Загинув під час контрнаступу на Запоріжжі. Згадаймо Олександра Сокоренка
Чоловій служив у 47-й окремій механізованій бригаді «Маґура»
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Сокоренка.
Лейтенант Олександр Сокоренко, позивний Турбо, загинув 30 липня 2023 року під час виконання службових обов’язків в районі міста Оріхів Запорізької області внаслідок ворожого обстрілу керованими авіабомбами. Офіцеру було 27 років.
Олександр народився і жив у Києві. Закінчив Географічний інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка та військову кафедру Військового інституту КНУ. Отримав звання молодшого лейтенанта запасу. У мирному житті працював барменом. Любив готувати коктейлі та куховарити, грати на гітарі, зустрічатись із друзями, подорожувати. Займався веслуванням на байдарках.
Під час повномасштабного вторгнення ідейний націоналіст Олександр не зміг залишитися осторонь, коли ворог намагався захопити Україну. Чоловік приєднався до Збройних сил, прагнучи захистити свій дім, рідних і власні переконання. Проходив службу у 47-й окремій механізованій бригаді «Маґура». Згодом отримав звання лейтенанта. Обіймав посаду офіцера оперативного штабу бригади. Їхній відділ займався плануванням контрнаступальних дій.
«Він проходив підготовку в Україні. А потім їх відправили до Німеччини. Сашко тривалий час мав там вишкіл і повернувся до бригади з новими знаннями та навичками. Ми читали про те, що страшні бої йдуть під Бахмутом в той час, коли на Запорізькому напрямку ситуація здавалась більш сприятливою для контрнаступу. Це – наша земля і її треба звільняти – така була його позиція завжди», – розповіла сестра військового Анна.
Дівчина додала, що брат для неї уособлював покоління молоді, народженої у 90-ті. Вона впевнена, що вони прийшли у цей світ, щоб зробити з України країну мрії. І саме тому вони у страшну хвилину зробили такий правильний вибір.
«Сашко був рольовою моделлю для багатьох зі свого оточення, прикладом мужності, вірності та патріотизму. Він завжди був готовий виступити за збереження інтересів українського народу та нашого майбутнього – починаючи з Революції, коли йому було ще 17 років і в якій він брав участь від початку студентських протестів, так і в цій війні. Мій брат зберіг вірність присязі і вірно служив своїй державі, добровільно пішов у військо. Він причетний до прориву наших сил на одному із найскладніших напрямків – Мелітопольському. Звільнення наших територій (зокрема й Роботиного) є заслугою як бригади, у якій він служив, так і оперативного штабу. Хочу, аби Сашка запамʼятали як хороброго та надзвичайно людяного хлопця, який міг боятися, але ніколи не відступав. Сашко любив Україну і свою родину, тому і пішов нас захищати. Брат зробив мене людиною і навчив жити життя так, аби не було потім соромно», – зауважила сестра Анна.
«Саша показав мені, що життя – це не про те, щоб стати мільйонером, заручитись, купити машину, мати купу друзів тощо. Це про глибші сенси. Мої цілі звелись до однієї – прожити життя, зробивши важливий та цінний внесок e цей світ. Я не хочу жити без нього, але я мушу. Він би зміг. І він хотів би, щоб я змогла», – зітхнула наречена загиблого Ніка.
«Він завжди був душею компанії, професіоналом своєї справи, на службі був фахівцем з аналізу геоданих для планування дій артилерії», – написали викладачі та адміністрація інституту про свого випускника.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0