У 1991-му незалежними ми не стали – Левко Лук'яненко

Яким був для вас цей день – 24 серпня 1991 року?

Перед 24 серпня було 23 серпня. 23 серпня я був на зборах Народної ради (парламентської опозиції у Верховній Раді України першого скликання. --- Ред.) і там запропонував проголосити Україну незалежною державою. Це було дуже важливо. Тому що інші депутати пропонували той закон, або інший, або інший. Бо комуністи були розгублені: хотіли ухвалити один, другий, третій закон у напрямку розширення суверенітету республіки, корисні для України. Якби так пішло, то закони далі називалися б закони Української Радянської Соціалістичної Республіки. Я запропонував не це, а інше: проголосити Україну незалежною державою. І тому… погодилися із пропозицією такою. Потім я написав оцей Акт проголошення незалежності. Його трохи відредагували на Раді і віддали в Секретаріат, щоб завтра Секретаріат роздав депутатам цей проект.

Відредагували, бо там треба було замінити деякі слова. Бо у проекті я написав «відновлення української державності». А коли почалася дискусія й обговорення цього проекту, то хтось каже: «Чекайте, а яка у нас остання українська державність була? Петлюрівська». А Петлюра – антирадянський, антиукраїнський і так далі. А отже, це б затягнулося, була б дискусія і могли б провалити все. Тому замінили: не «відродження», а «проголошення». Ну, оце був такий істотний момент.

Роздали (проект акту. – Ред.), і на завтра було скликано засідання Верховної Ради. Цей документ зачитав голова Верховної Ради. Комуністи попросили перерву, щоб порадитися окремо. Їм дали таку перерву, вони окремо зібралися і дискутували, проголосувати чи ні. І врешті вирішили проголосувати. Вони повертаються до загального залу, ми також там уже були, і проголосували. Проголосували конституційною більшістю. Це було величезне свято для мене, тому що я все життя мріяв про проголошення незалежності. Ми підхопилися, одне одного обіймали, вітали. Потім вийшли перед будинком Верховної Ради. Мене там теж вітали, взяли на руки, кидали.

Зараз країні, у витоків якої ви стояли, виповнюється 25 років. Де Україна перебуває з політичної точки зору через чверть століття після проголошення незалежності? Які ваші підсумки?

Правильніше було б назвати у 1991 році проголошення не незалежності, а самостійності. Це є трохи різниця в тому. Самостійність – нам Москва перестала присилати людей на посади в Києві, по областях і так далі. Україна сама формувала владу. Але незалежними ми не стали. Тому що комуністи як московська сила стали владою в Україні, і вони все робили, щоб повернути Україну назад під владу Москви. Тому всі 25 років це була боротьба між двома силами. Одні хотіли справжньої незалежності і розширення самостійності. А інші хотіли повернути Україну під владу Кремля. Ось. Ці всі 25 років – ну, не 25, 23 роки – отак Україна жила.

І тепер ми дожили до того, що наприкінці 2013 року відбулися дуже важливі події. Народ зробив революцію, усунув Януковича – ставленика Путіна. А Путін скористався тим, що у нас ще була не сформована влада, і захопив Крим. А потім пішов на східному кордоні. І тоді народ пішов боронити нашу територію. Спочатку армії не було, армію зруйнував Янукович. І спочатку пішли «Правий сектор», потім спадкоємці Організації українських націоналістів – прийшли зі зброєю зустріти ті московські організації. Власне, терористичні групи московські зупинили. Але потім знайшли вже кращу зброю і почали чинити опір наступу Москви. Війна із Москвою – це боротьба за справжню незалежність України. Вона повільно іде, але вона веде нас до перемоги.

Щодо змін у суспільстві – як ви вважаєте, Україна достатньою мірою подолала комуністичне минуле?

Комунізм розвалювався швидко. Як організована сила він ще залишався, тому що Комуністична партія України як філія московської Комуністичної партії діставала фінансову підтримку. Тепер оця теперішня Верховна Рада уперше не має комуністичної фракції. Але ідеологічно комунізм, знаєте, як мрія побудувати краще суспільство на землі, така мрія завжди залишатиметься. Бо ніколи не було і не буде такого суспільства, де б усі сто відсотків населення були задоволені. Завжди є частина людей незадоволених. Вона живе гірше, є ідеал покращити своє життя, і це завжди буде. Це утопія. Настрої для утопії завжди існували й існуватимуть. І в такому випадку хтось буде бачити, що а от добре було б, якби зробити Божий рай на Землі.

А що стосується присутності радянського минулого, радянських символів у культурному просторі?

Звичайно, що недостатньо. Тепер було зроблено такі рішучі кроки для звільнення української території від комунізму. Реально Україна має почистити свою землю від слідів окупації. До революції, до Першої світової війни комунізму не було, але окупація України була. Російська імперія, імперія Романових – вона окупувала Україну. Сліди тієї окупації залишилися, і вони ще зараз є. Взялися очистити спочатку від комунізму. Тому що комунізм – це ж стадія розвитку російської імперії. Через те, що вона завдала найбільше зла Україні, вирішили почистити українську землю від слідів комунізму. Хоча паралельно треба, звичайно, очищати землю і від імперських окупаційних слідів.

І наскільки це вже вдалося?

Значні кроки зроблено. Дуже значні кроки зроблено. І факт у тому, що майже немає захисників пам'ятників Сталіну, Леніну. Це свідчить, що вони трималися на звичці підкоритися. Але коли їх скинули, то ніхто не плакав. Це не зовсім закінчено, але в основному справу зроблено.

А якою ви бачите Україну через 25 років?

Я думаю, що Україна тоді буде українською, тобто вона подолає сліди російського імперіалізму. Бо ці сліди – вони в тому, що частина українців русифікована, тобто поширена російська мова. То оці всі сліди буде подолано – у нашій культурі, у нашому мистецтві, у нашій мові є сліди російського імперіалізму. Україна повернеться до своїх духовних цінностей, вона їх розвине.

У нас внутрішня буде боротьба ще серйозна, і вона займе певний час. Але коли ви кажете про 25 років, то за цей період етнічний чинник в Україні стане явно переможним, відродиться культура, відродиться мова, традиції українські відродяться. А через те, що територія України, у принципі, дуже добра, і клімат у нас дуже добрий, то це гарантуватиме, що не лише духовність буде високорозвинуто, а і продуктивні сили, і рівень життя буде високим. Україна досягне рівнів розвитку передових країн.