Брав участь у боях за Донецький аеропорт. Згадаймо вчителя Сергія Гуссіді
Захисник був активним громадським діячем у Миколаєві
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Гуссіді.
Сергій Гуссіді народився 2 березня 1981 року в селі Кир'яківка Миколаївської області. Там живе його родина. Був учасником антитерористичної операції (АТО), у складі 81-ї Окремої аеромобільної бригади захищав Донецький аеропорт. У мирний час працював вчителем в школі, опікувався патріотичними гуртками в обласному центрі туризму та учнівської молоді.
24 лютого 2022 року з початком повномасштабної агресії Росії проти України, миколаївець Сергій Гуссіді повернувся до Збройних сил України, служив командиром взводу гранатометників 90-го окремого аеромобільного батальйону. 16 травня поблизу Вугледара Донецької області від осколкового поранення Сергій Гуссіді загинув.
Цього позитивного у всіх сенсах чоловіка добре знали в Миколаєві. Активний, мав безмежну жагу до життя. Працював вчителем фізичного виховання та викладав предмет «Захист Вітчизни». У 2014-2015 році брав участь в обороні Донецького аеропорту. Після демобілізації повернувся до вчителювання.
«Я не можу, якщо ти вже є вчитель, якщо ти вже є військовий, то ти повинен захищати і особистим прикладом подавати. Ось я вчу і особистий приклад, я і захищаю», – розповідав в одному з інтерв'ю Сергій Гуссіді.
Сергій вчив дітей витривалості й мужності. Організовував заходи патріотичного виховання. Один з них – гра «Сокіл» («Джура»). Юні патріоти удосконалювали свої знання та вміння з медицини, стрільби тощо. У вільний від тренувань час, діти відпочивали зі своїм тренером.
«Ця людина дуже багато чому мене навчила: стріляти, правильно контролювати емоції, тому що він завжди був усміхнений. Я схожий характером з ним дуже. Я також люблю посміхатися. Ми з ним часто знаходили спільну мову. Я завжди називав його братом. Я його дуже сильно любив», – розповів вихованець Сергія, Владислав Сосницький.
Окрім вчителювання, Сергій був громадським діячем, зокрема очолював громадську організацію «Асоціація учасників та інвалідів АТО», яка відома не лише тим, що допомагає побратимам, а й своєю активною громадянською позицією, участю в суспільному житті міста. Друзі та побратими називали його «Людиною-посмішкою».
«Сергій, він був найунікальнішим в нашій принаймні тусовці. Він, мабуть, був найсвітліший, найрадісніший, найдобріший. Він був як центр нас всіх. Якщо в нашій тусовці я був точно мозком, то він був серцем», – так побратима описав Ілля Шполянський.
«Сергій був, от як я його запам’ятав з першого дня, от ми його називали людина-посмішка. От він, яка б не була ситуація, він завжди посміхався, завжди був неймовірно позитивним і завжди в будь-якій ситуації він про людей говорив тільки гарне. Та й всіх людей він вважав дуже добрими, гарними, милими. Ну, це був невиправний оптиміст, добряк, який тільки може бути на світі. Все, за що він брався, він робив з таким завзяттям. Він жив патріотизмом, він жив Україною. Я вважаю, що це величезна просто втрата для ветеранського руху і взагалі для нашого кола друзів це була дуже значуща людина», – додав чоловік.
«Він був не говірким, а особливо, якщо це стосувалося його участі в АТО. Але іноді все ж розповідав про окремі епізоди захисту Донецького аеропорту. Завжди був готовий прийти на допомогу, ніколи не відмовлявся від участі в будь-яких заходах. В нашому інституті є заняття для вчителів, у тому числі, і на тему домедичної допомоги в умовах сучасних бойових дій. Я запрошувала його проводити заняття і він завжди відгукувався. Показував, як правильно накласти турнікет та виконати інші дії, щоб врятувати постраждалого до приїзду лікарів безпосередньо на полі бою», – розповіла колега Сергія, методистка Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Анна Череповська.
Директорка гімназії Інна Бродянська пригадала, що Сергій поспішав жити й одночасно міг робити кілька справ. При цьому був надійним та відповідальним. «Сергій Миколайович любив свою справу і своїх учнів. Організовував для дітей військово-спортивні змагання, при цьому запрошував на них цікавих людей, активістів, військових. Завдяки його ініціативі та власним коштам у школі було створено кабінет «Захист України», – зауважила директорка.
Ще одна колега Сергія Анна Куценко теж зазначила, що його обожнювали в школі, бо з появою Гуссіді життя тут завирувало. «Передивляюся шкільні фото… На одному з них ми готуємось до Дня цивільного захисту, плануємо різні змагання, квести, щоб дітям було цікаво. А ось наш серйозний вчитель перетворюється на байкера та рокера – це ми готуємо привітання для жінок і дівчат. А це Сергій з побратимами, які завжди брали участь у наших заходах, встановлюють на шкільному подвір'ї мотузковий парк», – з сумом розповіла жінка.
Ввечері 16 травня минулого року поблизу Вугледара Донецької області 41-річний Сергій Гуссіді загинув від осколкового поранення. За декілька годин до цього Ілля Шполянський спілкувався з другом. «Ми спілкувалися з ним за декілька годин до смерті. Саме в той день ми зібрали і придбали машину. Підготували її, передали її з усім необхідним для його підрозділу. Ми передали машину і буквально через декілька годин він загинув», – розповів Ілля.
Миколаївський «кіборг» Сергій Гуссіді вижив у найпекельніших боях за Донецький аеропорт у 2014 році. Втім загинув захищаючи Україну у 2022 році.
«Це була неймовірна людина. Ну, я впевнений, що він є. Просто він в іншому стані. І я впевнений, що він би дуже хотів нас бачити успішними в нашій перемозі і посміхаючись в нашій перемозі», – сказав Ілля Шполянський.
У Сергія залишився син, кохана жінка та батьки.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0