Гібридна поразка Москви: чому УПЦ МП програла битву за уми українців
Спроба верховних ієрархів Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) всидіти на двох стільцях в нинішніх умовах повномасштабної російсько-української війни себе геть не виправдала. Адже збереження вірності московському патріарху Кирилу (Гундяєву), який беззаперечно підтримав путінську агресію, та, разом з тим, продовження плідних стосунків УПЦ МП із українською владою як в центрі, так і на місцях – речі зараз абсолютно непоєднувані. Треба було ще на початку війни 2014 року робити чіткий вибір: на чиєму ти боці? Водночас той же глава псевдоукраїнської церкви митрополит Онуфрій (Березовський), у своїй вірнопідданості Москві, намагається прикриватися проукраїнськими фразами, хоча й досі залишається постійним членом Синоду РПЦ, йдеться у розслідуванні фонду Демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва.
Через це виникла головна проблема, а саме: радикальна зміна в ставленні українського народу до цієї конфесії. Її служителі можуть скільки завгодно розповідати про свою «незалежність» від Москви, однак переважна більшість українців вже добре знає, звідки реально «ноги ростуть». Відтак віряни не лише припинили брати участь в житті українських приходів УПЦ МП, а й взагалі виступають за повну заборону в нашій країні цієї релігійної організації. Деякі активісти вимагають притягнення найодіозніших її ієрархів до відповідальності.
Символізм Києво-Печерської лаври
Одним із таких відомих персон, за яким стежить країна, є екснамісник Успенської Києво-Печерської лаври – колишньої «перлини» УПЦ МП. Йдеться про митрополита Павла (Лебедя), чий цілодобовий домашній арешт з носінням електронного браслета було нещодавно подовжено Солом’янським районним судом Києва до 31 серпня. Його підозрюють не лише у розпалюванні релігійної ворожнечі (покарання може обмежитися штрафом), а й у виправдовуванні воєнних дій Росії проти України, що набагато серйозніше.
Зараз цей священнослужитель намагається бути в образі «жертви релігійних переслідувань». Однак його схильність жити у розкоші, де саме тільки прізвисько «Паша-Мерседес» чого вартує! Його відверте нахабство й грубість у спілкуванні з оточуючими та абсолютна безкарність за це давно стали справжніми «притчами во язицех». Коли ж у березні цього року Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» повідомив про припинення договору оренди зі Свято-Успенським монастирем УПЦ МП, митрополит Павло взагалі перейшов усі «червоні лінії», погрожуючи прокляттями особисто Володимиру Зеленському і членам родини Президента.
Загалом, новини з Києво-Печерської лаври стали особливо символічними для українців і є центральним індикатором в їхньому розумінні сучасних процесів навколо УПЦ МП. Здавалося б, із Лаври ніколи не виїдуть ні центральне керівництво конфесії, ні всі ці промосковські монахи. Організувати навіть якусь ілюзію «масового протесту віруючих» не вдалося. Натомість активна розкрутка російською пропагандою теми про події у Києво-Печерській лаврі (так, із 22 по 31 березня 2023-го лише в центральних та найбільших медіа Росії було не менше тисячі згадок про Лавру) зіграла, скоріше, навпаки.
В результаті мова йде вже не про повернення лаврського статус-кво, а про якнайшвидше і остаточне виселення послушників монастиря УПЦ МП з Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Судове оскарження Московською церквою в Господарському суді Києва про припинення договору оренди програно. Натомість тепер Міністерство культури поставило ченцям новий ультиматум: до 19 липня 2023 року вони мають остаточно виїхати з п’яти лаврських корпусів. Адже монахи продовжували користуватися опечатаними державною комісією корпусами Лаври, а ключі від приміщень так і не віддали.
Варіанти для Почаївської лаври
Для більшості експертів зрозуміло, що після «закриття питання» з Києво-Печерською лаврою справа дійде до другого за значенням монастиря УПЦ МП – Свято-Успенської Почаївської лаври, котра вважається основним розплідником «русского міра» в Західній Україні. Свято-Успенська Почаївська лавра також відома дуже агресивними хресними ходами й іншими релігійними перформансами УПЦ МП у маленькому містечку Почаєві Тернопільської області. Місцева історія взаємовідносин тутешніх ченців з державою, загалом, схожа на Києво-Печерську, але в почаївському випадку все дещо складніше.
А це через те, що 20 років тому (17 липня 2003 р.) Кабмін на чолі з тодішнім прем’єром Віктором Януковичем виключив усі споруди Почаївської лаври з підпорядкування Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника. Після цього Держбуд передав їх чоловічому монастирю УПЦ МП не в оренду (такий договір, як у випадку з Києво-Печерською лаврою, можна було б легко розірвати), а у безоплатне користування до 2052 року. Земля під монастирем УПЦ МП була подарована йому Кременецькою райрадою.
Загалом для цієї Лаври немає чорно-білих варіантів «або-або». Тобто, або залишити все, як є, або забрати цю Лавру в УПЦ МП силою, включаючи всі юридичні моменти. Адже, в першому випадку, він зовсім не влаштує не те що Тернопільщину, де місцева облрада вже багато років намагається прибрати осередок «русского міра» зі свого регіону, а й фактично всю Україну. В другому ж випадку, а Росія тільки того і чекає: російська пропаганда швидко розгорне в країнах Заходу, які дуже чутливі до подібної проблематики, вселенський плач про «релігійні переслідування».
Хоча, є ще й третій варіант, реалізація якого може розтягнутися на кілька років. Необхідно знайти оптимальне рішення в питанні удосконалення законодавства, одночасно вдаючись до ґрунтовних державних перевірок нецільового використання промосковськими ченцями майна чи його утримання в неналежному стані після відповідного попередження. Одним словом, терпіння і лише терпіння.
Тим часом, Синод Православної церкви України (ПЦУ) утворив релігійну організацію – «Почаївська Свято-Успенська лавра Тернопільської єпархії Православної Церкви України», священноархімандритом якої став затверджений митрополит Тернопільський і Кременецький Нестор.
Проходження точки неповернення
Для всіх, навіть найбільших «яструбів» Гундяєва, вже очевидно: точка неповернення пройдена. Тобто Московський патріархат програв свою найбільшу в історії битву – за українську паству, яка складала половину всіх приходів РПЦ. Між іншим, до найбільших приходських втрат УПЦ МП призвела саме агресивна політика Москви, яка в 2014-му окупувала українські Крим та частину Донбасу, а в лютому 2022-го розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Отже, якщо на початок 2014 року. кількість приходів УПЦ МП складала приблизно 12 тис., то тепер – менше 8 тис. Це відчутно позначається на колосальній втраті доходів від пастви.
Зараз усього за один день до ПЦУ можуть перейти п’ять і більше приходів УПЦ МП або якийсь ключовий кафедральний храм. Загалом у ПЦУ вже налічується понад 8 тис. приходів, що переважає УПЦ МП навіть за кількістю, не кажучи вже про якість. До речі, громадська думка в Україні в своїй абсолютній більшості також на боці Помісної церкви і проти церкви чужинської. УПЦ МП з весни 2022-го сприймається здебільшого саме так, і не інакше. І ця тенденція лише посилюється.
Наприклад, за даними соціологічного опитування, що проводилося Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва разом із соціологічною службою Центру Разумкова в серпні минулого року, 52% опитаних громадян погоджувалися з тим, що діяльність УПЦ МП радше сприяє російській агресії. Тих же, хто вважав, що ця конфесія, навпаки, сприяє обороні України, було лише 11%. Хоча тоді мешканці південних та східних областей значною мірою ще вагалися, чи справді варто оцінювати церкву з позицій її ролі у війні.
А ось в останньому тематичному дослідженні Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) констатував: 85% українців (у грудні 2022-го таких було 78%) тепер вважають, що держава в тій чи іншій мірі має втрутитися в діяльність УПЦ МП. Зокрема, з 54% у грудні до 66% у травні стало більше тих, хто вважає, що ця конфесія має бути повністю заборонена в Україні.
Ще 19% виступають за дещо «м’якший» підхід – не повна заборона, а встановлення державного контролю та нагляду (у грудні таких було більше 24%). Водночас із 12% до 6% стало менше респондентів, на думку яких нічого не варто робити і не варто втручатися у справи УПЦ МП, а розслідувати лише окремі випадки правопорушень. І, що важливо, кількість жорстких противників УПЦ МП стала більшістю у всіх регіонах. Так, її повну заборону наразі підтримують 58% мешканців Півдня і 50% - Сходу. А на Заході та в Центрі країни – переважна більшість.
Наразі лише в Західній і Центральній Україні спостерігається своєрідна ланцюгова реакція, коли тамтешні облради одна за одною приймають рішення про заборону УПЦ МП. Звісно, поки відповідний закон не ухвалила Верховна Рада (зараз є принаймні два такі законопроєкти – жорсткіший №8221 та компромісніший №8371), може здатися, що ці облрадівські рішення є здебільшого гучними деклараціями. Втім, насправді місцеві ради активно проводять інвентаризацію земельних ділянок і релігійних споруд на них, припиняючи подекуди договори оренди нерухомого майна з релігійними організаціями УПЦ МП або позбавляючи їх права користуватися землею. І ці процеси перебувають лише на самому старті.
Олег Поліщук, фонд Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва
Коментарі — 0