Війна поступово приходить у російські міста

У зв'язку з вибухами в Москві, знову повернуся до старого напрочуд точного формулювання: нікому не роби того, чого не бажаєш собі.

Припускаю, що не всі в Росії, і не всі в Москві раділи, коли «доблесні» російські воїни зносили з лиця землі і спотворювали українські міста, вбивали українців, ґвалтували жінок і мародерствували. Можливо, комусь це було не пофіг, він навіть у глибині душі був стурбований або глибоко стурбований. Не виключаю такого.

Тепер війна поступово приходить у російські міста. Не тільки на окуповані «визволителями» території, а й у ситу Москву. Стривайте трохи, і замість дронів полетять ракети – адже все йде за планом, чи не так?

І до Пітера, і до Мурманських аеродромів, і до Саратова з Енгельсом долетить, не мате сумнівів.

Все повернеться. Це тільки перші ластівки будять вас ночами, недорогі росіяни. Жителі Берліна теж відчували себе у безпеці у 1939. Вони теж раділи перемогам фюрера. А потім стався конфуз...

Рано чи пізно, але ви за все зроблене відповісте. Поки це дрони, просто нагадати вам, що ваші вожді брешуть, ваше ППО – лайно, а ви живете зовсім недалеко від того місця, де чините зло. Далі буде більше. Звикайте спати неспокійно.

Пригляньте собі прихисток неподалік, облюбуйте станцію метро. Можливо, ви не загинете, ми не маємо жодного бажання вбивати некомбатантів, але є велике бажання зробити так, щоб ви відчули на собі все, що відчули жителі українських міст, містечок та сіл. Буча вам не загрожує, але ваші покидьки відзначилися не тільки в Бучі.

Ви звикли вбивати беззахисних, ваша імперська військова доктрина спирається на стрімкий напад на тих, хто не може чинити опір. Але трапляються осічки, правда?

Війна – це танго, яке танцюють удвох. І коли ти руйнуєш чужий будинок, вбиваєш, гвалтуєш і грабуєш на території сусіда, завжди є ймовірність, що запалає у тебе під дахом.

Не всі гріхи можна спокутувати грошима, деякі доведеться відмолювати десятки років без надії на прощення.
А дехто вже не зможете відмолити ніколи.

Це як гріх Каїна, якщо згадати ваше скріпне. Це не прощається.

Чекайте на війну у своїй хаті, ви наполегливо її звали і вона прийшла. Поки що вона тупцює на порозі, але, повірте, це ненадовго. І озирнутися не встигнете, як вона сяде у вітальні, розвалившись на вашому дивані і закинувши ноги у брудних берцях на ваш інкрустований столик. А що прилипне до підошв цих берців, вам краще й не знати.