Що світить Шарію? Інтерв'ю з головою правоохоронного комітету Верховної Ради
Сергій Іонушас: Держзрада – це найтяжчий злочин
Із початком активної фази війни Верховна Рада прийняла низку законопроєктів, які змінюють та унормовують роботу правоохоронних органів в умовах воєнного стану.
Голова парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас – виходець із «кварталівської» команди, до обрання депутатом очолював юридичну компанію, яка представляла інтереси «Студії Квартал 95». Перебуваючи в юридичному бізнесі, спеціалізувався на сфері патентів та захисту авторських прав.
Свого часу про Іонушаса говорили як про майбутнього генпрокурора, але в результаті він став головою ключового правоохоронного комітету у Верховній Раді, змінивши на цій посаді Дениса Монастирського, якого призначено міністром внутрішніх справ.
В інтерв'ю «Главкому» Сергій Іонушас розповідає, наскільки правоохоронці були готові до війни з Росією, як війна вплинула на роботу судів, що робити з колаборантами та чому навіть за нинішніх умов не треба забороняти Московську церкву.
«Кадрова проблема в судах під час війни посилилась»
Як ви оцінюєте, наскільки ефективно кожен правоохоронний орган діяв в перші дні війни і був готовий до неї?
У правоохоронній системі, з точки зору кількості людей, найбільшим органом є Національна поліція. Думаю, найбільш підготовленими була вона і Служба безпеки, і тільки потім вже Державне бюро розслідувань. Бюро економічної безпеки взагалі на той час було тільки створене. Певна статистика говорить сама за себе. Наприклад, Національною поліцією за час війни було розпочато близько 26 тис. кримінальних проваджень, з них приблизно 10 тис. – за фактами вчинення злочинів на території України військовослужбовцями Збройних сил РФ і їхніми пособниками. СБУ з початку війни здійснювала досудове слідство на рівні десь 8 тис. кримінальних проваджень за фактами вчинення злочинів, пов’язаних з військовою агресією.
Але тут є нюанси, такі собі процесуальні тонкощі: у деяких випадках провадження реєструються Національною поліцією, а потім прокурор визначає підслідність за СБУ. Так, слідчими Служби безпеки всього десь 1100 особам повідомлено про підозру, з них приблизно 700 – це громадяни РФ. Причому їм не лише повідомлено про підозру, а вже є факти передання до суду кримінальних проваджень як з боку Нацполіції, так і з боку СБУ. Але діяльність Нацполіції, дійсно, більш масова – вони на рівні з військовими на передовій захищають нашу державу. СБУ, в свою чергу, займається досудовими розслідуваннями, питаннями контррозвідки, разом із Національною поліцією запобігають діяльності диверсійно-розвідувальних груп, а також протидіють достатньо потужним кібератакам. Наприклад, за час війни, СБУ було знешкоджено приблизно 150 ДРГ і затримано 360 осіб. Дуже багато було знешкоджено ботоферм.
Щодо втрат військових оприлюднюються певні цифри, а скільки загиблих серед правоохоронців, бо не всі ж з них займаються кібератаками?
Якщо брати і поранених, і зниклих безвісті, і полонених, – це не більше тисячі.
Чи є інформація, як зараз працюють суди на окупованих територіях?
Слід зазначити, що Верховна Рада врегулювала питання роботи судів одразу після того, як почалися бойові дії. Ще на початку березня було підготовлено законопроєкт 7117 «Про внесення змін до Закону України про судоустрій статусу суддів щодо зміни підслідності, підсудності суддів». Цей законопроєкт і на той момент і зараз дуже важливий, тому що дозволяє голові Верховного суду в разі неможливості здійснення судом повноважень з об’єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану своїм розпорядженням визначати суд, який може здійснювати правосуддя замість нього. І ці зміни, в першу чергу, були обумовлені неспроможністю Вищої ради правосуддя здійснювати свої функції.
У перший місяць війни більшість судів і установ системи правосуддя, особливо в зонах проведення активних бойових дій, вимушені були закритися. Проте зараз ця ситуація суттєво змінюється. Ті ж районні суди в Києві вже працюють. Не здійснюють правосуддя приблизно десь 15-16% апеляційних та місцевих судів по всій Україні. При цьому варто зазначити, що тут є кілька питань: нестача людського ресурсу і питання пошкодження і повного руйнування приміщень. Повністю зруйнованими залишаються 62 приміщення судів від загальної кількості в 777 – тобто 8%. Також на тимчасово непідконтрольних українській владі територіях розташовані приміщення 66 судів.
За час військової агресії до лав Збройних сил вступили десь 350 суддів і працівників апаратів судів – це дуже багато, як на мене. А судді Верховного суду відраховують 60% своєї суддівської винагороди до фондів на підтримку ЗСУ.
Ну, добре, повноваження суду можна перенести в інше місце. А хто саме фіксує злочини, що відбуваються на окупованих територіях? Там же треба збирати докази...
Документування злочинів здійснює Нацполіція, СБУ, ДБР. Також розпорядженням голови Верховного суду було змінено територіальну підсудність у 132 судів – це Донецька, Луганська, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Чернігівська, Сумська, Запорізька і Житомирська області.
Насправді, є різні варіанти функціонування судів. На тимчасово окупованих територіях вони взагалі не функціонують. Були суди, які не функціонували через те, що поруч відбувалися бойові дії, а зараз вже працюють – наприклад, Печерський чи Шевченківський. Вони здебільшого розглядають питання, які стосуються кримінальних проваджень, тому що це має більш суттєве значення для держави. Цивільні справи також розглядаються, але в суттєво меншій кількості. Це пов’язане не тільки з безпосередньою наявністю суддів, а і з тим, що багато людей поїхали, наприклад, з Києва та Харкова. Тому вони просто не можуть з’явитися у свій місцевий суд. До речі, кількість цивільних позовів за час війни зменшилась, також ухвалено в рази менше судових рішень. Скоріш ж за все, це обумовлено тим, що іноді в людей просто немає грошей, щоб сплатити судовий збір.
Ви казали, що багато суддів та працівників апарату суддів пішли в армію, але це ж можна казати і про інших працівників правоохоронних органів. Умовно кажучи, виникли кадрові дірки. Наскільки вони є великими?
Така проблема є. Вона більше стосується не Нацполіції і СБУ, бо там все-таки люди, які приймали присягу і зобов’язані, з точки зору закону, боронити нашу державу на своєму місці, як і інші. Але якщо ми кажемо про апарат суду, де люди працювали на зарплату в 5-7 тис. грн, то кадрова проблема під час війни, дійсно, лише посилилась.
На сьогодні багато жінок покинули територію України, кудись переїхали. В деяких країнах їм виплачують соціальну допомогу, і перед ними постає питання – чи повертатися на невелику зарплату і працювати в апараті суду, чи все ж таки трошки почекати. Тому є нестача кадрів. Ця проблема з браком грошей існувала ще до війни, а зараз стала ще суттєвішою.
«Такої кількості злочинів наша правоохоронна система просто не очікувала»
Як наразі документуються злочини окупантів? Весь світ бачив відео СNN, де російські військові просто розстрілюють в спину мирних громадян. Але ж таких випадків було багато і не всі вони зафіксовані на камеру. Можна казати, що колись в Гаазі це все буде розслідуване, але які вироки прямо зараз можна винести на національному рівні?
Безумовно, зараз найбільш суттєвим викликом для правоохоронної системи та слідчих була саме фіксація та документування військових злочинів. Тому що деякі слідчі дії неможливо буде проводити потім. Але такої кількості злочинів, які відбулися за невеликий проміжок часу, наша правоохоронна система просто не очікувала. У деяких випадках, наприклад, у нічний час, слідчі дії неможливо проводити, у тому числі, з урахуванням комендантського часу.
Щодо фіксації злочинів, з точки зору чинного законодавства України, то Верховна Рада проголосувала за останні місяці багато змін до Кримінального процесуального кодексу, аби надати можливість і генпрокурору, і керівникам органів досудового розслідування діяти оперативно та ефективно, надавши їм багато необхідних повноважень. Відповідно до закону, який вже набув чинності, встановлюються певні правила, аби за певних умов представники Нацполіції працювали разом зі слідчими СБУ і оперативними працівниками інших відомств.
Як в Україні буде вирішуватися питання з полоненими росіянами? Бо у нас, наприклад, було гучне затримання пілота, який відзначився в Сирії, і встиг вбити мирних в Україні, і таких безліч. І що робити з нашими колаборантами, які відкрито переходять на бік ворога?
Стосовно цього пілота є кілька питань – зокрема й тих, на які не розповсюджується юрисдикція України. В Україні ж йому пред’явлено звинувачення за рядом статей нашого Кримінального кодексу, після закінчення досудового слідства, його провину ще має довести суд.
Стосовно відповідальності за колабораційну діяльність, то слід нагадати, що кримінальна відповідальність наших громадян за такі дії була введена парламентом лише два місяці тому.
Затримано десь 100 осіб, які активно сприяли загарбникам на тимчасово окупованих територіях. Насамперед, це – Київська область, Чернігів, Харків та Суми. На сьогодні правоохоронними органами зареєстровано та розслідується близько 500 кримінальних проваджень за ознаками кримінального правопорушення щодо колабораційної діяльності. Наскільки мені відомо, перші обвинувальні акти та кримінальні провадження вже передані слідчими Служби безпеки та Нацполіції до судів. Впевнений, що суди їх швидко розглянуть і незабаром будуть отримані перші вироки.
Чи є статистика, скільки справ було заведено у справах щодо мародерства під час війни, злочинів зроблених російськими солдатами?
Слідчими Нацполіції розпочато досудове розслідування в 7 088 кримінальних провадженнях у таких справах.
«Зараз на руках у громадян багато зброї, тому кількість злочинів впала»
Влада публічно відмовляється від заборони УПЦ МП під час війни у той час, коли представників цієї релігійної організації затримуються за те, що корегують вогонь росіян по позиціях українських військових. Як, на вашу думку, треба вирішити це питання у юридичній площині? Просто говорити, що ці злочини – це ініціатива окремих людей, а не представників однієї і тієї ж церкви?
Не хотів би казати про УПЦ МП як інституцію. І зрадниками, і колаборантами-підбурювачами можуть бути представники будь-яких конфесій. Ті ж мусульмани є і з боку загарбників, і з боку українців, що боронять свою землю. Стосовно ж висловів окремих осіб та їхній дій, якщо там є склад злочину, то вони мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Але це матиме особистий характер і не має розповсюджуватися на всю церкву.
Наприклад, та ж фракція ОПЗЖ у Верховній Раді припинила своє існування, бо кількість депутатів в ній стала менше, ніж треба за регламентом.
А нічого, що її діяльність просто заборонили рішенням Радбезу?
Призупинили діяльність партії, але у фракції можуть бути не тільки представники партії, а й інші особи. Відверто кажучи, вона саморозпустилася.
Тут якраз і можна провести аналогію: ОПЗЖ заборонили (хай і тимчасово), а УПЦ МП – «не на часі».
Не погоджуюся з такою аналогією. Політична партія впливає на всі процеси в державі.
А церква хіба не впливає? Остання історія із Жашкова, де місцевий піп публічно відмовляється відспівувати українських воїнів, бо вони… «розкольники».
Дивіться – Верховна Рада останнім часом працювала в воєнному режимі, і всі рішення, які розглядалася нашим комітетом, приймалися консенсусом між усіма фракціями і групами. І про колишню фракцію ОПЗЖ я зараз також говорю. Один зрадник – Ілля Кива – з нашого комітету та взагалі з країни вже зник, а наприклад інші члени цієї ж фракції – Григорій Мамка і Суто Мамоян – майже у всіх випадках голосували одностайно зі «Слугами» чи з «Голосом». Я би сказав, що у них конструктивна позиція – вони не тільки не заважали працювати, а й допомагали в багатьох питаннях вже після війни. Це не можна порівнювати з питаннями віри, бо церква в України поза державою. Але якщо окремі особи, незалежно від приналежності до фракції або віросповідання, є пособниками загарбників та чинять злочини, то вони невідворотно мають притягатися до кримінальної відповідальності. У даному випадку Служба безпеки та контррозвідка мають займаються цими питаннями.
На початку березня радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко заявляв, що рівень злочинності в Києві впав ледь не в шість разів. Чому війна призвела до таких парадоксальних наслідків і яка ситуація зі злочинністю наразі? Без урахування воєнних злочинів, звісно.
Статистичні дані саме такі, як каже Антон Юрійович. Але ми маємо розуміти, що багато людей просто виїхали чи тимчасово переміщені. Тому порівнювати нинішній рівень злочинності із рівнем до введення воєнного стану трошки некоректно. У багатьох є розуміння, що зараз на руках у громадян багато зброї, і тому деякі злочини не вчиняються, зокрема, через це. Також багато злочинів робилося у стані алкогольного сп’яніння, але в багатьох регіонах наразі обмежений продаж алкоголю. Плюс багато злочинів раніше скоювалося вночі, а зараз комендантські години. Тут багато факторів.
Ну, і ви знаєте, що багато людей, стосовно яких було обрано запобіжні заходи, зараз мають законну можливість щодо їхнього скасування та зі зброєю в руках ідуть боронити державу. Тобто тут присутня морально-психологічна складова для колишніх злочинців.
Наскільки, до речі, є масовим залучення таких людей до спротиву агресору?
Не є масовим, такі рішення приймаються в індивідуальному порядку за клопотанням прокурора. І ця норма не застосовується до осіб, які скоїли тяжкі та особливо тяжкі злочини, – вбивства, злочини щодо нацбезпеки. По суті, «заміна запобіжного заходу» на «бажання боронити нашу країну» не є звільненням таких осіб від кримінальної відповідальності. Після нашої перемоги, коли судді повернуться до розгляду справ стосовно цих людей, за наявності обставин та складу злочину, вони можуть бути і не звільнені від кримінальної відповідальності. Але з урахуванням пом’якшувальних обставин їм може буде призначене покарання нижчого рівня.
«Підставою для позбавлення мандата Медведчука може стати обвинувальний вирок суду»
Ми вже згадували про конструктивність колишніх депутатів від ОПЗЖ, а який статус у затриманого кума Путіна Віктора Медведчука, який підозрюється у держзраді? Якою, на вашу думку, буде його доля?
Він зник з-під домашнього арешту та з поля зору правоохоронців ще наприкінці лютого. Але при цьому він нікуди не тікав, тобто, напевно, щось вичікував. Ми ж знаємо, що дехто за три дні розраховував завершити цю «операцію». І якби відбулися більш трагічні події, можливо б, ця людина виконувала в них певну роль. Але, на відміну від Киви, який сам попросив позбавити його депутатського мандата, Медведчук, наскільки мені відомо, не писав жодних заяв. Підставою для позбавлення його мандата може стати обвинувальний вирок суду. Впевнений, що всі необхідні слідчі дії щодо його справи проводяться вчасно та відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу, та досудове розслідування буде закінчено у найкоротший термін.
Щодо блогера Анатолія Шарія, якого було затримано в Іспанії, але поки не екстрадовано до України? Його ж теж підозрюють у держзраді.
Зрозуміло, що зараз він буде казати про якесь політичне переслідування. Але в нього дуже серйозні звинувачення – окрім держзради, ще й за статтею про порушення рівноправності громадян за расовою, національною приналежністю, релігійними переконаннями та іншими ознаками. Шарій же завжди підкреслював, що є громадянином України, то нехай і відповідає тепер за українськими законами. Тепер вже суд Іспанії буде приймати рішення щодо його екстрадиції.
Я не занурений у таємниці слідства, але, якщо йдеться про державну зраду, то досить суттєвим є, коли саме ця зрада була вчинена. Якщо це сталося під час воєнного стану, то найбільше покарання – пожиттєве позбавлення волі. Парламент же вніс відповідні зміни до законодавства щодо покарання за державну зраду та диверсії, але це вже суд буде вирішувати – 15 років чи пожиттєве ув’язнення. Держзрада – це найтяжчий злочин, а коли такі злочини вчиняються під час воєнного стану, це є кваліфікуючою ознакою.
Хто ще, окрім Медведчука та Шарія, може потрапити під таку «роздачу»?
Точно знаю, що Державне бюро розслідувань веде слідчі дії щодо Киви. Тут же навіть йдеться не про право, а про особливий цинізм. Людина, ще будучи членом комітету з питань правоохоронної діяльності, вже виступала на російських телеканалах. Але зі складу народних депутатів таких людей точно буде небагато. У Службі безпеки, Нацполіції і навіть серед суддів – їх також дуже мало. Але, на жаль, вони є і будуть покарані найближчим часом.
Ви є головою Комісії з питань правової реформи. Наскільки війна змінила ці реформаторські процеси? Загальмувала, пришвидшила, спрямувала в інший бік?
Зараз зміна процесів відбувається так само швидко, як змінюється наша мапа воєнних подій. У нас в Комісії є команда: є керівник відповідної підгрупи заступник керівника Офісу президента Андрій Смирнов, є Всеволод Князєв, який не так давно очолив Верховний суд, є мій колега, який також очолює відповідну підгрупу, Андрій Костін. Ми напрацювали вже згаданий законопроєкт 7117, який дозволив нашій судовій системі працювати, який був моментально підтриманий усіма фракціями і підписаний президентом. Так само оперативно ми підготували невеликий законопроєкт, згідно з яким громадяни, що мають зброю, можуть її використовувати для захисту держави. Ми надали можливість інакше працювати органам досудового розслідування, виходячи з нових реалій, присвоювати дострокові звання поліцейським, які того гідні. Але це правова реформа на час воєнного стану, коли правова система має працювати в максимально швидкому русі.
Далі ми думаємо про реєстрацію законопроєктів щодо геномної інформації людини – реєстри ДНК, які буде вести Національна поліція, можливо, Служба безпеки. Це допоможе ідентифікувати тих, хто скоїв злочин, а також тих, хто зник без вісті або загинув.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0