Пішов із життя голова Верховної Ради кінця 90-х Олександр Ткаченко

На 85-му році життя помер український політик та ексголова Верховної Ради (1998-2000 рік) Олександр Ткаченко. Про це повідомив журналіст Микола Канішевський, який працював поруч з Олександром Ткаченком як прессекретар голови Верховної Ради.

«Пішов з життя легендарний Олександр Миколайович Ткаченко. Він був головою Верховної Ради наприкінці 1990-х, учасником опозиційної президентові Кучмі «Канівської четвірки» і автор фрази «я не перший, але й не другий». Так він відповів на питання хто в Україні головніший: президент чи голова парламенту?», − написав Канішевський.

Ткаченко родом із Черкаської області. У другій половині 80-х років та на початку 90-х працював на міністерських посадах в уряді УРСР, був заступником голови уряду. У парламенті працював з 1994 року. Був депутатом від Селянської партії, а з 2002 року − від Комуністичної партії.

Ткаченко був в опозиції до президента Леоніда Кучми. Багатьом він запам'ятався своєю фразою: «Я не перший, але й не другий». Так він відповів на запитання, хто в Україні головніше − президент чи голова парламенту.

Зазначимо, що Олександр Ткаченко був учасником «Канівської четвірки» − політичної коаліції чотирьох опозиційних кандидатів на президентських перегонах восени 1999  року в противагу чинному президенту країни Леоніду Кучмі.

Останні 10 років життя тяжко хворів та пересувався на інвалідному візку. Попередньо прощання з політиком відбудеться у суботу, 6 січня, у ритуальній залі у лікарні у Феофанії.

Влітку 1999 року у розпал передвиборчої кампанії, напередодні президентських виборів – 24 серпня, у День незалежності, на Черкащині, у місті Канів чотири політики оголосили про створення першої в історії незалежної України політичної коаліції – «Канівської четвірки». До її склад увійшли депутати, які мали політичний досвід і були опозиційно налаштовані до влади: Олександр Ткаченко, Євген Марчук, Олександр Мороз та мер Черкас Володимир Олійник. Згідно з домовленостями, вони мали висунути від «четвірки» одного кандидата. Проте вже після того, як єдиним кандидатом було оголошено Євгена Марчука, Олександр Мороз публічно відмовився від домовленостей і на вибори пішов самостійно. Наслідками розвалу «Канівської четвірки» стало те, що на виборах президента України восени 1999 року виборцям довелося обирати одного з двох кандидатів: Леоніда Кучму або Петра Симоненка.