Чому українська школа навчає учнів культурної меншовартості

Чому Пушкін на обкладинці шкільного підручника?
Чому Пушкін на обкладинці шкільного підручника?
фото з відкритих джерел

Поки в Україні зносять пам’ятники колоніальному минулому, українські школярі вивчають напам’ять вірші російського поета. І не лише його

Від початку великої російсько-української війни з новим запалом розгорнувся рух за культурну деколонізацію країни. І насамперед ідеться про «трубадурів імперії» – російських культурних діячів, які, власне, й заклали ідеологічне підґрунтя для сьогоднішньої агресії Росії проти України.

Але поки в суспільстві точаться гарячі дискусії щодо того, які вулиці перейменовувати та які пам’ятники зносити, майже ніхто чомусь не звертає уваги на сферу, де власне ці «трубадури імперії» почуваються вкрай непогано. До того ж за наші з вами гроші. Ідеться про українську освіту.

«Велет» світової літератури Пушкін

Є один цікавий предмет, за програмою якого діти досі читають і навіть вчать напам’ять таких «стовпів» російської колоніальної культури, як Алєксандр Сєргєєвіч Пушкін і Фьодор Достоєвскій. Чому колоніальної? Про це нижче. Предмет цей називається «Зарубіжна література». Від 5-го до 11-го класу українські школярі вивчають десятки творів іноземних письменників і чомусь серед них регулярно й систематично трапляються твори російських поетів і прозаїків.

Поезія Рембо тут сусідить з віршами Маріни Цвєтаєвой, діти дізнаються, хто такі Булат Окуджава та Константін Сімонов, і, звичайно, мають змогу вивчити щось зі спадщини Владіміра Маяковського (спойлер його відомого вірша з безсмертною цитатою «достаю из глубоких штанин…» у програмі все ж немає). І над усім цим височить, звісно, велична постать Алєксандра Сєргєєвіча Пушкіна у всій своїй красі.

Звичайно, стверджувати, що програма «Зарубіжної літератури» всуціль просякнута русофільством, не можна. Так, у програмі багато справді відомих у світі і знакових авторів. Але з постколоніальним пієтетом до російської літератури подекуди таки біда…


Російські автори в навчальних програмах зарубіжної літератури української школи. Вчити таку кількість авторів сама по собі погана ідея. В школах західних країн вивчають набагато менше авторів, але поговорюють конкретні твори набагато глибше. Адже література це не абстракція, це предмет про людські стосунки.

Російські автори в навчальних програмах зарубіжної літератури української школи. Вчити таку кількість авторів сама по собі погана ідея. В школах західних країн вивчають набагато менше авторів, але поговорюють конкретні твори набагато глибше. Адже література це не абстракція, це предмет про людські стосунки.

Розгляньмо програму за 5-й клас. Спочатку казки різних народів світу, потім брати Грімм, що логічно, а за ними звісно, як же інакше Пушкін зі своїми невмирущими «Казкою про рибака та рибку» й «Казкою про мертву царівну та сімох богатирів». Чому саме Алєксандра Сергєєвіча вшанували такою честю взагалі відкривати тему зарубіжної літератури для українських школярів залишається таємницею. Можна було б вивчати російську літературу, як приклад оспівування колоніалізму і виправдання завоювань, ґвалтувань та знищень менших народів, але шкільна програма ігнорує цей ракурс.

Але 5-м класом цілющий вплив класика російської літератури на українських учнів не обмежується. Так, школярі повертаються вивчати твори Алєксандра Сєргєєвіча в 7-му та 9-му класах. Звичайно, малим українцям украй важливо знати вірш росіянина «Я пам’ятник собі поставив незотлінний…» чи «Євгєнія Онєгіна».

Але й на цьому «пушкіноманія» укладників українських підручників із зарубіжної літератури не завершується. Українські школярі мають не лише читати, а й вивчати російського поета напам’ять. Так, його вірші обов’язкові до вивчення згідно зі шкільною програмою у 5-му та 9-му класах. Загалом за згадками у шкільній програмі Пушкін може позмагатися з такими класиками світової літератури, як Гете та Гейне. Дивно.

Про те, що Пушкін став одним з ідеологів російського імперіалізму, відомо давно про це вже багато писали. «Вишуканість, із якою Пушкін створював консолідуючий образ російського імперіалізму, добре послужила нації. Він створив в уяві образ, який до цього ніколи не існував у російській літературі: горда Росія призначена керувати «бідними фінами» та іншими підкореними нею народами; у Росії повно скромних патріотів, які чесно виконали свій обов’язок на далекому Кавказі й викликають захоплення; Росія, аристократія якої не поступається вишуканістю та освіченістю найбільш рафінованим колам Заходу», пише у «Трубадурах імперії» Ева Томпсон.

Окремо варто зосередитися на літературних досягненнях класика російської літератури. Певно, найвидатнішою його таємницею є те, що великого російського поета всіх часів і народів не дуже знають за межами колишньої Російської імперії та СРСР. Принаймні значно менше, ніж того самого Достоєвського або Чехова.

Пояснюють це загалом дуже просто Алєксандр Сєргєєч Пушкін не зробив жодного нового чи видатного внеску у світовий літературний процес. Він, імовірніше, є одним з талановитих наслідувачів справді видатного поета свого часу Джорджа Байрона. До речі, Пушкін і сам це визнавав. Але для не дуже розвинутої тоді російської літератури він справді прислужився добряче.

Та й не лише літератури самі росіяни пишномовно називають його «основоположником сучасної російської літературної мови». Просте запитання: як заслуги не надто відомого у світі поета в царині розвитку локальної культури стали достатньою підставою для внесення в навчальну програму української школи залишається відкритим.


Підручник із зарубіжної літератури для 5-го класу (фото з відкритих джерел)
Підручник із зарубіжної літератури для 5-го класу (фото з відкритих джерел)

І як вишенька на тортик. Якщо ми візьмемо підручник із «Зарубіжної літератури» для 5-го класу, то побачимо там вірші Пушкіна не лише в перекладі на українську мову, а й в оригіналі російською. Що вводить у певний ступор дітей, які взагалі не вивчали російської. А також додає присмаку меншовартості українській мові, бо ніби підсвідомо доводить, що українською не можна адекватно перекласти з «великого и могучего».

Проте на Пушкіні невтомні укладачі шкільної програми для 5-го класу не зупиняються й у тому самому підручнику діти можуть ознайомитися і з творчістю Марини Цвєтаєвої. Звісно, разом з українським перекладом буде послужливо розміщено й авторський текст російською. Запитання: чому в цьому підручнику поряд з українською не розміщено твори, наприклад, Марк Твена англійською, яку дехто з теперішніх дітей знає краще за російську?

Езоп і Крилов

На жаль, 5-м класом уроки культурної меншовартості для українських школярів не закінчуються. У 6-му до вивчення пропонують новий літературний жанр байку. Спочатку, звісно, йде кілька байок родоначальника жанру Езопа, одразу за яким російський класик Іван Андрєєвіч Крилов зі своїми «Квартетом» і «Бабкою і Муравельом». Про існування за кілька сотень років до нього такого родоначальника жанру нової віршованої байки, як Лафонтен, дітям, вочевидь, знати зайве.

Ну, а далі впереміш з різноманітними зарубіжними письменниками Чехов, Короленко і, звичайно, Гоголь. Про Миколу Васильовича Гоголя, певно, варто написати окремо й викласти всі аргументи тих, хто вважає його українським чи російським письменником. А поки що винесемо його за дужки.

У 7-му класі курс знову починається з «совместного культурного наследия». Цього разу йдеться про «биліни». Варто пам’ятати, що про богатиря Ілька Муровця згадано і в українських, і в російських народних творах. Присутність його в зарубіжній літературі повертає нас до міфу про спільне історичне минуле – «дрєвнюю Русь», де українська історична пам’ять має тісно переплітатися з «билінами», записаними на російських етнічних землях. «Билінами», які добре послугували створенню російського імперського міфу про «богатирєй» і «добрих молодцев», що захищають кордони імперії.

Ще одна тема, яку порушено у шкільній програмі за 7-й клас, це тема Другої світової війни. Чомусь упорядники вирішили, що школярам потрібно мати «канонічне» радянське бачення цієї трагедії, а тому включили до програми радянського білоруського письменника Василя Бикова. Він писав досить добру прозу, яка, проте, нормально вкладалась у радянському доктрину «Великой Отечественной Войны».

Ну і, звісно, куди українським школярам знову без Алєксанда Пушкіна, творчість якого вони й далі вивчають у 7-му класі. Плюс Алєксандр Грін з «Алими парусамі».

Щодо шкільної програми за 8-й клас, то здається, наче її укладачі опинились у тенетах русофобів абсолютний антирекорд: лише один російський автор за весь навчальний рік до обов’язково вивчення! Ідеться про російську журналістку й педагогиню Марину Аромштам. Якщо чесно, автору статті довелося погуглити, щоб зрозуміти, хто ця авторка. Але питання, за які саме чесноти її включили до шкільної програми, залишилося відкритим.

Нерозділена любов до російського шовініста

Але вже в 9-му класі є де розгулятися «рускому духу». Звичайно, Алєксандр Сергєєвіч Пушкін, а з ним ще один «трубадур імперії» Міхаїл Лєрмонтов. До речі, як прозаїк значно цікавіший за Пушкіна, до того ж поет, у якого є вірш, що його справді можна було залишити в майбутній програмі з зарубіжної літератури, – «Прощай, нємитая Росія».

Також тут ми подибуємо й на справжнього російського інтелігента та автора мему «кіт кот» Міхаїла Булгакова з його «Собачим серцем». Але на «Собачому серці» укладачі шкільної програми явно не можуть зупинитися з цим автором, тому він присутній і у програмі за 11-й клас. Звісно, йдеться про «Майстера і Маргариту». Тут події роману відбуваються здебільшого в Москві, проте в іншому творі письменника – «Белой гвардии» описано рідний Київ. Проте вибір укладачів програми можна зрозуміти. «Белую гвардию» так просто вже не даси, доведеться якось виправдовуватися за дивні жарти про «кіт кот», а також за багато іншого. (»–Сволочь он, с ненавистью продолжал Турбин, ведь он же сам не говорит на этом проклятом языке! <…> Так вот спрашиваю, как по-украински «кот»? Он отвечает «кит». Спрашиваю, «а как кит»? А он остановился, вытаращил глаза и молчит. И теперь не кланяется».)

Усім поціновувачам цього колишнього киянина, а також любителям наводити багатозначні цитати з його творів, можна порекомендувати прочитати коротеньке оповідання «Я вбив», у якому йдеться про хороброго лікаря, що вбиває свого пацієнта «петлюрівця» підполковника армії Української Народної Республіки, якого він мав лікувати. Для кращого катарсису бажано уявити сучасну нам війну так матимемо чудове уявлення про те, ким насправді є лікар, якого героїзує Булгаков. І ким насправді був сам письменник.

У шкільній програмі за 10-й клас на нас очікує приємна несподіванка лише Фьодор Достоєвський з «Преступлением и наказанием». Хоча десь на периферії виникають і щезають прізвища Тютчева й Фета. А ось уже в 11-му класі – «пир русского духа» триває сповна. Тут і згаданий Міхаїл Булгаков з «Мастером и Маргаритой», і бо ж як інакше! – «сєрєбряний» і не лише цвіт російської поезії: Алєксандр Блок, Анна Ахматова, Владімір Маяковскій, Боріс Пастернак. Без усіх них нині не жити!

Звичайно, помилково думати, що сучасні шкільні програми з зарубіжної літератури обмежуються лише російськими письменниками й поетами. Це зовсім не так. Укладачі цих програм, принаймні в 9-11-му класах намагаються запропонувати всю палітру світової літератури, ознайомити нас з провідними світовими письменниками. Проте ці вкраплення здебільшого знаних на локальному радянському рівні російських авторів, хоч би що говорили про їхній світовий рівень їхні апологети, віддає певною меншовартістю, повертає нас до імперського контексту, якого українці й намагаються зараз позбутися, зокрема й ціною власних життів.

Джерело: texty.org.ua


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі ()
1000 символів залишилось

Читайте нас Google News Telegram

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies