#НеМояЗбірна. Нефутбольні роздуми про наших футболістів
Чи відчувають гравці української збірної відповідальність?
Розумію, що #ітакпоймут, #гімнмайдана і взагалі #какаяразніца.
Розумію, що в сліпій щенячій ейфорії після перемоги і виходу на Євро-2020 усім неважливо, що в цій команді лише двоє людей (Яремчук і третій воротар Паньків) розмовляють українською, ще двоє бразильці, а решта - на вєліком и могучєм.
Розумію, що всі вже забули, як П'ятов фотографувався з сєпарами. Ніхто не зауважує, що діти Стєпанєнка не розуміють української. Також повз вуха пройшла розповідь поляка Кендзьори, який дивувався, що в команді київського «Динамо» українською донедавна розмовляв один лише Назарій Русин і не всі українці (за паспортом, насправді малороси) при цьому його розуміли.
Усім заклинило, що тренер цієї команди в 2004-му присвятив перемогу над турками кандидату в президенти В.Ф. Януковичу, а в 2012-му йшов на вибори від Вперди (партії Наталі Королевської «Україна - вперед»).
Розумію, що навіть хлопець з Сихова, щоб не виділятися поміж російськомовних, співав «чужиє губи тєбя ласкают».
То ваша збірна. Ви тішитеся після її перемог.
Але не розумію телячої радости тих, хто засрав стрічку записом «воінов свєта» відразу після матчу з Португалією. Звісно, в Україні немає музики і гуртів. У такий історичний момент обов'язково було приперти з Білорусі общєпонятную музичку.
Тіштеся, дорогіє. І не забувайте, що то вас, російськомовних, путін прийшов захищати. І ще прийде, бо життя вас нічому не вчить.
P.S. У коментарях чекаю на шокуючу статистику про 100500 російськомовних патріотів, які боронять українські кордони. Так, боронять, не сперечаюся. Боронять зокрема через свою ж недолугість. Бо не було б русского язика з їх вуст, питання про русскій мір на українській землі не стояло би взагалі.
Амінь.
Коментарі — 0