Професор Павло Гриценко: У тих, хто працює проти української мови, змінилася тактика

27 жовтня Україна відзначила День української писемності та мови. А напередодні цієї дати відбувся круглий стіл на тему: «Мовна політика незалежної України як спадщина лінгвоциду імперії в її різних російських формах». Експерти обговорили питання, порушені у книжці журналіста і громадського діяча Тараса Марусика «30 років Незалежності: мовні акти, які змінюють Україну».

Мовна проблема в Україні не зникла ані після Революції гідності, ані навіть після початку повномасштабної російської агресії, коли все ж таки відбувся відчутний зсув в усвідомленні того, що мова – це зброя. Численні мовні скандали, які виникають і не розв’язуються, лише породжують наступні інциденти через відсутність жорсткого покарання. Згадаємо випадок із таксистом у Києві, які відмовився обслуговувати клієнтів в українській столиці. З одного боку компанія, у якій працював водій, заявила про прининення співпраці з таким співробітником.

З іншого боку, відразу ж на публіку вийшов загін відомих політиків та діячів шоубізнесу, які стали на захист порушника закону. Деякі з цих «адвокатів» навіть пообіцяли працевлаштувати чоловіка, який брутально принизив клієнтів, назвавши їх «больними» за їхнє законне прохання спілкуватися із пасажирами українською. У число захисників таксиста записалися одіозний політик Юрій Бойко і скандальна співачка Світлана Лобода. Постає логічне питання: вони ж також вважають людей, які законно вимагають обслуговування українською, хворими?

Під час згаданого круглого столу до його учасників через Zoom звернувся директор Інституту української мови Павло Гриценко. Він якраз і зауважив: боротьба за українську мову ще не завершена, потрібно докладати зусиль задля утвердження державної мови в Україні. «Важливо, щоби щоденна наша праця щодо відстоювання прав, функцій, глибини осягненням, входження української мови у щоденне життя суспільства не була затінена іншими подіями, не була відтиснута на інший план. Для цього потрібні свої Нестори-фанати, свої літописці. Ми маємо знати, що відбувається, у якій послідовності, як триває, чи спадає активність», – наголосив знаний мовознавець на початку виступу.

«Главком» публікує виступ професора Гриценка із невеликими скороченнями.

«Спостерігається деяке заспокоєння тим, що мовні питання ми розв’язали»

Ми давно не мали загальноукраїнських мітингів, мовних майданів. Начебто це добре, бо налагодили процес життя-буття нашої мови. Хоча тут є деякі моменти, на які потрібно звернути увагу. Спостерігається деяке заспокоєння тим, що мовні питання ми розв’язали. Але це не так. Тому що змінилася тактика тих, хто працює проти української мови. Уже тепер не носять футболки з написом, який агітує за російську мову і Русскій мір. Але вони роблять підступні кроки, щоби російська мова в Україні залишалася присутньою і зміцнювала чимало позицій у шкільництві, в медійному просторі, в адмініструванні.

Російська мова не витіснена. А відтак, українська мова ще не стала остаточно повноваго удержавлена, тим більше, на всіх теренах нашої держави. Я не кажу, що є терени тимчасово окупованих територій. Я кажу, що є терени, які окуповані неукраїнською ідеологією, окуповані тими, хто не хотів би, щоб тут була українська мова.

Це і прикордоння із нашими сусідами: Угорщиною і Румунію. Це і вплив на свідомість широких мас через різні заходи мас-комунікації… До них ще додається англізація, яку накинули нам замість русифікації. І тепер ніби зірвалися з ланцюга десятки відповідальних адміністраторів загальноукраїнського штибу, які самі показують зразки витіснення української лексики з документації, розпорядних документів, і заступлення лексики англійської.

У Києві відбувся круглий стіл «Мовна політика незалежної України»

фото: glavcom.ua

А до цього додайте ще одну деталь на рівні синтаксичному, на рівні порядку виформування тексту, усного чи писемного. В Україні ще не відбулася повна українізація українськомовних текстів. Прихований російський субстрат документації, правних документів, правочинних інших-інших заходів. Просто дивуєшся, скільки їх.

«Телефонують і перепитують: а як це можна витлумачити, бо ми не розуміємо?»

Я завжди пригадую, що у нас були фантастично віддані знавці української мови. Такі як Святослав Караванський, Ігор Качуровський, Олекса Горбач, Юрій Шевельов, які показували і у своїх текстах, і у конкретних опрацюваннях неукраїнську основу багатьох текстів, включно із текстом Конституції України.

Це ситуація постколоніального глибинного мовного синдрому, на який ми чомусь не хочемо зауважувати. А починаємо говорити, що це нові вигадки філологів, мовознавців, яким нічого робити, то вони будуть зараз все міняти. Мову не треба міняти. У нас є прекрасна українська мова, яку просто треба злегка, але послідовно очистити від нашарування російської і водночас показати достойне буття української мови, яка може обійтися без тисяч нав’язуваних зараз англіцизмів.

Дайте можливість українській мові жити і бути використаною. Дайте їй розкрити себе сповна в державних документах, в офіційних виступах наших очільників, у розпорядчих документах міністерств і відомств. Нам телефонують до Інституту української мови і перепитують: а як це можна витлумачити, бо ми не розуміємо? Тому що ще в невпопад часто використана англійська лексика. Це проблема.

Замість русифікації нам накидають англізацію

І тому люди, які стоять на сторожі української мови, це золотий фонд нації. І серед них можна назвати лідерів, хоча всіх не назвеш, бо їх багато: Лариса Масенко, Ірина Фаріон, Тарас Марусик. Це люди, які упродовж десятиліть вивчали, утримували камертон чистоти української мови і мали засаду, зорієнтованість мови на державотворення. Мислили і мислять українсько-центрично, мислили і мислять українськомовно. І з цього треба виходити, оцінюючи діяльність наших колег. Дуже добре, що названі особи зробили дуже багато не тільки у щоденній рецепції і реакції на поточне життя. А й по-філософськи, зверху синтезуючи змогли глянути на ці процеси і викласти у публікаціях науково обґрунтоване, а найголовніше, чесне, українсько зорінтоване, українсько-центричне своє бачення усіх цих процесів.

«Не фантазуйте, що є росіяни в Україні, в яких російська мова рідна»

Не фантазуйте, що є росіяни в Україні, в яких російська мова рідна. Яка російська мова? Мова має мати середовище і, як Антей, стояти на своїй території, і всотувати у себе від імпульсів природи, імпульсів суспільства, подій. Мова, насправді, це величезний резервуар, який все втягує. Вона здатна систематизувати і у специфічних слайдах картини світу зберегти історичну пам'ять творців і користувачів мови.

Тому ніяка російська мова в Україні не може вважатися природною. Природною мовою в Україні є українська. І з цією мовою народ себе відчуває народом, і відчуває свою внутрішню силу. І тому воїни говорять, що нам не все одно, і ця ідея «какая разніца» не проходить. Різниця є і вона глибока. Або мова – це засіб формування духовності, збереження історичної пам'яті, формування тих парадигм ціннісних, якими живе народ, або це просто технічний засіб. Коли мовлення рване, мовлення недовершене, і коли за кожною фразою «Усьо, давай!», або «Окей!», або ще коротше «Ок»… Та що ви давитеся! Українці так не говорять! Українці говорять розлого, спокійно, красиво формуючи свою думку і представляючи за допомогою мови цю думку.

Павло Гриценко: Є терени, які окуповані неукраїнською ідеологією, окуповані тими, хто не хотів би, щоб тут була українська мова

фото: glavcom.ua

І тоді, коли українець говорить по-справжньому своєю мовою, то не тільки для росіян, а й для інших мовлення українців – це ота «паляниця», яку ніяк не можуть вимовити. І це закономірно тому, що моє єство, мій духовний світ суголосні і скоординовані з моєю мовою. І моє мовлення – це мій духовний світ. З цих позицій виходять наші оборонці, розглядаючи усі перипетії, події, позитивні й негативні, які були за 30 років незавершені…

«Мовний фронт – це сьогодні основний фронт у боротьбі за незалежну Україну»

Ми всі розуміємо, чому був Мовний майдан, чому були конституційні суди (розгляд мовних законів у Конституційному суді). Розуміємо, тому що в Україні навколо мовного питання точилася завжди дуже гостра непримиренна боротьба.

Мовний фронт – це сьогодні основний фронт у боротьбі за незалежну Україну. Буде українськомовне середовище потужне, не підважувальне, буде сильна Україна. Ми сьогодні побачили, що навіть тоді, коли немає достатньої чи якісної зброї мілітарної, але є зброя духовна, то ми непереможні. Ми можемо стягти і випозичити, чи купити, чи випросити зброю мілітарну, але випросити мову, випросити своє історичне минуле, своє ментальне світосприймання ми не можемо. Ми є тими, ким ми є. Ми є українці, сильна нація з великою культурою, з великим історичним минулим, де було намішано всього. Народ бездержавний.

Та зараз, маючи свою державу, маючи свою мову, ми маємо історичний шанс вибудувати державу нового європейського зразка, де мовні почуття, свідомості, історичне минуле, культура, будуть домінувати. Не технології, які можна упакувати і чіпом передати. І зараз так звана технологізація є справді інтернаціональною. Але мова йде про інше.

Не інтернаціональна особистість. Особистість – національна. Народ – національний, а не інтернаціональний. І не треба продовжувати дурити тим, чим дурили десятиліття радянського часу і до цього. Не треба нам приписувати менше братство і взагалі братство. Ми – народ окремішній, ми – народ, який здатний довести силу соціуму у побудові нової держави.

Я би просив і Тараса Марусика, і Ларису Масенко, і Ірину Фаріон, не поскупіться на хоча би короткі есеї і портрети тих людей, які були поруч з вами, які допомагали, підтримували, підштовхували. Йшли поруч з вами і на мовні майдани, і під Конституційний суд. Тому що, окрім усього іншого, ми маємо засвідчити справжній, всенародний, масовий рух за українську мову. Необхідно об’єктивно і глибше висвітлити і роль Товариства української мови. Тому що складається враження, що це було таке звичне – зібралися, поспівали гімн і все. Ні. Це була цілеспрямована, наполеглива робота.

Не можна забувати, що гальмом цієї роботи і цього поступу оборонців української мови виступали, як пише пан Марусик, і п'ята колона, і цілі політичні партії, які слугували збереженню і утвердженню російськості в Україні, присутності Росії в Україні в різній спосіб. А тоді ми виявили, що це економічна залежність, бо було спродано Росії підприємства, землю, засоби виробництва. А тепер стоїть питання, а як це все подолати?

«Як не глянеш, то верхівка, керівництво у багатьох закладах, установах, в державі не українська»

Я думаю, що почавши і продовжуючи утверджувати нашу мову, нашу українсько-центричну ідеологію, ми з вами дійдемо до логічно завершення цього процесу відновлення не тільки суб'єктності, а і української загальної власності як української, яка належить українському народу. І, нарешті, ми вийдемо згодом на рівне представлення в уряді, в парламенті, серед білих комірців, українців. Причому, справжніх українців, не зрадливих. Тому що зараз, як не глянеш, то верхівка, керівництво у багатьох закладах, установах, в державі не українська.

І це не йдеться про запис у паспорті. Це ідеться запис у ментальному паспорті, у рівні володіння українським, що має бути центральним, сутнісним людини.

Не може керувати народом особистість, яка ментально не є з цим народом, не є виразником ментальності цього народу, не знає мови по-справжньому, байдужа і глуха до культури, до історії народу. Це не український лідер. Нам треба, щоби були українські лідери. Український лідер починається з української мови, з української свідомості, з української культури. До цього підводить нас один із логічних висновків після прочитання книжки Тараса Марусика, із прочитання книжок Лариси Масенко, із численних публікацій Ірини Фаріон та інших наших достойників.

Не фантазуйте, що є росіяни в Україні, в яких російська мова рідна. Яка російська мова?

Україна відбудеться як велика, сучасна європейська держава на українсько-центричних засадах. Коли ми не допустимо вивітрювання, вимивання, відщіпування чи за регіонами, чи всередині, функціонального поля української мови і українськості.

І це мають розуміти ті, хто буде себе виставляти на майбутні парламентські вибори, хто буде виставляти свою кандидатуру на президентські вибори. Тому що тільки з таких позицій ми можемо забезпечити майбутнє України як суб’єктної, суверенної, демократичної, спрямованої в майбутнє держави.

І сьогодні, коли ми говоримо в День української писемності і мови про роль мови і про роль оборонців мови, я складаю велику дяку всім, хто до цього причетний, хто працює на цю ділянку, хто не боїться про ці речі говорити і не боїться обстоювати.

Ми нікому не забороняємо стати українсько-центричними. Ми всіх вітаємо, хто робить кроки у простір українськості, українсько-центризму, української ментальності. Але ці кроки мають бути глибинними, щирими, не кон’юнктурними. Це мають бути кроки твого внутрішнього «я».

Я вдячний сьогодні усім нашим воїнам, які свідомо боронять нашу державу ціною інколи життя власного, відстоюючи завтрашній день. Завтрашній український день української України.

Дякую вам, наші воїни. Дякую усім, хто працює на фронті української мови…

До перемоги!

Михайло Глуховський, «Главком»