Юрій Богданов радник Голови у Дніпропетровській ОДА

Ми живемо у найважливіший момент історії України

Українська армія творить історію
фото: ЗСУ

Життя в Україні найближчі років 50 не буде нагадувати Данію чи Швецію

Нам не пощастило жити всередині історії.

І ми – як не парадоксально – виявилися найбільш готовим до того суспільством.

Так, ми робимо дуже багато помилок і відвертої дурні.

Ми дійсно змінюємось повільніше ніж могли б. Там де це не дуже і складно.

Я от людина, що працює з томами документів – читаю, аналізую, пишу. І коли читаєш сотні сторінок написаних українською бюрократичною – ти хочеш на прийом до психіатра. Бо розумієш як твій мозок не готовий миритися з тим що ти читаєш,

А – здавалося б – зробити чиновничу людською простіше, ніж судову систему реформувати. Але ні.

І так майже в усьому.

Ми – недосконала держава і суспільство, яке постарішало, лишаючись бідним, з великим шлейфом історичних травм, яке стикнулося з великим злом.

І якимось дивом встояло.

Точніше не так.

Ми перша держава в Європі за останні 83 роки, яка витримала зовнішнє вторгнення більшого за потенціалом ворога і не посипалася. Останньою була Фінляндія. І то – з нюансами.

І тут неможливо все списати на допомогу союзників. Адже встояли ми без допомоги. Допомога пішла бо встояли.

Але і далі не буле сильно легше. Нам дуже важко буде долати фундаментальні проблеми після.

Бо трястиме весь світ. Це не питання Росії, не питання Китаю. Це – глобально накопичена сукупність факторів. Яка буде визначати дуже некомфортні і стресові для людства наступні 30-50 років.

А ми граємо на максимальному рівні складності вже зараз. Коли треба воювати, реформувати, не припустися фатальних помилок і ще, бажано, думати що далі. Адже після перемоги над Росією турбулентність взагалі не скінчиться.

Життя в Україні найближчі років 50 не буде нагадувати Данію чи Швецію.

Ні, я не про «вічну війну» з Росією. Не буде ніякої «війчної війни», бо це зі спостережною реальністю не б’ється.

І з великою ймовірністю після цієї війни бажання сюди ходити у російських режимів пропаде на десятки років. Якщо залишиться теоретична можливість ходити.

Я про інше.

Не буде тут моделі «затишно жити». Не буде можливості ігнорувати тектонічні зсуви. Глобальні і локальні. Технологічні і демографічні. Соціальні і культурні. Екологічні і економічні.

Не вийде не помічати демографічну кризу і ігнорувати заходи її вирішення.

Не вийде змахом чарівної палички зробити Вжух! і економічне диво.

Не вийде Вжух! і погані чиновники на всіх рівнях замінені на компетентних і чесних.

Це все і далі доведеться важко еволюціонувати.

Це я не лякаю, якщо що. Скоріше навпаки.

Цікавішого місця ніж тут у вас ніколи не буде. (Ось і слоган для міграційної програми придумав на післявійни).

І я знаю, що хтось до цього не готовий. Не хоче все активне життя грати с гру з неочевидними результатами. Хочеться спокійно, щоб дихалося тихо і затишно. Щоб завтра було як сьогодні, але трохи краще.

Але це, якщо чесно, нестерпно нудно.

І – якщо вже зовсім чесно – ніде вже не гарантовано.

Читайте також:
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: