«Онуфрій сказав: Треба потерпіти». Інтерв’ю з архімандритом УПЦ МП, який утік з Криму

«Онуфрій сказав: Треба потерпіти». Інтерв’ю з архімандритом УПЦ МП, який утік з Криму
Архімандрит УПЦ МП Гавриїл два місяці не може потрапити на прийом до предстоятеля Церкви Московського патріархату в Україні, митрополита Онуфрія
Фото: Facebook Гавриїла Анисимова

«Повірте, багато священників УПЦ МП визнають Вселенського партіарха»

У неділю, 24 вересня в Андріївському соборі у Києві сталася непересічна подія. Вперше в Україні екзарх Вселенського патріарха, єпископ Команський Михайло (Аніщенко) звершив Божественну літургію у співслужінні з кліром УПЦ МП: архімандритом Гавриїлом (Анисимовим) – намісником ставропігійного чоловічого монастиря на честь преподобного Паїсія Величковського, що розташований у тимчасово окупованому Криму, а також із протоієреєм УПЦ МП Олександром Колбом, настоятелем Свято-Марії-Магдалинівського храму з Луцька. У богослужінні також взяв участь протоієрей ПЦУ (УПЦ) Андрій Герасименко. Враховуючи те, що церква Московського патріархату розірвала євхаристійне спілкування із Вселенським патріархатом у 2018 році, таке співслужіння стало прецедентом. Вже після нашого інтерв’ю стало відомо про те, що Луцький митрополит УПЦ МП Нафанаїл заборонив служити протоієрею Олександру. А ще раніше, 25 вересня патріарх РПЦ Кирило виніс подібне покарання архімандриту РПЦ Кирилу Говоруну за його співслужіння з екзархом Михайлом Аніщенком 13 серпня у Києві.

Натомість отця Гавриїла за співслужіння з екзархом Вселенського патріарха покарано не було, він єдиний з-поміж кліру Московського патріархату, вчинок якого нібито не помітив митрополит УПЦ МП Онуфрій.

В інтерв’ю «Главкому» священнослужитель, що не так давно виїхав з окупованого Криму, розповідає про внутрішні настрої у Московській церкві в Україні, про поведінку її керівництва і про те, чому не переходить до помісної УПЦ/ПЦУ.

У неділю, 24 вересня вперше представник церкви Московського патріархату в Україні співслужив із екзархом Вселенського патріархату, а також із представником помісної УПЦ/ПЦУ. Як народилася ідея співслужіння, хто був ініціатор?

Співслужіння відбулося на запрошення владики Михаїла Аніщенка (екзарх Вселенського Патріарха в Україні), ще з нами був отець Олександр з Луцька (УПЦ МП) і протоієрей з УПЦ/ПЦУ Андрій Герасименко. Тобто ні з ким, окрім владики Михайла, ми про це не говорили. Не змовляючись з іншими учасниками, ми співслужили.

Моя мета полягала в тому, щоби показати, що Церква має бути єдиною. Усі ці заборони співслужіння з Константинополем від нашої Церкви – це копіювання рішень РПЦ, рішень Москви. Тож якщо наші верхи не хочуть змінювати ситуацію, мусять змінювати низи.

Якою була реакція митрополита Онуфрія і єпископату на ваше співслужіння?

Поки жодної, абсолютна тиша. Рішення Синоду, який відбувся 25 вересня, досі невідомі. Є в публічному доступі тільки комюніке. Та й взагалі, в останні роки така тенденція, що церква не знає про те, що приймає Священний Синод.

А як було раніше, за предстоятельства митрополита Володимира (Сабодана)?

Можна було завжди записатися і потрапити на прийом. Спокійно можна було зайти до митрополії, зустрітися з її представниками, якісь питання обговорити. Тим більше, тоді Блаженнійший Володимир був моїм начальником, так і зараз моїм безпосереднім керівником є Блаженнійший митрополит Онуфрій, оскільки наш монастир ставропігійний, підпорядковується напряму митрополиту Київському. І саме з ним маю вирішувати усі питання нашого монастиря.

Коли востаннє спілкувалися з митрополитом Онуфрієм?

Спільно служили 2 серпня. Потім була нетривала розмова, коли я розповів про проблеми, які є сьогодні в Криму, в монастирі, і все, що відбувається навколо. Сказав і про те, що не можу повернутися до Криму. Спершу він просто мовчав, а потім сказав, що потрібно потерпіти. Потім я у нього запитав: де мені служити із братами, разом з якими ми виїхали? Відповіді не було. Потім через декілька тижнів я зміг потрапити до митрополита Бориспільського, владики Антонія (Паканича). Поставив йому те саме питання. А він відповів, що у нас теж дуже багато проблем зараз: «Вибачте, не до вас, я нічим вам не можу допомогти, вам потрібно звернутися безпосередньо до Блаженнійшого». Два місяці я не можу потрапити до нього на прийом. Він мене просто не приймає. Я пробував записатися на прийом через усіх його секретарів, помічників. Мені сказали, що немає приймального кабінету, де б він міг мене прийняти.

У вас на сторінці у Facebook значиться дивна локація, що ви проживаєте у Севастополі, Калузька область. Мусимо спитати: чий Крим?

(здивовано) Звичайно, український. Певно, при реєстрації чи виборі мови система так визначає. Не знаю, чому.

«Онуфрій сказав: Треба потерпіти». Інтерв’ю з архімандритом УПЦ МП, який утік з Криму фото 1

Унікальність чоловічого монастиря на честь преподобного Паїсія Величковського у Севастополі у тому, що він єдиний у Криму підпорядковується не єпархіям, які на півострові, а напряму Київській митрополії. Як цей факт позначився на поглядах братії стосовно того, що відбувалося і відбувається у Криму і в Україні?

Ставропігійний статус нам дозволяв бути незалежними від місцевих єпархій в управлінні на окупованій території. Свій статус ми отримали у 2010-му, у 2014-му РФ окупувала Крим.

У чому ця незалежність проявлялася?

У тому, що ми мали власну думку, на яку місцеве церковне керівництво не могло ніяк впливати. Також у рівні інтересу до нашого монастиря з боку окупантів, у намаганнях схилити до якихось розмов: «А чому ви до РПЦ не переходите?». І мирно пропонували нам перейти, і шантажували. Погрожували зняти нас з реєстрації. Хоча ми з 2014 року ніколи не приховували свою позицію. За це нас звинуватили у всьому, що завгодно, у всіх можливих гріхах. Про нашу позицію знали всі, і вона відображена на тогочасних фотографіях березня 2014 р.

Архімандрит Гавриїл із братами у 2014 р. у Криму встали між українськими військовими та російськими окупантами з намаганням не допустити сутичок
Архімандрит Гавриїл із братами у 2014 р. у Криму встали між українськими військовими та російськими окупантами з намаганням не допустити сутичок

Ми з братами вийшли в Балаклаві і стали між українською прикордонною частиною Балаклави і російськими окупантами. За це в 2016 році нам спалили храм, який тільки-тільки будувався.

9 грудня минулого року до Сімферополя приїздив керуючий справами Московської патріархії, митрополит Воскресенський Діонісій (Порубай). І мене запросили на зустріч з ним у дуже цікавій формі: «Вас викликають на зустріч». Я відповів, що мене не можна викликати, тому що я не клірик Російської православної церкви (РПЦ), а є кліриком Української православної церкви (УПЦ МП). Мій предстоятель – це митрополит Київський Блаженнійший Онуфрій. Відповів їм: ви можете запросити мене на зустріч, а ніяк не викликати. Передзвонили і сказали, що запрошують.

На цій зустрічі митрополит мені спочатку дуже м'яко сказав, мовляв, чи розумію я, що псую їм статистику? Бо усі храми, усі єпархії, усі монастирі в Криму вже напряму підпорядковуються РПЦ. Тоді я його спитав, чи жива його матір? Він здивувався від цього питання, але відповів ствердно й поцікавився, чому я це питаю? «Ви мене змушуєте плюнути в обличчя двічі: Батьківщині-Україні, зрадити її, і по-друге – моїй 68-річній мамі, яка живе в Одесі і до якої я не можу навіть приїхати», – відповів я йому. Тоді він сказав, що відкладаємо цю розмову. Наступну зустріч призначили на 17 лютого. Зі мною зв'язався його секретар. Але я відмовився від зустрічі. Було ще декілька спроб зі мною зустрітися, які я відкинув. Потім почалися обшуки в монастирі і штраф в еквіваленті 500 євро за «приховування релігійної належності». У нас табличка на воротах висить «Українська Православна церква. Київська митрополія», «УПЦ», «Українська Православна церква». А вони вважали, що абревіатура «УПЦ» без словосполучення «Московський патріархат» не має бути. То ми її змінили, аби відповідати їхнім вимогам. Знайшли у монастирі книгу українською мовою, фотоальбом, присвячений 1000 р. Києво-Печерської лаври. Їм також не сподобався український прапорець у моєму кабінеті.

Спалений у Криму в 2016 р. недобудований храм УПЦ МП
Спалений у Криму в 2016 р. недобудований храм УПЦ МП

Яка частина кліру вашої церкви у Криму залишилася з митрополитом Онуфрієм, а яка пішла до патріарха Кирила?

Є священики у Криму, які у приватних розмовах зі мною підтримують і кажуть, що ми чекаємо деокупації і повернення України, але змушені сидіти і мовчати через страх та з інших різних причин. Серед парафіян дуже багато людей, які чекають повернення України додому. За відчуттями у Криму настрої приблизно 60/40 на користь проросійськи налаштованих громадян. Врахуйте, що ці відсотки в умовах тотальної російської пропаганди у медіа, а також в умовах залякувань спецслужб. Цікаво, що 90% керівного складу  ФСБ та інших структур у Криму – приїжджі співробітники з Білгородської області, наприклад, або з Мурманська. Місцевих перебіжчиків на високих посадах немає.  

Як багато братії з монастиря виїхали разом з вами з окупації?

Три людини. До минулорічного Собору нашої Церкви, який відбувся у Феофанії, було 12 братів. Четверо з них були хоч і кліриками УПЦ МП, але росіянами приїжджими, вони виїхали до своїх регіонів додому. Інші пішли до РПЦ. У монастирі залишалося п’ятеро людей. При цьому богослужіння не припиняються. Звичайно, у людей, які продовжують проживати у Криму, у парафіян постає логічне питання: що буде далі з монастирем? Тим більше, що зараз поширюють інформацію про мене на півострові, що нібито намісник монастиря пішов у розкол. Днями до мене з цього приводу звідусіль дзвонили, і тільки не з керівництва нашої уеркви.

Патріарх Кирило заборонив служити архімандриту Кирилу (Говоруну) фактично за той же «гріх» співслужіння, який учинили й ви. Яка вірогідність, що вас спікатиме така ж доля?

Після співслужіння до мене почали дзвонити звідусіль. Щодо архімандрита Кирила Говоруна, то минулого місяця він співслужив в Києві з екзархом, також був випадок його співслужіння з представниками УПЦ/ПЦУ. Йому ж  дорікнули, лише за те, що він співслужив з екзархом, про співслужіння з кліриками ПЦУ – ні слова в тій забороні. І цей меседж про його заборону насправді у тому числі і мені адресований, мовляв, мене може чекати така ж заборона. Це така собі вказівка Москви керівництву УПЦ МП.

«Роздягнули до кросівок, фотографували усі післяопераційні шви…»

Розкажіть, як ви виїхали з Криму і чому не змогли повернутися?

Я виїхав 26 липня на запрошення одного з єпископів у Європі на церковне свято. Виїжджав через Росію. Мене попередили, що по дорозі, скоріше за все, мене буде затримано, причому ще навіть в окупованому Криму, а не на території Росії. Мене спробували затримати на кордоні РФ із Естонією, протримали сім годин без пояснення причин, не випускали. Принижували, знущалися. Роздягнули до кросівок, фотографували усі післяопераційні шви, даруйте за подробиці. Брали відбитки пальців, забрали особисті речі, церковний одяг для богослужіння, перевіряли в інтернеті, хто я і що я, розпитували про моє ставлення до «спеціальної воєнної операції», так вони війну називають. 

Маєте російський паспорт?

Був. Але вже немає. Дозвольте без подробиць. А був тому, що в Криму керівник релігійної організації не може бути іноземцем для окупаційної влади.  Там просто було без вибору. Коли я з такими «боями» виїхав, вже розумів, що не зможу повернутися до Криму. Хоча готувався повернутися, бо брав із собою обмаль речей, їхав на п’ять днів. Мені повідомили, що у мою відсутність окупанти викликали до себе одного з наших монахів і наказали йому записувати на диктофон все, про що ми з ним говоримо телефоном.

Війна з Росією триває з 2014 року. До цього часу попри все ви залишалися в окупованому Криму. Хіба тиску не було раніше, чому тільки зараз ви активно демонуструєте свою позицію?

Моя позиція по Криму відома з 2014 року. І про те, що ми не можемо виїхати, з братами говорили ще до повномасштабної війни. Бо не можемо покинути наших парафіян. Розумієте, ми створили монастир із нічого, і він став таким острівцем України в окупації. Я завжди війну називав війною, окупацію окупацією. Мої висловлювання легко простежити у соцмережах.

«Я залишаюся кліриком РПЦ»

27 травня 2022 року відбувся Собор УПЦ МП у Феофанії, на якому нібито було змінено Статут і УПЦ начебто стала незалежною від РПЦ. Але насправді це не так. Ви розумієте, для чого верхівка церкви бреше людям про те, що УПЦ МП незалежна від РПЦ, і чи комфортно вам бути у такій спільноті?

Про Собор вже багато говорили, різного роду експерти. Я вважаю, що наша Церква не вийшла із складу Російської православної Церкви і сьогодні повністю залежить від РПЦ. І це необхідно терміново змінювати.

Тобто слід визнати, що ви залишаєтеся кліриком РПЦ...

Саме так. Рішення Священного Синоду нашої церкви повністю копіюють рішення Синоду РПЦ. І за хронологією наш Синод відбувається кожного разу через два-три дні після Синоду РПЦ. От ви питаєте, чи комфортно бути у цій церкві. Коли я приїхав у Києві до нашої митрополії, з розповіддю про справи в монастирі та проблеми, які нас там супроводжують,  мені сказали, що мене потрібно було би заборонити у служінні. Митрополит Антоній (Паканич) так і сказав: «Вас треба було заборонити ще тоді, коли ви служили у Римі зі священниками Константинопольського патріархату». Це було влітку 2022 року, коли з благословіння свого керівництва я займався біженцями з України в Європі. На це я відповів: «Владико, під час свого перебування в Римі за благословенням Блаженнійшого, я займався прийомом наших українських дітей після поранень». За три місяці ми прийняли 167 дітей. У нас були домовленості з моїми друзями в Римі, українцями. Вони створили гуманітарну асоціацію, яка приймала минулого року наших дітей. Цього року вона уже не працює. Київська митрополія мені сказала виїжджати з Риму і після того гуманітарна асоціація згодом припинила свою роботу. У нас тоді були домовленості з Ватиканом, наших дітей приймали у найкращих лікарнях Італії. Я зустрічався з кардиналом П’єтро Пароліном, обговорювали організаційні питання. Дітям робили дороговартісні операції, протезування, лікування зору, курси реабілітації з ДЦП. Це дітки з Бучі, Гостомеля, Бердянська. Італійська влада взяла на себе усі витрати. Частина з них продовжують перебувати в Італії, хтось повернувся до України.

Архімандрит Гавриїл в аеропорті у Римі з дівчиною, яка лікувалася в Італії після поранення в Ірпені
Архімандрит Гавриїл в аеропорті у Римі з дівчиною, яка лікувалася в Італії після поранення в Ірпені

Мав можливість поспілкуватися з нашими українськими священниками, разом вирішили служити літургію. Митрополит Італійський Полікарп Константинопольського патріархату дав на це свій дозвіл. То ж ми служили в Римі, у храмі Святого мученика Федора Тирона (Константинопольського патріархату). На службі навіть був присутній посол при Святому престолі Андрій Юраш. От саме після цього Київська митрополія мені сказала вибиратися з Риму.

Під час служби у Римі у храмі Святого мученика Федора Тирона був присутній посол України у Ватикані Андрій Юраш (п’ятий справа)
Під час служби у Римі у храмі Святого мученика Федора Тирона був присутній посол України у Ватикані Андрій Юраш (п’ятий справа)

«Є Константинопольський патріархат, є РПЦ, а яка у вас церква?..»

Є інформація, що РПЦ працює над створенням у Європі парафій УПЦ МП, нібито як незалежної Церкви під прапором України. Але фактично це філії РПЦ з повним підпорядкуванням, відповідно, зі своїми людьми на чолі єпархій. Що ви про це знаєте?

Минулого року, і це була моя ідея, я працював над відкриттям українських храмів за кордоном, але через якийсь час керівництво відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ МП у мене забрало цю роботу. Тобто вони просто використовують людей у своїх інтересах. Знаю, що сьогодні вони уже відкривають парафії. Наприклад, у Мілані є, в інших італійських містах. Але це неофіційні парафії. Є певні домовленості з протестантами, католиками, де є у них не діючі, покинуті храми, вони нашій церкві дозволяють там служити. Цікава деталь, що без узгодження з місцевими муніципалітетами служити у храмах ми не можемо. Але коли я намагався домовитися, наприклад, у Перуджі, то мені відповіли, що розглянуть моє питання, а потім казали, що не можуть допомогти. Пізніше зрозумів, що це РПЦ мені ставила перепони, бо муніципалітети мені прямо казали, що є Константинопольський патріархат, є РПЦ, а яка у вас церква? Мовляв, що таке УПЦ (УПЦ МП), окремо такої Церкви немає. І мені не було що відповісти на це питання. Без згоди від РПЦ у жодному храму ми служити за кордоном як УПЦ (УПЦ МП) не можемо.

Якщо вставляють палиці в колеса, чому ви досі в УПЦ МП? Збираєтеся перейти до помісної УПЦ/ПЦУ?

Перший крок для мене – це співслужіння. Тобто своїм кроком я показую в тому числі Вселенському патріархату, що священники, які не приймають рішень Синоду УПЦ МП, скопійованих із рішень Синоду РПЦ, можуть долучитися таким чином до спілкування з Константинопольською церквою-матір’ю, підтверджуючи цим, що ми визнаємо дії Вселенського престолу в Україні щодо надання автокефалії. І таких священників, які би хотіли спілкування з Константинополем, повірте, дуже багато. Наша мета – подолати проблеми та перешкоди, які нам створила Росія та Російська церква нав’язуванням своїх ідей. Єдиний дієвий метод це зробити, на мою думку, це відновити Євхаристійне спілкування, після чого почати терміновий діалог з Константинополем та Православною церквою України. У нашій церкві є такий рух, їх називають «підписанти», але, вважаю, вони дуже мляво доводять до відома свої ідеї. Часто – абсолютно недієво.

Ви про підписи священників щодо необхідності церковного суду над патріархом Кирилом

Такий лист з підписами не один. Той, про який ви згадуєте, просто публічний. Але були і непублічні. Якщо керівництво нашої церкви не йде на переговори зі своїм духовенством, навіть не створена комісія з діалогу і врегулювання церковного питання, яку на словах дуже давно хотіли створити, то про що мова. Причому не створена з жодного боку. Всі хочуть об’єднання лише на словах, у заголовках у ЗМІ. Тому своїм завданням знизу я вважаю розпочати співслужіння, бо ми єдина Церква. Наше об’єднання відбувається у храмі під час літургії, а не лише у публічних заявах.

Якщо ваша церква завтра заборонить вас у служінні, якими будуть ваші кроки?

Я не можу відповісти вам на це запитання тому, що цього ще не сталося. Я можу подати апеляцію Всесвятішому патріарху Варфоломію, якщо таке рішення буде. Як варіант. Є процедура оскарження, але я ще не вирішив, як діятиму.

У Верховній Раді зареєстровано декілька законопроєктів, які пропонують заборонити Церкву Московського патріархату в Україні. Ви підтримуєте такий крок?

Складне питання, тому що зламати через коліно – легко. Ну от, заборонять РПЦ в Україні, відберуть храми. До чого це може призвести? Буде купа невдоволених людей, будуть обвинувачення на адресу влади, що вона погана, що гоніння. Тому моя думка: кроками співслужіння можна вирішити цю проблему ефективніше, ніж заборонами. Просто потрібно приходити і служити усім разом. Але, знову ж таки, якщо у держави є аргументи і докази для заборони структури – на це у держави є право. Мова ворожнечі, мова війни, це не для нас. Ми, релігійні люди, не можемо говорити, що забороніть ту, чи іншу Церкву.

Ви разом співслужили із отцем Олександром з Луцька. Для нього були якісь наслідки?

Його викликав до себе митрополит Луцький і Волинський Нафанаїл нібито до розмови сам на сам. Але коли отець Олександр приїхав, то у залі було 20 священників, яких митрополит також викликав. І йому влаштували судилище. Схиляли до якогось покаяння. На питання отця, чи це суд, була відповідь: ні, це засідання єпархіальної ради. Тоді отець Олександр на цьому зібранні закликав присутніх підняти руки тих, хто вважає, що церква Московського патріархату в Україні незалежна від Московського патріархату? Лиш декілька людей підняли руки. Потім попросив підняти руки тих, хто вважає, що наша церква досі залишається у єдності з Московським патріархатом. Також підняли декілька людей. Висновок: священики мовчать, і те, що зараз відбувається, – це привід для них замислитися.

У 2018 році, коли створювалася помісна УПЦ/ПЦУ, держава була активним гравцем у церковному єднанні. Яким чином зараз влада має вплинути на подолання розколу?

На мою думку, президент України має покликати за круглий стіл предстоятеля як однієї, так і іншої православної церкви і закликати вирішувати питання розколу. У країні і так війна, щоби уникнути внутрішньої війни на релігійному ґрунті, потрібно щось вирішувати. Тобто бути арбітром і якщо буде потрібно, покликати до перемовин й Вселенського патріарха. От якщо тоді, коли якась сторона скаже «ми не підемо на таку зустріч», тоді ми подивимося, хто українська, а хто не українська церква.

Михайло Глуховський, «Главком»

Читайте також:

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: