Ольга Таран. Історія медика, яка рятувала поранених у Маріуполі

Подвійне еспресо без цукру сестра приносить на її могилу. Саме таку міцну каву Ольга Таран любила за життя. Вольова, сильна, справедлива – бойові побратими надзвичайно поважали захисницю, називали її «Санівна», бо ж по батькові – Олександрівна. Жінка була старшим сержантом, фельдшером танкового батальйону 36 окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського.

Героїчно загинула 12 квітня у Маріуполі. Могла б урятуватися, та замість сховатися від обстрілу взялася надавати допомогу пораненому…

Народилася Ольга Таран у селищі Котельва на Полтавщині. Освіту фельдшера-акушера здобула у медичному училищі в Лубнах. Ще зовсім юною вийшла заміж за військового льотчика і переїхала до Миколаєва. Працювала з дітьми – у місцевому інтернаті та центрі соціально-психологічної реабілітації для дітей. Тим часом, життя йшло своїм ладом, у першому шлюбі не склалося, тож Ольга вийшла заміж удруге, народилася донька Владислава.

«Коли доньці виповнилось три роки, Оля заявила, що хотіла би в армію. Мовляв, в неї медична освіта, вона точно матиме більше можливості допомогти бійцям. Ми та чоловік пробували відговорити, проте марно. У грудні 2015 року Ольга підписала контракт із 36-ю бригадою морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського на посаду фельдшера танкового батальйону і вирушила у свою першу ротацію. Щастю її не було меж, здавалось, що збулась найбільша заповітна мрія. Майже сім років сестра служила фельдшером польового вузла зв’язку, бойовим медиком медичної роти», – розповіла газеті «Факти» сестра захисниці Ганна Міняйло.

За майже сім років служби Ольга Таран неодноразово бувала в зоні АТО/ООС, на чергову ротацію вирушила і в грудні 2021 року. За безстрашність та героїзм військова удостоїлася багатьох нагород: медалей «За врятоване життя» та «Ветеран війни», відзнак Міністерства оборони України «За зразкову службу» та президента «За участь в антитерористичній операції».

Повномасштабне вторгнення зустріла на посаді виконувачки обов’язків начальниці медичного пункту танкового батальйону під Маріуполем. 24 лютого військові отримали наказ зайти у місто та тримати оборону на заводі «Азовмаш». Польовий госпіталь Ольга Таран організувала в одному з бункерів, сюди доправляла поранених, витягала їх із поля бою.

Ганна Міняйло пригадує, із рідними Ольга зв’язувалася нечасто, якщо й вдавалося передати звістку, то це були короткі повідомлення: «Все нормально». 23 березня їй вдалося поговорити із чоловіком. Сказала, що навряд чи повернеться живою. Просила не плакати та берегти доньку.

Тим часом, боєприпаси та провізія в українських військових закінчувалися, командування вирішило – час прориватися до своїх, у бік Запоріжжя.

«У ніч на 11 квітня на прорив пішли перші колони, але потрапили під обстріл. В ту саму ніч другою колоною виходила наша Оля, й рашисти знову поцілили. За словами очевидців, сестра з бійцями встигли вискочити із машини й намагались сховатись під мостом, бо вороги били з літаків та артилерії. Сестра теж бігла туди та помітила пораненого. Відразу до нього. Обстріл тривав. Побратими кричали, щоб Ольга падала, бо міни одна за одною. Та вона не чула чи не хотіла цього чути. Для неї головне було – надати допомогу. В ті секунди коло сестри впала міна і її посікло осколками. Наскільки нам відомо, сестру бійці ще намагались врятувати, зробили знеболювальний укол, але шансів не було. Ми потім запитували у свідків, про що говорила Ольга в останні хвилин життя, чи згадувала дочку, родину… Єдине, що запитала, де наші хлопці, чи багато поранених і чи надають їм допомогу», – пригадує сестра.

Тіло Ольги вдалося повернути додому аж за три місяці після загибелі. Його віддали в рамках обміну. Захисницю знайшли в одній із братських могил у Маріуполі.

Поховали Ольгу Таран 21 липня із військовими почестями у рідній Котельві. Місцеві жителі зустрічали полеглу Героїню, стоячи на колінах. Донька Влада знає, що мама тепер – зірочка на небі, яка сяє чи не найяскравіше. Чоловік героїні нині також на фронті – бореться за Херсон. Тепер він змушений битися за двох…

Ольгу нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 34-річна захисниця отримала його посмертно.