Мер Хмельницького Олександр Симчишин: Артисти, які співають російською, до побачення!

<p>Мер Хмельницького: Ми намагаємося максимально уникати таких термінів як &laquo;біженці&raquo; та &laquo;переселенці&raquo;<b></b></p>

Мер Хмельницького: Ми намагаємося максимально уникати таких термінів як «біженці» та «переселенці»

фото: facebook.com

«Ми були першим містом, яке відмовилося від викладання російської мови в школах»

У неділю, 19 червня, Верховна Рада заборонила російську музику в медіа та у громадських місцях. Але першими за цю справу взялися місцеві органи влади. Минулого тижня естафету регіонів, які заборонили публічне використання російського культурного продукту, підхопила Хмельниччина. Обласна та міська ради запровадили мораторій на публічне використання російськомовного контенту в будь-яких формах «до моменту повного припинення окупації Російською Федерацією території України».

Мер Хмельницького Олександр Симчишин називає себе драйвером цього процесу, бо і в облраді, і в міськраді більшість належить його іменній партії «Команда Симчишина». Сам міський голова перебуває на посаді вже другу каденцію, причому в 2020 році він переобрався з рекордним результатом серед мерів усіх облцентрів – набрав майже 87% голосів хмельничан. На початку політичного шляху Симчишин був тісно пов'язаний з популярною на Заході партією «Свобода», але згодом він, формально не розриваючи зв’язків, фактично пішов у самостійне плавання.

У розмові з «Главкомом» Симчишин розповідає, чому до російської музики руки дійшли тільки зараз, як в місті асимілюються переселенці та що робити з Московською церквою, яка досі має значний вплив у регіоні.

«Статус «бидло» не реєструється, такі люди є всюди»

Чому у вашій області рішення про заборону російського контенту було прийняте тільки зараз, якщо це така принципова позиція? Бо в багатьох сусідніх з вашою областях ця норма діяла вже давно.

Перше рішення приймала облрада, але, чесно кажучи, це була моя ініціатива. Бо в облраді найбільша фракція – «Команда Симчишина», яка готувала і вносила цей проєкт. На сесії міської ради було прийняте аналогічне рішення. Воно матиме трошки іншу юридичну силу, бо, зважаючи на низку нормативних документів, ми маємо право обмежувати ті чи інші речі і в місті заборона буде ширшою. Буде структура, яка слідкуватиме за виконанням цього рішення – комунальне підприємство «Муніципальна дружина». Вона має право складати протоколи на виконання Кодексу про адмінправопорушення і притягувати порушників до відповідальності.

Чесно кажучи, це питання давно назріло, ми його обговорювали ще десь в 2017-2018 роках. Воно навіть тоді, насправді, було запізнілим. Але зараз відкладати вже не можна. У публічному просторі мова ворога – це шкода державі, перемозі і нашому майбутньому. Якщо після 2014 року до 24 лютого цього року під час першого періоду війни ще хтось сумнівався і казав, що це не на часі, то зараз вже мають зрозуміти всі. Без міцної мови державу ми не побудуємо. Ми не можемо втручатися в приватний простір, бо це справа кожного. Дома на кухні людина може слухати будь-що, говорити будь-якою мовою, а в публічному просторі – у парках, вулицях, зупинках, ресторанах, кафе ми заборонимо використання російськомовного продукту.

Ми ще в 2016 році розірвали відносини з «містами-побратимами» Твер’ю та Івановом

Наскільки російськомовний контент був популярний саме у Хмельницькому?

Після 24 лютого його стало набагато менше, але раніше до нас приїжджали артисти, у яких 90% репертуару складали російські пісні, причому навіть з таким російським душком. І наші міські та обласні комунальні заклади шукали причини, як відмовити їм в гастролях. Без нормативного документу це важко було зробити. А якщо є заборона, то «до побачення» – їдьте співайте у Волгограді чи Іркутську.

У публічній площині такі випадки досі трапляються: дехто дозволяє собі в транспорті включати російську музику, в парках ставлять колонки. Це не часті випадки, бо ми були першим містом, яке відмовилося від викладання російської мови в школах без будь-яку хайпу. Ми першими розірвали ще в 2016 році партнерські відносини з «містами-побратимами» Твер’ю та Івановом. Ми ці роки спрямовано займалися цією декомунізацією та дерашізацією. Але випадки бувають, і до таких людей просто прийдуть і переконливо попросять вимкнути. Якщо скаже, що «я имею право», то буде покарання. Такі адмінпорушення розглядає відповідна комісія при міськвиконкомі, яка виставлятиме максимальні штрафи. Думаю, що ті, хто досі цього не усвідомив, зараз усвідомлять. Такі рішення влади мають більше психологічний ефект.

Після 24 лютого ви почали активну дерусифікацію топонімів у місті. Знову ж – чому це не робилося раніше? І скільки ще вулиць залишилося дерусифікувати?

Ми цей процес ще в 2016 році розпочали, коли перейменували більше пів сотні вулиць. І потім раз-два на рік обов’язково перейменували вулиці. Добрих відсотків 70, а то й більше, ми вже перейменували. Чому залишали неперейменовані? Я особисто був впевнений, що буде активна фаза війни і будуть події та особистості, які треба буде вшановувати в топоніміці. Тобто такий собі запас залишав. Лишилися ще кілька таких вулиць як Трудова, Заводська, які ми перейменуємо дещо пізніше. Вони нібито нейтральні, але топонім – маркер твоєї ідентичності. Читай Толстого, але не має жодна з центральних вулиць в українському місті носити його ім’я. Вулицю Гагаріна, ми, наприклад, перейменували на честь героїв Маріуполя.

Ситуація з переселенцями. Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків в інтерв’ю «Главкому» визнавав, що ставлення до них в місті неоднозначне. Як з цим в Хмельницькому?

Хмельницький завжди був гостинним містом, і ставлення є абсолютно нормальним. 185 тис. українців з різних міст ми прийняли у себе – вони у нас були добу і більше. Тих, хто був менше доби, ми не обліковували, але так само максимально допомагали. Бо кожен евакуаційний потяг зупинявся в місті, і ми передавали туди маленькі продовольчі набори, засоби гігієни.

Ми намагаємося максимально уникати таких термінів, як «біженці» та «переселенці». Це люди з міст, які прийняли на себе удар першими. Серед тих, хто проживає постійно, довідки отримали 35 тис., але багато людей вже повернулося додому. Багато хмельничан прийняли українців у себе вдома безкоштовно, багато рестораторів допомагають, причому з елітних дорогих ресторанів, спортклуби також надають допомогу.

Звісно, завжди бувають винятки. Серед хмельничан були спекулянти, які намагалися на ситуації заробити, підіймаючи вартість оренди – раніше квартира коштувала 5 тисяч, а стала коштувати 25.

Ви, до речі, свого часу обіцяли боротися з такими випадками. Щось з цього вийшло?

Моє звернення дало миттєвий блискавичний ефект, і таких цін як 25-30 тис. у нас нема. Є ті, хто замість п’яти тисяч виставили цінник у вісім-десять за цієї інфляції, але це не 25. Я просто сказав, що цим орендодавцям ми «зробимо темну». По кількох квартирах ми конкретно попрацювали: в деяких з них каналізація поламалася та фекалії потекли, десь випадково вода припинила постачатися, електроенергія зникла… І люди зрозуміли, що поводяться неправильно. Ставити зараз такі цінники – це просто злочин.

Так само були винятки і серед тих, хто до нас приїжджав, особливо в перші дні. Вони не бачили бомбардувань та війни, приїхали на дорогезних автомобілях, зняли дорогі номери в готелях. Готові були зняти житло в діапазоні $800–1200.


Олександр Семчишин пишається тим, що приструнив спекулянтів у Хмельницькомуфото: facebook.com

Олександр Семчишин пишається тим, що приструнив спекулянтів у Хмельницькому
фото: facebook.com

Так а хіба це погано для міста? Вони ж допомоги не вимагали.

Це погано в тому аспекті, що вони залишили свої домівки, навіть не бажаючи їх захищати. Здоровий дядько на BMW Х5 приїхав і не розуміє, що за ним почали їхати ті, кого ми евакуювали з підвалу просто в нічній сорочці і спортивних штанах взагалі без нічого. Звісно, вони не можуть платити за житло $800. Статус «бидло» не реєструється, такі люди є всюди. Але їхня маса не є критичною.

Переселенці, що залишаються, асимілюються в місті?

Багато хто асимілюється. Ми от вручали золоті медалі випускникам шкіл, і двоє медалістів – з родин, які до нас приїхали. Багато хто працевлаштувався, працює віддалено, що приносить користь і йому, і місту. Різні є ситуації. Є й ті, хто не може нікуди працевлаштуватися, але хоче, і ми їм допомагаємо. Є й ті, хто взагалі не хоче працювати. Це такий загальний зріз української нації. Якби, наприклад, хмельничани евакуювалися в Харків, цей зріз був би приблизно такий же.

Західна Україна – такий загальний образ. А чим Хмельниччина в плані ставлення до переселенців відрізняється від сусідніх областей?

З того, що я бачу, у нас було набагато менше конфліктів і непорозумінь, окрім якихось поодиноких. До нас люди зайшли набагато комфортніше і легше. Хмельницький комфортний для бізнесу, який до нас евакуювався і працює. І навіть той бізнес, який вже повернувся додому, у нас залишив філії, бо йому тут сподобалося працювати. Але великих відмінностей від інших областей я особливо не побачив. Всі українці за ці три місяці показують, що ми одна велика родина, попри деякі моменти.

До речі, щодо бізнесу. Зрозуміло, що він страждає всюди, але в західних областях, де нема активних бойових дій, все-таки менше. Більш того, як ви згадували, багато підприємств, складів евакуюються сюди. Як би ви оцінили бізнес-клімат на Хмельниччині?

У нас є великі підприємства, що виготовляли будівельні матеріали, а цей ринок суттєво впав. Ми ж до 24 лютого активно будувалися, Хмельницький був у трійці міст за кількістю зданих квадратних метрів житла. Постраждав той бізнес, що був зав’язаний на ділових стосунках з містами, де йдуть бойові дії. Але, в основному, хмельницький бізнес працює. Ми були першими, хто відновив роботу ринків, надали їм пільги. Розважальний бізнес просів, але десь на 95% відновив діяльність, хоча в гірших умовах, бо платоспроможність людей сильно просіла. Кількість розважальних заходів в рази зменшилася – великих днів народження ніхто не святкує, весіль набагато менше.

Виробникам та експортерам ми зараз шукаємо можливості, аби допомогти. Знайшли цікавий грантовий проєкт з однією європейською організацією, яка навчає 40 наших виробників-експортерів, як працювати на європейських ринках, особливо в умовах, коли Україна отримує статус кандидата в члени ЄС. До речі, ми частково відшкодовуємо нашому бізнесу платну участь в виставках за кордоном і в Україні. Хочемо зараз влаштувати організацію виставок для наших представників у Європі, працюємо з посольствами, Мінекономіки, аби вони могли поборотися за європейські ринки.

«Від місць бойових дій до Хмельницького – десь 12-15 хвилин польоту ракети»

Ми вже говорили про заборону російськомовного контенту. Як в місті сприйнята позиція держави, яка відмовилася забороняти УПЦ МП? Згодом церква зробила гучну заяву, в якій фактично відмовилася вважати себе частиною РПЦ? Наскільки активно в регіоні відбувається перехід парафій до помісної Української церкви (УПЦ/ПЦУ)?

У церков УПЦ МП в Хмельницькому заберуть право постійного користування земельними ділянками. Ці території повертатимуть у користування громад. Депутати міської ради під час позачергової сесії підтримали звернення до РНБО, Верховної Ради України про пришвидшення розгляду законопроекту про заборону діяльності церков та інших релігійних організацій, які підпорядковуються московському патріархату та несуть загрозу національній безпеці України.
Аби простимулювати процес від’єднання наших релігійних громад від російської православної церкви, управлінню земельних ресурсів міськради доручили підготувати проєкт рішення про припинення права користування земельними ділянками ворожими релігійними організаціями, до якої відносять російську православну церкву.

УПЦ МП у нас була дуже популярною: здається, станом на 2018 рік область була ледь не на першому місті за кількістю парафій. За кількістю вірян, вона, звісно, поступалася Київському патріархату, а потім Православній церкві України. Зараз Хмельницька область є лідером за кількістю переходів від УПЦ МП до ПЦУ. Ми намагаємось людям всіляко в цьому допомагати: в межах області вже більше ста парафій перейшло, в межах Хмельницької громади – 14. Громада проводить збори, пропонує священнику перейти, і багато священників УПЦ МП перейшли, моляться тепер українською і за українську перемогу. Маючи при цьому в три-чотири рази більше парафіян. Є ті, хто з різних причин відмовляється: може, вони агенти ФСБ, «ватники» чи мають суто релігійні причини. Але рішення приймають громади і цей процес продовжується.

Хмельницька область є лідером за кількістю переходів від УПЦ МП до ПЦУ

Чи не виникає при цих переходах конфліктів щодо передачі храмів?

Останнім часом деякі особи намагаються провокувати суперечки, але коли за перехід виступають 600 людей, а проти – 30, все одразу стає зрозуміло. Воля громади, що хоче молитися в своїй Українській церкві, тут священна. І цій волі мали б підкорятися і ті, хто досі коливається. Вони там придумують собі якісь зміни до статутів, але достатньо зайти на сайт РПЦ і побачити: їхні філії досі є по всій Україні.

Під час війни Західна Україна є відносно безпечним регіоном, хоча і тут, звісно, бувають «прильоти». Які цілі агресор може мати на Хмельниччині? От був удар по аеродрому в Староконстантинові

Всім, хто вважає, що війна далеко, я завжди кажу, що відстань від місць бойових дій до Хмельницького – десь 12-15 хвилин польоту ракети. Якщо її запустять з Білорусі, це буде ще швидше. Ми навіть під час вручення випускникам медалей всі спускалися в бомбосховище. У будь-який момент може прилетіти будь-куди. У нас прилітало і по об’єктах комунальної інфраструктури, і на промислові об’єкти. Деталізувати не буду зі зрозумілих причин.

А наскільки швидко ці об’єкти відновлюються після таких ударів?

По-різному, залежить від кількості ракет, які прилітають. Щось за добу можна відновити, щось за тиждень. Поки все відновлене і працює.

Після початку повномасштабної війни ви оголосили про створення добровольчих загонів. Якою є їхня доля і як їм допомагає місто?

Велика кількість тих, хто йшов у добровольчі загони, потім пішли в тероборону. Багато хто не розумів різниці між теробороною ЗСУ та іншими добровольчими підрозділами і ДФТГ (добровольчі формування територіальних громад – «Главком»). Велика проблема в тому, що ситуація недостатньо врегульована з точки зору закону. Мала б бути гранична чисельність ДФТГ, взагалі врегульована їхня кількість, аби не створювалися ці формування по 30 людей, бо кожен хоче бути отаманом. Ніяк не врегульоване питання фінансування таких формувань. Ми там щось закуповуємо, але для потреб громади, охорони критичної інфраструктури нам потрібна певна кількість людей, яких ми можемо нагодувати, забезпечити паливо-мастильними матеріалами, формою. Але при цьому ці люди мають ходити на роботу, займатися бізнесом, раз на тиждень відчергувати на об’єкті, пройти навчання, аби покращити свою бойову підготовку. Вони ж взагалі ніякої оплати не отримують, і для цього нема жодних механізмів. Ми використовували механізм одноразової матеріальної допомоги, але це суми від двох до п’яти тисяч гривень. Нібито суми ні про що, але загалом міському бюджету це обійдеться немало – 2,4 млн грн кожного разу. Ці кошти можна було б спрямувати на підтримку тих діючих військових частин, які безпосередньо воюють.

Ми знаємо, що по всій країні є дефіцит палива, в якийсь момент з полиць зникла сіль. Чого найбільше зараз не вистачає місту?

Місту всього вистачає, зважаючи на ситуацію в країні. На всіх нарадах, коли мені починають розповідати, що солі нема, пального, я кажу: «Народ, може, поїдете у відрядження? Допомагати колегам діставати з-під завалів тіла, які там місяць-два лежать. І зрозумієте, що таке справжні проблеми». А ми відправляємо наших комунальників у відрядження – зараз у нас 26 людей працюють в Чернігові, перед тим працювали в Запоріжжі під обстрілами.

Є проблеми з господарською сіллю, ми їх вирішуємо. Є проблеми з пальним, але ми його знаходимо і у нас весь комунальний транспорт працює. Є проблеми з розміщенням тих, хто до нас приїжджає, бо вони живуть в школах та садочках, але ж ти не будеш пів року жити в спортзалі. А садочки в нас вже працюють, школи запрацюють з 1 вересня. Є проблеми з майбутньою ціною на газ, яка є загадкою.

«Вірю, що «свободівці» мають майбутнє, але…»

Чи вистачає місту різних фахівців, бо багато з них, напевно, поїхали з країни після початку війни або пішли на фронт?

У мене єдиний мій помічник на війні, один з заступників на війні, багато головних спеціалістів, керівників структурних підрозділів, частина працівників комунальних підприємств – там. Але ми, якщо зменшилася кількість робочих рук та мізків, маємо працювати вдвічі більше. Не 8 годин на добу, а 12 і урізати вихідні. Зараз кожен має стати іншою людиною. Якщо раніше він себе десь жалів та лінувався, то зараз має змінитися, бо інакше ми в цій війні не переможемо. Все, що ми не доробимо зараз, будуть доробляти наші діти. А я цього не хочу.

Маємо працювати вдвічі більше. Зараз кожен має стати іншою людиною

Ваші стосунки зі «Свободою» нині в якому стані?

Я залишаюся членом ВО «Свобода», у мене з більшістю людей там хороші стосунки. Я допомагаю батальйону «Свобода» і «Карпатській січі». Дуже вірю, що «свободівці» мають майбутнє в українській державі, але як вони будуть називатися…

Вважаєте, цей бренд вже віджив своє?

Вважаю, що після нашої перемоги політична партійна карта буде абсолютно іншою. Ті, хто зараз говорить про те, що буде в майбутньому і що лишиться в минулому, – невігласи. Ми будемо жити зовсім в іншій країні з іншим порядком денним. І в ньому буде місце тим людям, які зараз воюють за Україну. А кольори, символіка, форма зараз неважливі.

Павло Вуєць, «Главком»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі ()
1000 символів залишилось

Читайте нас Google News Telegram

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies