліктують, їх розділять, щоби не було оцих тригерних ситуацій.

Як показує практика, у вересні, з початком навчання, діти можуть пошкодувати про такі зміни: «Ой, як же мені хотілося би знову бути у тому класі», або «Як же я сумую за своєю вчителькою». Але через місяць, так працює дитяча психіка, дитина вже повністю адаптується і все їй подобається. Такими кроками формується оце вміння адаптуватися до будь-якого середовища і у будь-якому колективі.

Як враховується гендерний фактор, чи є обов’язковим, щоби було у класі порівну дівчат і хлопців?

Можу робити висновок тільки з власного досвіду. У нас була нова сучасна школа, де враховувалися всі оці гендерні, релігійні моменти. У мене у класі було тільки чотири британські дитини з 25. Решта – діти з різних країн, різної національності і різного віросповідання. На дівчат і хлопчиків їх ніхто не ділив, просто враховували особистісні особливості.

«В українській школі діти вчать англійську по 10 років і все одно не можуть говорити»

Діти різні, з різним рівнем володіння англійською. Як вони адаптувалися, підтягували мову? Чи були серед них українці, яких ви також навчали?

Так, були. Це взагалі історія, яка дуже чіпляє за душу. Я прийшла до директорки, коли влаштовувалася на роботу, і вона поцікавилася, звідки я приїхала. Я відповіла, що з України, і вона прямо аж розквітла. Сказала, що тепер точно бере мене на роботу, адже у них є проблема. В одному з третіх класів, (за українськими мірками це був би другий клас), є три українських дитини. Двоє з них – близнюки, і у них був дуже важкий адаптивний період. Увесь вересень я до них приходила до школи. Це на етапі, коли ще мене не взяли офіційно. Бо у керівництві школи просто не знали, що з ними робити, жахливо проходила адаптація. Хлопчики перекидали столи, перекидали все у кабінеті, могли когось вдарити. У них просто трагедія була через те, що вони не могли висловити свої почуття англійською. У них накопичувалася агресія.

Отже, так я працювала і у своєму класі, і у паралельному із цими дітьми, з акцентом на українських дітей. Я допомагала їм адаптуватися у середовищі і вивчити мову. У моєму класі також було двоє українських дітей і у паралельному – одна дитина. До речі, близнюків, за британськими стандартами, не можна тримати в одному класі, тому їх розділили (така практика існує і в інших школах та дитсадках світу, це робиться для того, щоби кожного з близнюків суспільство сприймало як окрему особистість, і щоби самі близнюки не замикалися у своєму «мікрокосмосі» – «Главком»).

В Україні останнім часом усі, і влада зокрема, говорять про те, що англійську треба вчити ледь не з дитячого садочка. Але для цього бракує педагогів. Ви допомагали українським дітям вивчити англійську. Поділіться тепер секретами. 

Одразу скажу, що я не вчителька англійської, я вчителька початкових класів. Зараз у нашій український школі є тільки один англомовний предмет – це Science (предмет про науку), який я привезла з Англії і викладаю. Але оскільки я в Англії отримала дуже класний досвід навчання дітей англійської, щоби вони її швидко опанували, я використовую ці навички і в Україні.

Наприклад, навіть на перервах між уроками навчаю дітей англійській мові, просто тому, що мені це подобається.

У чому полягає особливість? У тому, що для будь-якої дитини, коли вона потрапляє до англомовного середовища, надважливі перші декілька місяців, оскільки у неї формується мовне ядро. Вона ще нічого не говорить, не може нічого написати, не може нічого сказати, вона знає три фрази, типу: Can I go to the toilet? або I want to drink some water, або I’m hungry. Але через те, що вона як губка вбирає всю цю мову, це закладає фундамент. І у якийсь момент дитина просто починає говорити цілими конструкціями, цілими фразами, цілими змістовними реченнями.

Наша проблема у тому, що діти в Україні вчать англійську протягом усієї школи, 10 років і більше, але потім все одно її не знають, бо не можуть говорити. У нас дуже багато часу приділяють граматиці, але ми не даємо дітям можливості говорити, слухати, сприймати мову органами чуття.

Якщо ти хочеш, щоби дитина якомога швидше почала говорити англійською, нехай вона споживає англомовний контент. Навіть якщо дитина не розуміє кожне слово, нехай вона їх бачить чи чує, і вони природньо запам’ятовуватимуться.  

Людина, яка працює з дітьми, має розуміти, у чому полягає суть дитиноорієнтованості. Якщо ми хочемо навчити чомусь дітей, ми маємо робити це щиро, використовуючи усі свої знання. Чи можемо ми створити стовідсоткове англомовне середовище в українській школі? Авжеж ні, тому що ми хочемо, щоби діти і українську знали на хорошому рівні. Але ми можемо використовувати методи, про які я сказала вище.

Наприклад, учитель початкової школи, який, умовно, не знає англійської, може керуватися порадами англомовних викладачів і вмикати дітям контент, навіть не перекладаючи його, а просто залучаючи дітей до його споживання. Я кожного ранку вмикаю дітям британських або американських ютуберів і просто перші 15 хвилин перед уроками мої діти дивляться англомовний контент. Без перекладу. А вже потім я дітей українською можу запитати, чи зрозуміли вони, про що йшлося. Як показує практика, перший місяць-два дитина мало що розуміє, а під кінець першого семестру вже розуміє 80% всього контексту. У дітей інформація набагато швидше засвоюється. Дитина набагато швидше і набагато легше може опанувати те, що довго опановує дорослий. Тому я за те, щоби всі вчителі привчали себе до думки, що усі діти мають знати англійську.

Якщо ми створимо отаке середовище, де багато наочних матеріалів, багато роздруківок у класі, багато завдань мають англомовну частину… Все це можна легко створити. До речі, можна як приклад навести досвід Латвії. Вони латиську вивчають як першу, але все рівно діти у них англомовні вже з раннього віку – через велику кількість англомовного контенту.

«Учитися одночасно у двох школах – це як працювати на двох роботах»

В Україні чимало скарг від батьків та учнів на надто складну шкільну програму, а ще й з «домашкою». У Британії також дають домашні завдання? Як у дітей розподіляється день і скільки часу відводиться на відпочинок?

Навчальний день триває з 8:00 до 15:00. Домашніх завдань у дітей немає. Так, їм задають «домашку» на вихідні, але її виконання необов’язкове, хоча ми закликали виконувати, якось заохочували. Але у цілому вважалося, що після школи дитина вчитися не має. Тому що день, насправді, дуже насичений. І мені це подобається.

В українській школі наші психологи схиляються до думки, що є час, коли у дитини максимальна концентрація уваги. І саме у цей час ми, учителі, маємо давати найбільшу кількість інформації. Тобто, наприклад, вважається, що дитина може всидіти сконцентровано 40 хвилин. Тому і уроки у нас по 40 хвилин, і 10 хвилин перерва. Мені це не дуже імпонує.

У британській школі є перший навчальний блок з 8:00 до 11:00. Ця частина називається Math and English. Під час заняття учитель розуміє, скільки часу слід витратити безпосередньо на математику, а скільки на англійську. Тобто дивиться за дітьми. Наприклад, якщо діти втомлені і не сприймають інформацію, то найкращий інструмент перепочинку – це руханка. Якщо діти втомились писати, то робимо гімнастику для рук, або якусь нейропсихологічну гру. Щодо безпосередньо перерви між навчальними блоками, то є перерва з 11:00 до 11:15, потім двогодинний навчальний блок, потім одногодинна перерва на обід і прогулянку. І потім знову навчатися, це вже останній навчальний блок за день. Така система мені подобається набагато більше.

Але у нас не так. Тому що у більшості, на жаль, навіть у «Новій українській школі» працюють вчителі старої формації, і вони звикли, що дитина 40 хвилин просто сидить, пише і слухає пояснення. В англійський же школі у дітей постійно змінюється діяльність. Відповідно, діти не так втомлюються, як у нас. Бо 40 хвилин висидіти і мені важко.

Але якщо міняти формат на англійський, наші школи просто не встигнуть за українською програмою, вам не здається? Якщо порівняти річні українську і британську програми, у чому різниця?

Звісно, у британців також є програма, якої вони повинні дотримуватися. У них, як і у нас, також свої стандарти. Але багато рішень про те, що відбувається у школі, залежить від її керівництва. Це організаційні моменти, наповненість класів, залучення різних експертів до навчального процесу, залежно від фінансових спроможностей школи.

Щодо того, як встигнути і чому є проблема у нас. В Україні у вчителя є 40 хвилин уроку. За цей час маєш викласти тему. Не встигаєш – твої проблеми. В Англії ж за рахунок великих навчальних блоків вчитель сам може корегувати, визначати, скільки буде математики, а скільки англійської, наприклад. Інколи я відчуваю, що тему за 25 хвилин уроку вичитала і всі діти зрозуміли. А інколи мені і 40 хвилин недостатньо. Мати цю опцію – коригувати час на вивчення певної теми – це дуже круто. 

Як оцінюються знання?

В Україні 12-бальна система з п'ятого класу. За програмою «Нова українська школа» є чотири рівні: високий, достатній, середній і початковий. У цьому наша система майже ніяк не відрізняється від британської, адже і там, і там немає оцінювання у початковій школі. Проте, на жаль, українські вчителі старої формації досі інколи намагаються дітей оцінювати.

Британська система пропагує, що рівні знань виставляються не для дитини, а для вчителя. Тобто я собі у журнал ставлю відмітки про певний рівень знань дитини, щоби передати далі, іншому вчителю інформацію про знання дитини, щоби і самій розуміти, який був прогрес у дитини. Натомість сама дитина не посвячена у цю інформацію. Те, що хтось повільніше опановує матеріал, а хтось швидше, – це не їхня помилка, це їхня особливість. І вчитель робить ці помітки для себе, аби розуміти, як працювати з дитиною, на чому зробити акцент.

Усі британські школи мають свою форму. Це обов'язкова історія

А як тоді розуміти, наскільки дитина засвоїла впродовж навчального року програму? Чи є практика залишати учнів на другий рік?

Я не знаю щодо залишання на другий рік у школі загалом. Але у початковій школі я такого не зустрічала. Усіх переводять до наступного класу. Просто у наступному класі учителі акцентують на чомусь увагу, на якихось предметах, з якими у дитини були проблеми. Наприклад, українські дітки, які ще не дуже добре знають англійську, все одно переходять у наступний клас. І це нормально.

Як показує практика, у школярів настільки насичена і класна програма, що вони просто не можуть перейти до наступного класу «нульовими».

Слід додати, що для дітей відвідування школи є обов’язковим. Якщо дитина не відвідує більше трьох днів, то школа звертається до соціальних служб, аби вона розібралася з причинами. Мені це дуже подобається. Бо в Україні є проблема: наприклад, дитини «за сімейними обставинами» два місяці немає у школі, а виявляється, що вона на морі. І потім під кінець навчання авжеж у неї проблеми з опануванням матеріалу.

У британських школах є штрафи за невідвідування без поважної причини. Якщо дитина відвідує всі уроки, вона все одно щось вивчить.

Часто батьки, чиї діти навчаються за кордоном, скаржаться на те, що їхні дітки мусять і у місцеві школи ходити, і онлайн займатися в українських, а це величезне навантаження. Чи знайома вам така проблема? Як її вирішували?

На мій погляд, вимога вчитися онлайн в українській школі – примхи української влади. Не має бути такого, щоби дитина обов’язково вчилася і там, і там. Якщо дитина вчиться в Англії, то нехай там і вчиться. Якщо у Польщі, то нехай тільки у Польщі. І якщо захоче повернутися, українська школа не має права її не прийняти. На мій погляд, у початковій школі вчитися у двох школах водночас дуже важко. Від цього у дітей психологічні проблеми: нервові зриви, агресія, небажання бути закордоном. Інколи і самі батьки не розуміють: вчитися одночасно у двох школах – це як працювати на двох роботах. Це не ОК, особливо знаючи, скільки домашніх завдань дають в Україні.

Якщо дитина у старших класах має розуміння, що хоче вступити в український виш – інша справа. Але це вибір дитини, тоді має бути мова і про українську школу, українські вимоги.

Я з дуже багатьма батьками українськими спілкувалася в Англії. І вони всі обрали шлях, аби дитина навчалася в одній школі – англійській, без онлайн-навчання в українській.

Як британські учителі відрізняються від українських? У Британії також більшість вчителів – жінки?

Зовсім нещодавно читала дослідження про те, що чомусь люди думають, що тільки в Україні вчителюють здебільшого жінки. Насправді, у більшості країн світу у цю професію жінки ідуть частіше за чоловіків, і в Англії так само. Можливо, вчителів чоловічої статі в Англії побільше ніж в Україні, тому що там ця робота не така низькооплачувана. Але все рівно більшість вчителів – жінки.

Але ніяких гендерних стереотипів у школі немає. Головне, аби фахівець був професіоналом.

Відмінність учителів англійських і українських дуже велика. Йдеться про рівень оплати праці, можливості зростання. Директори в англійських школах можуть отримувати достатньо великі гроші. І це, звісно, не може не надавати велику перевагу британській системі освіти. У них набагато краща університетська система за нашу.

Британські колеги розповідали, що випускника тамтешнього педагогічного вишу просто не допустять до роботи з дітьми, якщо він не опанував матеріал. Тож вони випускаються вже готовими до виконання професійних обов’язків, бо мають дуже хорошу базу. Натомість в Україні з університету випускаються дуже недосвідчені люди, бо вони не мали можливостей отримати цінні знання і практику, як це відбувається у Великій Британії.

Можу говорити тільки про свій досвід роботи в Англії. Я, асистентка учителя без досвіду роботи в Англії, з досвідом роботи в Україні, з освітою, але не англійською, отримувала близько 1,3 тис. фунтів на місяць, з вирахуванням податків. Вчитель-початківець отримує близько 2 тис. фунтів. Далі кожен рік, залежно від досвіду, якихось надбань зарплата рухається вгору. У них там теж є категорії, як в Україні. У нас, як пам’ятаєте, є вчитель-методист, вчитель першої, другої категорій. Як це називається у Британії я не знаю, але щось на кшталт цього теж є.

Директор школи може отримувати зарплату близько 8 тис. фунтів на місяць.

«Щодо шкільного харчування – у мене був шок»

Шкільна форма обов’язкова у Великій Британії? Які стандарти щодо зовнішнього вигляду?

Можу говорити за початкову лише школу. Усі школи мають свою форму. Це обов'язкова історія. Але це якісна форма. Тобто ти купуєш форму саме своєї школи, йдеться про комплект зимового та легкого одягу, зі спідничками для дівчат. Є також зручна шкільна спортивна форма для уроків фізкультури.

В Англії у школах є система безпеки. Тобто заборонено усе, що може нашкодити здоров’ю. Навіть сережки у вухах, до прикладу. На фізкультуру дівчата точно не прийдуть з якимись обручами, браслетами, годинниками. Бо дитина може зачепитися за них, впасти і вдаритися.

Але дітям пояснюють, чому є та чи інша заборона. Щодо зачісок – немає ніяких обмежень. Принаймні у моїй практиці не було історій, де би щось забороняли. Але за зовнішнім виглядом дітей слідкують. У плані того, що звертають увагу, якщо дитина ходить кілька днів із немитим волоссям, або від неї постійно неприємно пахне, або у неї проблеми із зубами і вона на це жаліється. Тоді вчитель обов'язково звернеться до відповідних відділів у школі і повідомить інформацію вище, до соціальної служби. Ця система мені у них також подобається.

Обов’язком британських батьків є давати дітям фрукти до школи

Обіди для учнів платні? Чи здорова шкільна їжа у них?

Я точно знаю, що для українців було безкоштовно. Система працює приблизно як в Україні. Тобто є певні пільгові категорії.

Щодо того, яким є харчування, то у мене був шок. Бо не йдеться про якесь збалансоване харчування. Діти обідають картоплею фрі, нагетсами, кукурудзою з овочами. Найбільш здоровою з того переліку може бути запечена картопля з квасолею. А так зазвичай це піца, нагетси, тобто якась максимально незбалансована їжа. Окремо стоять салати та овочі. Але, як показує практика, діти їх рідко беруть.

Наскільки я розумію, у тамтешніх освітян така філософія, що дітям має бути смачно, діти мають поїсти. Краще нехай вони з'їдять шкідливе, але їстимуть, ніж взагалі проігнорують обід. Додам лише, що діти приносять із собою фрукти, які їдять у школі. Обов’язком батьків є давати дітям фрукти до школи.

Типовий обід у британській школі

фото Ангеліни Юрчишин

Що в українській освітній системі, на вашу думку, краще за британську?

От якраз наша система харчування у школі краща. Я не розумію, чому так в Україні її хейтять. Українська система шкільного харчування значно покращилася. Діти харчуються збалансовано, у них є вибір і є можливість щось придбати додатково. Я бачу, що влада цим займається. У Британії я бачу, що всім таке шкільне харчування OK і ніхто не протестує.

З української освітньої системи я би нічого не залишила. Там дідівщина, якщо можна так висловитися, коли старші колеги дозволяють собі применшувати заслуги молодших. Дуже велика корупційна складова у нас має місце, діти – це щось нижче за вчителя у плані ставлення. Я не знаю, що би я привнесла у британську систему освіти зі своєї державної української школи, де я навчалася.

Державну школу в Англії можна порівняти з приватною в Україні, приблизно. Я про наповнення, вчителів, фінансування. Я не працювала у приватних школах в Англії. Єдине, що знаю, вони там дуже дорогі, у класі по 5-10 дітей. Є практика пансіонів. Наприклад, батьки з інших країн хочуть, аби їхня дитина отримала британську освіту, то віддають її до пансіону, де вона перебуває 24/7. Знаю, що деякі українські заможні родини відправили своїх дітей до подібних закладів в Англії. Але я особисто не зовсім розумію цього рішення, адже державна школа в Англії дає хороший рівень знань, ще й безоплатно.

Попри такий прекрасний досвід і перспективи подальшого кар’єрного зростання, ви вирішили повернутися до України. Чому?

В Англії я була сама. До мене не мали можливості приїжджати мої рідні, бо не мають візи. Але навіть не це було першою причиною. Головним було те, що я повернулася саме на своє місце роботи, звідки поїхала. Усім серцем обожнюю свою школу, де працюю. Окрім того в Англії я працювала асистентом учителя, а тут – учителем. Я побоялася зважитися на цей крок. Бо це і зобов’язань більше, і на триваліший термін потрібно було заключити контракт. А в Україну хотіла, аби працювати з тими кейсами, які набула там.

І зараз я не шкодую, що повернулася, мені все подобається, мене усе влаштовує. Навіть в умовах війни я почуваюся на своєму місці. Мене чекали на роботі. Це якась така особиста історія, пов’язана з теперішнім місцем роботи.

Михайло Глуховський, «Главком»