Намагалася вирватися з Маріуполя. Згадаймо пʼятирічну Поліну Ковальову
Дівчинка отримала поранення під час евакуації, у Донецьку її прооперували, однак наступного дня дитина померла
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо п'ятирічну Поліну Ковальову.
19 березня 2022 року п’ятирічна Поліна Ковальова зі сестрою та мамою намагалися вирватися з Маріуполя на Донеччині, де точилися бої. Вони їхали в колоні автомобілів разом з іншими маріупольцями, коли майже у центрі міста почався обстріл.
Поруч із машиною, у якій їхала Поліна, вибухнув снаряд. Водій автомобіля загинув, п'ятирічну дівчинку сильно поранило в голову. Поліну відвезли у лікарню селища Мангуш, звідти забрали в Донецьк. Дівчинку прооперували, однак наступного дня вона померла.
«Вона була моїм життям. Це була така розумна і невгамовна дитина. Наша крихітка, наше щастя», – сказала мама дівчинки Ірина Лєбєдь.
Поліна Ковальова ходила у дитсадок. Зростала у любові рідних і пізнавала світ. У неї залишилися мама, тато і сестра.
Від першого шлюбу Ірина Лєбєдь з Маріуполя мала донечку Настю. У 2012 році вона розлучилася з чоловіком, невдовзі створила нову родину з Артемом Ковальовим. Обоє працювали на металургійному комбінаті. Чоловік був електриком, а жінка – машиністкою котельного обладнання. Одружувалась пара вже коли Ірина була вагітна. Усе минало легко, аналізи були добрі. Поліна народилась 11 листопада 2016 року.
«Ми сильно кохали одне одного, Поліна – була дитиною нашої любові. Дуже очікувана та бажана», – наголосила Ірина.
Немовля називали Бусінкою, бо на одному з вушок дитина мала родимку.
«Ірина з Артемом хотіла, щоб я була хрещеною, а я вагалась. За чотири місяці ж дізналася, що сама вагітна. Хотіла покликати пару в куми, а вони тоді наполягли, щоби таки стала хрещеною для Полінки. Так і росли у нас двоє дівчаток – Поліна та Варвара – з різницею у чотири місяці. Подружки не розлий вода. Поліна розмовляла та мислила, як доросла людина», – розповіла хрещена Олена Приходько.
У чотири місяці Поліна вже сиділа, перші кроки зробила у дев’ять місяців. Вільно заговорила вже у садочку після того, як їй виповнилось два рочки.
«Життєрадісна така. Непосида. Зверталася до мене просто – Льоша», – сказав хрещений Поліни Олексій Нужда. Він часто бачився з дівчинкою, бо проводив багато часу з її батьком.
«Поліна була завжди разом зі своєю старшою сестрою Настею. Просинались обов’язково разом. Старша – до школи, молодша – до дитсадочка. Тільки прийде Полінка з садка: «А де Настя? Її немає?» – поділилася мама дівчаток.
Батьки намагались доньок однаково тішити, купували їм схожі іграшки та одяг. Іноді дарували великі подарунки одразу на двох – наприклад, ляльковий будиночок.
Улітку Артем з Іриною та доньками їздити на море. Взимку багато гуляли засніженими вулицями Маріуполя, відвідувала майданчики з гойдалками. Особливо до душі було відпочивати поблизу Драмтеатру.
«Як була хвилина, ми завжди кудись їздили. Ніколи такого не було, щоб діти не були нічим зайняті», – розповіла Ірина Лєбєдь.
Перед повномасштабною війною Артем працював за кордоном. Ірина з дівчатками була в Маріуполі. Почувши перші вибухи 24 лютого 2022-го, вона залишила дітей вдома, сама побігла купувати необхідне.
У будинок родини переїхали мама та сестра Ірини. У перші дні після початку повномасштабної війни вони не спускались у триметровий погріб, але потім їхній район почали сильно обстрілювати. «Спочатку це була як гра. Наче ми спускаємось у підвал, бо тренуємось – беремо із собою бабусю. Спочатку Полінка так усміхалась. Але коли снаряди почали лягати поряд, то вже було дуже страшно», – розповіла мама дівчинки.
У Маріуполі зникли комунікації. Спершу в будинку Ірини залишався тільки газ. А коли не стало і його, їжу готували на подвір’ї на вогні. Дівчат Ірина залишала на бабусю, сама з сестрою ходила по продукти чи дрова. І все – під постійними обстрілами.
«Я не пам’ятаю дати, бо телефони не вмикали. Економили заряд, щоб хоча б раз на декілька днів виходити на зв’язок. Вперше ми спробували вибиратися з міста, коли до мене приїхала сестра чоловіка з двома доньками. Сказали, що будуть намагатись виїхати на машині. Наступного дня ми вирушили разом. Приїхали на місце «зеленого коридору», але його не було. Ми на свій ризик поїхали далі, дістались до блокпоста, але нас розвернули, бо вся дорога була у вогні. Ми повернулись додому», – поділилася Ірина Лєбєдь.
Через якийсь час з’явилась інформація про те, що з Маріуполя можна виїхати іншим шляхом, який майже не обстрілювали. 19 березня Ірина разом з Настею та Поліною вкотре спробувала евакуюватись.
«Взяли тільки речі, які були на нас. Мама з сестрою залишились вдома, сказали, що не хочуть їхати. Моя старша донька сіла в іншу машину, а я з Поліною – в автівку, де ще їхала бабуся з трьома онучками. Ми начіпляли плакати, що всередині – діти. Навішали білі ганчірки, аби нас не обстрілювали», – зазначила Ірина.
Під час дороги машини опинились під вогнем. Ворог гатив з мінометів. «Повертати не було куди, все було завалено. Поряд прилетіла міна. Зачепила водія, він одразу помер, ми врізались у газель, я не могла вибратись. Одна дівчинка намагалась тягти Поліну за руки, вона ще стояла на ногах», – розповіла мама.
Їй тоді здалось, що доньку просто оглушило ударом. Крові одразу не було, вона пізніше проступила на шапочці дівчинки. Ірина швидко приймала рішення: старшу Настю направила на евакуацію з іншими людьми, а сама вирушила з Поліною в міську лікарню. Та медиків там не було, лише волонтери – вони обробили дівчинці голову та відправили в інший заклад. Ірині з дитиною вдалося дістатись Мангуша.
«У Мангуші тільки зупинили кровотечу, бо не мали потрібного обладнання. З Донецька викликали санавіацію. Поліну хотіли забрати одну, бо не було місця всередині автівки. Я сказала, що не залишу доньку, бо як я потім дістанусь до неї?» – пригадала Ірина.
У швидкій дістались Донецька. Там дівчинку прооперували. Однак дитячий організм не витримав – Поліна померла зранку наступного дня, 20 березня.
Дівчинку поховали через три дні на цвинтарі «Донецьке море». Після цього Ірина вирушила через Росію та інші країни до України, аби забрати Настю, яка на той момент була у Дніпрі.
Нині Ірина зі старшою донькою у Німеччині. Жінка постійно тримає при собі ляльку Поліни.
Подруга загиблої, п'ятирічна Варвара, важко перенесла новину про втрату Поліни. «Варвара багато плакала, впродовж сорока днів казала, що їй сниться Поліна. Кілька разів навіть із кимось розмовляла вдень, ніби з Поліною. Я їй навіть заспокійливі давала. Від загиблої подружки у нас залишилось кілька іграшок та багато одягу. Варвара спить у її піжамі, ходить у її спідниці. Все Ірина віддала», – поділилася хрещена Поліни.
Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 9701 і поранили 17748 мирних українців. Серед загиблих – 555 дітей, поранених неповнолітніх – 1186. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.
За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 510 дітей. Ще понад 1100 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0